WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасний український термін - Реферат

Сучасний український термін - Реферат

Реферат на тему:

Сучасний український термін

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний із характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навики перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.

На відміну від стилю художнього, в науці на перше місце виходить не форма повідомлення, а його зміст. Тому мова сучасної науки все більше виявляє тенденцію до творення універсальних форм вираження. У лексичному складі наукових праць, писаних європейськими мовами, є чимало спільних лексем. Така тенденція вступає в суперечність із психологічними засадами сприйняття інформації і породження нової. Практика доводить, що найкраще людина сприймає інформацію і творить нові знання засобами рідної мови. Звідси і сучасні проблеми використання в науковому стилі тих мовних засобів української мови, які зберігають національну своєрідність мови і водночас є важливими текстотворчими одиницями сучасного наукового тексту.

Нерідко можна почути і прочитати, що сучасна українська мова має достатню кількість мовних засобів, щоб передати якнайтонші відтінки наукової думки. І це справді так. Але правдою є і те, що українські вчені часто не знають багатств рідної мови, з одного боку, а їх мовна вправність притлумлена інтерференційними впливами російської мови, з іншого. До того ж в умовах сучасного українського міста, в якому здебільшого проживає і творить український науковець, його першою мовою, тобто мовою думання, часто є мова російська або ж і російсько-український суржик. Виникає зворотна до згаданої вище проблема: щоб написати українськомовний текст, учений змушений перекодовувати російськомовний текст засобами української мови. Крім психологічного бар'єру при цьому доводиться долати і бар'єр мовний.

Низка проблем національного термінотвору зумовлена також насильницьким зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття. Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч попереднім термінотворчим традиціям. Тому проблеми сучасного українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох чинників – глобалізацією сучасної науки і пов'язаним з нею широким напливом іншомовної лексики, а також із термінною спадщиною 30-80-их років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була така: із двох чи більше назв вибирати найближчу до російської. Нерідко таке найменування суперечило духові української мови і не відбивало системних взаємозв'язків українських назв спеціальних понять.

1. Назви процесових понять

Назви процесових понять належать до тієї групи українських термінів, які активно творяться на національному мовному ґрунті і навколо яких невпинно вирують термінологічні дискусії. Особливо активно поповнювався склад назв опредметнених дії і найменувань ознак за дією, тобто продуктивність виявили передусім моделі творення віддієслівних іменників та прикметників.

1.1 Назви опредметнених дій

Назви опредметнених дій займають важливе місце в науковій мові, бо процесові властивості об'єктів належать до найсуттєвіших ознак наукового поняття. Крім того, віддієслівні іменники є необхідним знаряддям мовного ущільнювання наукового тексту і узагальнювання виражених у ньому думок. Вони стають опорами, на яких тримається та властивість сконденсованого наукового викладу, яку в лінгвостилістиці називають "іменний характер наукового стилю". У зв'язку зі сказаним національну своєрідність будови і функціювання назв опредметнених дій в науковому стилі сучасної української мови можна розглядати в двох напрямках. Спочатку необхідно з'ясувати роль і місце різних словотворчих моделей у називанні спеціальних понять, а пізніше доречно виявити текстотворчі особливості віддієслівних іменників. Обидві проблеми широко дискутують українські термінотворці, особливо фахівці природничих та технічних наук, де процесові властивості неживих предметів становлять кістяк терміносистем.

Базові терміни та терміноелементи в українських науково-технічних термінах-назвах опредметнених дій творять переважно від дієслівних основ з допомогою суфіксів -НН(я), -ТТ(я), -К(а) та безсуфіксним способом. Абсолютно переважає перший тип назв, який конкурує з безсуфіксними термінами та іншомовними найменуваннями на -ЦІ(я).

Дослідники українських віддієслівних іменників на -НН(я) неодноразово підкреслювали, що ці похідники здатні структурно розмежовувати сталі чи довготривалі і короткочасні або обмежені в часі, а також завершені дії. Такий підхід збережено в усіх сучасних перекладних термінних словниках, які розмежовують назви незавершених, багаторазових, і найменування завершених дій, а також назви явищ. Перші утворено від дієслів недоконаного виду , а другі – доконаного, напр.: вбирати – вбирання, увібрати – увібрання. Терміни на -ЕНН(я), в яких відсікається суфікс твірної основи, часто розвивають вторинні значення, поєднуючи дві семи: "разова дія" і "явище" або "разова дія" і "наслідок", напр.: намагнічення (разова дія і явище); відкладення (разова дія і наслідок). Найпростіший спосіб уникати такої категоріальної багатозначності – творити назви наслідків дії або найменування явищ безсуфіксним способом, напр.: відкладення (разова дія) – відклад (явище); відхилення (разова дія) – відхил (наслідок). Згаданий спосіб термінотвору широко зреалізовано в термінних словниках 20-их років. Тоді утворено значне число безсуфіксних іменників для найменувань короткотривалих процесів, станів і наслідків дій. Коло них у словнику стояла позначка N – авторський новотвір (закріп, занур, злив, наблиз, переміст та інші). Через те, що словотвірна будова таких назв розходилася із російськомовними відповідниками на – ние, у термінологічних бюлетенях середини тридцятих років задані та інші однотипні новотвори вилучили, попередньо засудивши як прояв націоналістичного шкідництва на мовному фронті. Спробам повернути деякі із тодішніх новотворів в активний терміновжиток і до сьогодні чинять опір деякі українські вчені.

