WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Аналітичні найменування релігійних споруд в українській мові - Реферат

Аналітичні найменування релігійних споруд в українській мові - Реферат

Реферат на тему:

Аналітичні найменування релігійних споруд в українській мові

У мовній картині світу, як відомо, з найдавніших часів вагоме місце посідають найменування, пов'язані з релігією, адже мова і релігія – це ті чинники, які суттєво впливають на формування народного менталітету і при цьому позначаються на формуванні як індивідуально-неповторних, так і деяких спільних з іншими народами групових рис.

Загальновизнано, що мова є одним із чинників формування духовності, невід'ємною складовою якої є релігія. Як зазначав ще В. фон Гумбольдт, „у кожній мові закладений самобутній світогляд. Як окремий звук постає між предметом і людиною, так і вся мова виступає між людиною і природою, яка впливає на неї зсередини й іззовні" [Гумбольдт 1984 : 80].

Питання відбиття в мові релігійно-міфологічної картини світу неможливо вирішити без вивчення зв'язків мови і релігії, а також релігійної лексики. Серед сучасних досліджень, які демонструють науковий підхід до цієї проблеми, виокремлюються роботи, в яких українська релігійна лексика розглядається як складова української термінологічної системи. Це передусім дисертаційні дослідження С.Біблої [Бібла 1998] і Н.Пуряєвої [Пуряєва 2001]. Як у лінгвістиці, так і в цілому в суспільстві посилився інтерес до проблеми запровадження рідної мови у сфері релігії, що відбивається в статтях архієп. І. Ісіченка, В.Німчука та ін.

Лексикологи ведуть роботу щодо встановлення обсягу як релігійної лексики в цілому, так і її складових – лексико-семантичних груп [ЛСГ]. У сучасних дослідженнях виділяють різну кількість (до 24) ЛСГ релігійної лексики. Однак майже всі лінгвісти одностайні в тому, що окрему групу утворюють ті слова та словосполучення, що називають приміщення для релігійних обрядів і богослужінь та їх частини (церква, кірха, костьол, вівтар, амвон та ін.).

Зазначимо, що майже в усіх мікрогрупах аналізованої ЛСГ наявні аналітичні назви. Зокрема серед найменувань православних релігійних споруд наявні такі, як дім божий, дім Бога, святий дім, Господній дім, дім віри, дім хліба.

Автори енциклопедичного словника "Христианство" зазначають, що найменування дім молитви "у священному Писанні присвоєно Єрусалимському храму (Мт. 21:23; Марк. 11:17; Лк. 19-46) і молитовним домам іудеїв (Діяння 16:13, 16). Звідси воно перенесене й на християнські храми" [Христианство ІІІ: 169].

Очевидно, що в давньоукраїнській мові, як і в давньоросійській та давньобілоруській, слово дім незалежно від дистрибутивного оточення, окрім іншого, позначало релігійну споруду. Зокрема, у словнику І.Срезневського воно полісемантичне і поряд із значеннями "житло, будівля", "господарство", "сім'я", "рід" має дефініцію "храм, церква": "Придоша (Половци) в манастырь Печерьскъιи... поидоша по келмъ... по семъ въжгоша домъ стъιВдлчцъ нашеи Бц" [Срезневський І: 701]. Такі ж значення лексеми дім знаходимо у Словнику староукраїнської мови: "Я Семенъ сколковъ по повелънію господина цтя моего уписалъ есми въ домъ Пречистой Богоматери Печерскому монастыру родители наши" [ССУМ І: 317]. Як свідчить словник, у XVI – п.п. XVII ст. іменник домъ теж мав значення "храм, церква": "Г(с)ди бл(с)ви и освти люб щи(х) блголпиє домоу твоє(г) и мсто вселєния славы твоєя. Павєль стый мовить жє нє є(ст) иншій домъ хоу є(д)но прав(д)ивыи члкъ в которо(м) снь бжій мєшка(єт)" [СУМ XVI – XVII ст.: 111]. Особливо ж часто значення "храм, церква" виражалося сполученням іменника дімз контактними ад'єктивами: дім Божий, дім Бога, дім віри, святий дім. Ці стійкі словосполучення (домъ божий, домъ бога, домъ вєры) фіксуються в писемних пам'ятниках XVI – XVII ст.: "яко немаль у весь свтъ соб и костелови Римскому зголдовали! яко домъ Божій всему свту выставили! Тамъ же заразъ и то выражаеть же не муры, не стны палацовъ, любъ костеловъ, але кождого чловка, во Христа врити хотящего и домъ вры на немъ закладати прагнучого" [СУМ XVI – XVII ст., там же]. Лише в Словнику української мови XVI – XVII ст. подане словосполучення домъ хлба – "про храм, церкву як нематеріальну, нетілесну духовну поживу": "Инѣ Виθлєємъ, Домъ хлба Црковь хва: всхъ насъ гойнє оучити боудоучи готова, хлбо(м) который к нам з нба зышо(л) невымовны(м)" [СУМ XVI – XVII ст.: 111].

