WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасний український термін - Реферат

Сучасний український термін - Реферат

1.2 Віддієслівні прикметники

Віддієслівні прикметники відіграють у науковій термінології дуже важливу роль: вони несуть основне семантичне навантаження в найменуваннях за суттєвою понятійною ознакою – дією, що її виконує предмет, або дією, спрямованою на нього. Визначення ролі й місця цього типу слів в українській науково-технічній термінології ускладнюється тим, що серед термінознавців-практиків знайшла благодатний ґрунт поширена ще в 20-30-их роках ХХ століття думка, що в українській мові для називання сталих процесових ознак не використовують дієприкметників теперішнього часу. У зв'язку з цим укладачі термінних словників активно шукають способів і засобів видових найменувань за процесовими ознаками. Питання ж про засоби творення і специфіку функціювання віддієслівних прикметників стало одним із дзеркал, у якому відбилися різні концептуальні підходи до проблем сучасного українського термінотвору.

Одна група термінознавців (термінологи-практики) намагається скласти алгоритми, які допомагали б творити нові назви автоматично, за наперед встановленими зразками. Для цього з'ясовують словотвірну семантику похідників, визначають типові моделі, за якими рекомендують творити всі терміни з однаковим словотвірним значенням. Друга частина термінологів (мовознавці) схильна вважати, що таких алгоритмів створити не можна, бо природним станом існування мови є асиметрія мовного знака, тобто відсутність однозначної відповідності між значенням і формою.

Щоб глибше пізнати специфіку сучасного українського прикметникового термінотвору, необхідно згрупувати терміни за ознаками, що лягли в основу їх називання.

З уваги на спосіб називання, тобто характер згортання розширеного найменування, віддієслівні прикметники в сучасній українській науково-технічній термінології можна поділити на три групи. Перші мають загальне значення "призначений виконувати дію" або "призначений для дії", а другі вказують на здатність виконувати дію (активну здатність), треті – на здатність піддаватися дії (пасивну здатність).

Центральне місце серед прикметників першої групи займають віддієслівні прикметники з суфіксом -льн- . Семантичний зв'язок похідника з твірним словом опосередкований віддієслівним іменником, наприклад: механізм для реєстрування – реєструвальний механізм. Через сполучувальні обмеження (суфікс –льн- не приєднується до основ на приголосний) або з інших причин (недостатня глибина зв'язку похідного слова з твірним, надавання переваги коротшому терміну) прикметники з цільовим значенням ще творять за допомогою таких словотворчих засобів:

а) від віддієслівних іменників, додаючи до них суфікси : -ов-: (тягатяговий), -н- (рушій – рушійний), -ськ- (лікар – лікарський), -оч- (спів – співочий), -ч- (установа – установчий);

б) від дієслів з допомогою суфіксів: -н- (вбирний, орний), -ч- (мірчий), -уч-, -ач- (ведучий, несучий, висячий).

Важче окреслити коло засобів і способів називання предметів за їх здатністю виконувати дію. Рекомендацію надавати перевагу віддієслівним похідникам на -івн(ий) прийняти не можна, бов сучасній українській літературній мові такі похідники утворюються тільки від безпрефіксних дієслів недоконаного виду з суфіксом –ува-, що походить з колишнього -ова- : гамувати – гамівний. Тут маємо не один суфікс, а два, тому названі похідники – це прикметники з суфіксом -н- і усіченим суфіксом твірного дієслова -ів-. Неологізми на кшталт вбирівний, поглинівний штучні, бо утворені від іншого структурного типу основи. Якщо -н- не поєднується з твірною основою, то його або замінюють синонімними афіксами -к-,-лив-, -уч-, -ач- (речовина летка, погода мінлива, домен біжучий, хвилястояча) або творять прикметник від віддієслівного іменника, додаючи суфікс -ов- (електрон обертовий).

Назв пасивних дійових властивостей об'єктів не можна творити за зразком прикметників виліковний чи спростовний тому, що в таких похідниках виділяється два суфікси: -ов- і -н- (виліковувати – виліковний,спростовувати –спростовний) і твірними для них є не дієслова доконаного виду, а недоконаного.

У зв'язку з майже цілковитою відсутністю в сучасному українському термінотворі пасивних дієприкметників теперішнього часу на –мий (крім росіянізмів видимий, невидимий, припустимий, які можна замінити похідниками на-ний: видний, невидний, допускний, а також невагомий, замість якого можна уживати новотвір 30-их років безвагий, маємо лиш кілька давніх позик, серед яких поширені рухомий, питомий: рухома дірка,питома вага), суфікс -н- залишається єдиним продуктивним засобом творення аналізованих найменувань пасивних дійових властивостей предметів (група звідна, електрод поворотний, газ випускний), а контекст – основним засобом розрізнення видових активних і пасивних процесових ознак предметів.