На сучасному етапі розвитку української науково-технічної термінології можна помітити прагнення закріпити за похідниками на -НН(я) від однієї видової дієслівної форми значень тривалості і короткочасності. У текстах для називання спонтанних процесів звичайно із двох варіантів вибирають один, незалежно від якої дієслівної форми утворено термін – доконаного виду (заломлення) або недоконаного (випромінювання). Якщо необхідно підкреслити довго- чи короткотривалість дії, то використовують допоміжні дієслова (здійснювалось, здійснилось розсіювання). Таке явище спричинене взаємодією двох чинників.

По-перше, в описі спонтанних фізичних або хімічних процесів нема потреби підкреслювати їх тривалість. Тут важливе інше – процес (стан) як кількісна або якісна характеристика певного об'єкта, а не відношення дії до певної внутрішньої межі. Прагненням відобразити в терміні дію (стан) як сталу властивість предмета і зумовлений свідомий вибір одного з двох девербативів. Другий стає зайвим, бо дублює семантику першого. З можливих варіантів найчастіше вибирають найкоротший.

По-друге, має значення і контекст, в якому вживається слово. Очевидно, слід теоретично і практично переглянути статус так званого розщепленого присудка в науковому стилі української літературної мови і з'ясувати можливості його заміни особовою дієслівною формою. Хоча, однак, неможливо позбутися аналізованих іменників з суфіксом -НН(я) у дефініціях і заголовках наукових праць.

Відсутність семантичних обмежень (суфікс -НН(я) творить науково-технічні терміни з різноманітними частковими словотвірними значеннями), високий ступінь дієслівності, здатність поєднуватися майже з усіма типами твірних основ, в тому числі й найпродуктивнішими, – усі ці чинники сприяють розвитку продуктивності досліджуваних віддієслівних іменників в термінотворі і роблять суфікс -НН(я) основним засобом творення нових найменувань назв спеціальних понять у різних галузях знань. Його можливості можуть деякою мірою стримувати тільки похідники з нульовим суфіксом, які, однак, обмежені певними класами твірних дієслів, з одного боку, і значною залежністю семантики від контексту, – з другого. У текстах з віддієслівними термінами-іменниками на -НН (я) можуть конкурувати інфінітиви, однак їх не прийнято використовувати в деяких видах текстотворчих одиниць, зокрема дефініціях, заголовках.

У складі українських науково-технічних термінів – назв опредметнених дій можна вичленувати три інтернаціональні суфікси : -АЦІ(я) (-ЦІ(я), -ЕНЦІ(я), -І(я)),-АЖ, -АНС.

Активне термінотворення на базі позичених слів зосереджене в межах однієї моделі – віддієслівних іменниках з суфіксом -АЦІ(я)та його варіантах (-ЦІ(я), -І(я). Ці похідники є основним засобом творення найменувань фізичних та хімічних явищ безвідносно до часу їх протікання, напр.: абсорбція, адсорбція, акумуляція. У загальнолітературній мові деякі з них мають національні відповідники, однак в терміносистемах ці похідники різняться семантично. Зокрема, словники часто як синонім до абсорбції подають лексеми поглинання, вбирання і всмоктування, але абсорбція – це не просто вбирання, а вбирання всім об'ємом.

На окрему увагу заслуговує функціювання віддієслівних іменників у тексті. Часто можна почути твердження, що у зв'язку з іменним характером наукового стилю в ньому роль дієслова зводиться до того, щоб передовсім пов'язувати поняття, названі іменниками або іменниковими словосполуками. Проти відсування дієслівності української мови на другий план виступали ще в 20-ті – 30-ті роки ХХ століття відомі українські мовознавці В.Сімович та О.Курило, вбачаючи в цьому не характерну рису української наукової мови, а один із засобів її зросійщування.

Loading...

 
 

Цікаве