На думку Б.Ларіна, традиція називати поняття "храм, церква" багатокомпонентними найменуваннями зі словом дімє пережитком язичництва. Дослідник слушно зауважує, що в буквальному значенні такого виразу криється первинне конкретне розуміння церкви як дому, в якому живе бог, причому це уявлення спершу було перенесене й на християнський храм, а потім звільнилося від конкретності і домъ божий уже не пов'язується з речовинним перебуванням надприродної істоти в якійсь споруді, "вираз стає спустошеною метафорою, але залишається надовго і міцно" [Ларин 1985: 117]. Існує також думка, яка видається менш переконливою, що сполучення типу домъ божий, домъ стыıа влдчцъ; стыи домъ як назви церкви є книжними утвореннями [Львов 1985: 108]. На нашу думку, із прийняттям християнства лексико-семантичний варіант слова дім "храм" поступово був витіснений метафоричними за своїм походженням, а зараз фразеологізованими сполученнями дім Божий, дім Бога. Вони теж були переосмислені християнами, а саме позбавлені конкретного язичницького розуміння храму як житла Бога. Натомість християнство наповнило поняття "церква, храм" символічним сакральним змістом, де церква розуміється як символ неба і землі, зменшена модель всесвіту, де людина під час символічного дійства має звільнитися від гріха й духовно відродитися для вічного життя. Як зазначає Ф.Філін, уже в церковнослов'янській мові вживання назви домъ у значенні "церква" було елементом високого стилю [Филин 1949: 158].

З часом релігійне значення слова дім було витіснене фразеологізованими сполученнями дім Божий, дім Бога і вже у Словарі української мови Б.Грінченка дім не називає релігійної споруди, на відміну від сполучення Божий дім: "Чужі, брате, сестри, з дому Божого йдуть"[Грінченко І: 392].

Таким чином, лексична одиниця дім набуває згодом значення "церква", лише будучи дистрибутивно пов'язаною зі словами Божий, Господній, молитовний: "Дознався був владика, що сліпий старець чинить у Божому домі одправу, – і заборонив" (Марко Вовчок).

Подібними до зазначених назв за структурою є найменування молитовний дім (будинок), дім молитви. У ХVІ ст. вони активно вживалися як назви православних храмів. Однак, як показує практика, в сучасній українській літературній мові ці найменування позначають переважно місця релігійних відправ протестантських церков: „З тих відомостей, які дісталися на сторінки місцевої преси, годі відтворити повний образ того, що діялося в Україні та скільки дорогоцінностей було забрано з церков, костелів, синагог та інших домів молитви" (В.Верига); „Особливий стиль сучасного церковного будівництва притаманний баптистським та п'ятдесятницьким молитовним будинкам" (В.Калиновський).

У церковній термінологічній традиції для позначення архієрейського собору поряд з іменником катедра вживається аналітичний термін кафедральний собор. Саме така складена назва тривалий час була більш поширеною, про що свідчить її фіксація Словником української мови [СУМ ІV:122]: „Гугняво гуділи в кафедральному соборі дзвони" (В. Качкан). Лексема катедра у значенні „архієрейський собор", зафіксована Б.Грінченком ще на початку ХХ ст., у другій половині ХХ ст. сприймалася як застаріла чи діалектна. На нашу думку, назва кафедральний собор – це аналітичний релігійний термін, який є бінарним орієнтиром для тлумачення відповідного поняття. Синтетичний термін катедра й досі сприймається як локальний, до того ж він полісемантичний, що небажане в термінологічній системі.

Серед аналітичних релігійних найменувань значну кількість становлять діалектизми. Як свідчать діалектологічні дані, у деяких говірках південно-західного наріччя місце в церкві, де стоять жінки, називається словосполученням жіноча церква, за порогом, під хорами, пид дзвінцом, місце предівки, дівоцький пляц [Горбач 1993: 133]. Таким чином, у мікро групі „назви притвору" простежується розширення синонімічного ряду внаслідок входження до неї діалектних (локальних) назв.

У деяких бойківських говірках на позначення східної частини храму, яка в літературній мові має назву вівтар (олтар, алтар) уживається словосполучення вівтарна цирьков [Онишкевич І: 116].

Отже, проведені спостереження засвідчують, що складені найменування становлять значну частину назв релігійних споруд і їх частин, що зумовлене тенденцією до конкретизації релігійного понятійного апарату засобами опису. Аналітичні найменування – один зі способів розширення синонімічних рядів української мови. Окремі складені назви самі є домінантами і мають здатність термінологізуватися.

Література

  1. Бібла С.В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів і посад): Автореф. ...дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Інститут української мови НАН України. К., 1997. 20 с.

  2. Горбач О. Українська народня релігійно-християнська термінологія й лексика // Зібрані статті ІІ: Статті до 1000-ліття християнізації Руси-України. Мюнхен, 1993. С.123-170.

  3. Грінченко Б.Д. Словарь української мови: В 4-х т. К.: Наук. думка, 1996-1998.

  4. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. С.37-298.

  5. Ларин Б.А. Лекции по истории русского литературного языка (Х – середина ХVIII в). М.: Высшая школа, 1975. 325 с.

  6. Львов А.С. Лексика "Повести временных лет". М.: Наука, 1975.

  7. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: В 2-х т. К.: Наук. думка, 1984.

  8. Пуряєва Н.В. Формування української церковно-обрядової термінології (назви богослужбових предметів): Автореф. дис... канд. філол. н. К., 2001. 20с.

  9. Словник староукраїнської мови ХІV-XV ст.: В 2-х т. К.: Наук. думка, 1977.

  10. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.: Пробний зошит. К.: Наук. думка, 1983. – 158 с.

  11. Словник української мови: В 11-ти т. К.: Наукова думка, 1970-1980.

  12. Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка: В 3-х т. С.Петербург, 1893-1895.

  13. Филин Ф.П. Лексика русского литературного языка древнекиевской эпохи (по материалам летописей). Л.: ЛГУ, 1949. 288 с.

  14. Христианство: Энциклопедический словарь: В 3-х т. М.: Научное общество "Большая Российская энциклопедия", 1993-1995.

Loading...

 
 

Цікаве