2. Терміни-інтернаціоналізми

Інтернаціоналізмами зазвичай називають спільні слова або словосполуки в близьких за походженням або географічним розташуванням мовах: укр. граматика, нім. Grammatik, франц. grammaire, англ. grammar. Українська мова належить до європейської мовної зони, основу інтернаціоналізмів якої становлять грецькі або латинські корені, хоч інтернаціоналізмом у цьому ареалі може стати й назва, утворена на ґрунті будь-якої іншої європейської мови, що проникла в неблизькоспоріднені мови. Можливо, замість широко розповсюдженого терміна „інтернаціоналізм" в українському термінознавстві за таких обставин доречніше було б вживати іншу відому назву – європеїзм.

Протягом ХХ століття в різні терміносистеми нової української мови увійшла величезна кількість поширених у західноєвропейських мовах термінів. На українському мовному ґрунті вони нерідко ставали єдиними назвами спеціальних наукових понять, що забезпечувало одну із найважливіших властивостей терміна – однозначну відповідність наукового поняття і його найменування.

Проте прагматичний підхід до терміна як такого, що вказує тільки на поняття, вступає в суперечність із фундаментальними засадами набування знань, основу яких становить думка про те, що найлегше і найприродніше людина формує знання і пізнає світ засобами рідної мови. Тому перед упорядниками різноманітних терміносистем української мови після національно-визвольних змагань 1918-20-их років постало нелегке завдання органічно вписати міжнародну термінолексику в систему тогочасної української літературної мови, щоб українська наукова мова ставала не тільки засобом спілкування між ученими певної галузі, а й виконувала роль якнайприроднішого розповсюджувача й популяризатора наукових знань серед широких кіл українців, що неможливо було здійснити без добору національних відповідників до низки міжнародних термінів.

У 30-их роках випущено 4 термінологічні бюлетені, одним із центральних завдань яких було усунути самостійно засвоєні українські терміни-європеїзми. Російській мові, якій нічого не загрожувало і яка, за офіційною ідеологією того часу, претендувала на мову всесвітнього пролетаріату, не був притаманний мовний пуризм, і вона здебільшого позичала названі терміни без перекладу. Необхідно було повернути русло самостійного українського термінотвору в річище загальносоюзне, що в тридцяті роки автоматично означало його зросійщення. Одним із об'єктів основного удару стали національні відповідники міжнародних термінів та лексеми, що відрізнялися від російських формально (правописом або закінченнями). З того часу й досі українська наукова мова зберігає статус, притаманний мовам колоніальним: засвоювати нові європеїзми тільки через посередництво російської мови.

Правописні дискусії кінця ХХ – початку ХХІ століття засвідчили, що певна частина українських учених нині готова змінити зовнішню форму деяких інтернаціоналізмів (замість хімія писати хемія, замість магніт – маґнет або уживати літеру ґ на місці етимологічного g: агент – аґент), тобто погоджується надати таким назвам притаманну українській мові зовнішню форму. Однак велике число українських учених дотримується засвоєних ще в радянські часи правописних звичок і вперто не бажає ніяких змін в міжнародній термінології, що її засвоїла українська мова згідно зі сталінськими вказівками.

Дискусій про національні відповідники міжнародних термінів наразі не ведуть. Хіба що укладачі деяких словників, що знають термінологічні традиції української мови, в двомовних (здебільшого російсько-українських) або багатомовних термінних словниках ставлять українські відповідники на друге місце.

Тим часом питомі синоніми вкрай необхідні насамперед у трьох сферах: навчальному процесі на всіх його рівнях (школа – вищий навчальний заклад – підвищення кваліфікації чи перекваліфікація), популяризації досягнень науки і техніки, а також у суто наукових текстах, щоб витлумачити значення терміна чи, уникаючи повторів, урізноманітнити виклад. Хоч семантичний обсяг багатьох назв спеціальних понять, виражених інтернаціоналізмами, та їх національних відповідників часто не збігається (пор.: адсорбція – вбирання тільки поверхнею тіла, а не просто вбирання), однак у тих контекстах, де немає потреби точно вказувати на предмет, процес чи явище і де термін може детермінологізуватись, перекладені найменування стають у великій пригоді.

Останнім часом досить часто ведуть бесіду про способи засвоєння прикметників-інтернаціоналізмів. У ряді похідників позичені суфікси виявляються семантично порожніми, тому обходяться без них і додають український суфікс –н- не до прикметникового суфікса, а до кореня. Найлегше виконувати таку дію, якщо у тій чи іншій терміносистемі існує спільнокореневий з прикметником іменник або на українському ґрунті легко виділити твірну основу: функція – функційний, але функціонал – функціональний; диференціювати – диференційний, але диференціалдиференціальний, гармонійний і гармонічний.

Loading...

 
 

Цікаве