WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовно-культурологічний дискурс східних слов’ян у сегменті концептуалізації образу-міфологеми “Вода” - Реферат

Мовно-культурологічний дискурс східних слов’ян у сегменті концептуалізації образу-міфологеми “Вода” - Реферат

Поширеним у слов'янській духовній культурі є уявлення про те, що потойбічний світ перебуває по той бік моря чи будь-якого іншого водного простору (у тому числі й "вогненної річки" [Успенский 1982: 143]). Зокрема, коловорот вважався локусом, що поєднує "той" і "цей" світ (пор. у цьому аспекті етимологічну спорідненість українських слів вир та вирій [Славянские древности 1995: 394]). До речі в замовляннях, які містять опис уявного паломництва на той світ, кінцевим пунктом шляху зазвичай є острів (пор.: "піду ... до Окияна моря, на святий Божий острів. На тому острові лежить Алатр камінь"). Самі ж замовляння, що показують потойбічний світ, містять, як свідчать відповідні наукові розвідки, "більшу кількість географічних водних термінів" [Степанов, Таранюк 1996: 18]. Так само звичай ворожити біля води можна пояснити тим, що вона відокремлює нас від предків, яким відоме наше майбутнє; подібним чином мотивують і магічне знахарство біля води. З уявленням про водоймище як кордон між світами пов'язують відоме російське прислів'я "За рекой живут мужики богатые, гребут золото лопатою", що входить до складу підблюдної пісні про смерть. Співвіднесеними із зазначеним вище можна вважати і потаємні пошуки так званого Біловоддя – священної країни, місця, де втілюються найзаповітніші людські мрії, – розповсюджені у деяких православних сектантських рухах (пор.: "Знайти Біловоддя – означає знайти Білу Воду Вічного Життя" [Миролюбов 1995 : 320]).

Вода почасти виступає еквівалентом усіх життєвих "соків" людини – насамперед крові та сліз. Кров є однією з найдавніших метафор води й дощу; всесвітній потоп, за переказами, був спричинений кров'ю велетнів – хмар, які загинули у грозовій битві. Як зазначає М. О. Новикова, в українських замовляннях "невпинна плинність води протиставлена зупиненому плинові крові" ("...кров не вода, рікою не біжить") [Українські замовляння 1993 : 256, 54]. Сльози ж у фольклорних текстах можуть безпосередньо уподібнюватися святій воді (пор. ритуальне плакання у церкві на Трійцю) або їх ритуальне пролиття може призначатися для закликання дощу (див. про це у роботі [Толстые 1978]).

Окрім чудесних властивостей родючості й цілющого очищення, воді притаманні якості віщої сили. Від небесних джерел у царстві безсмертних ця віща сила була перенесена і на земні джерела. Саме так виникли ворожіння за допомогою води (типовий приклад – кидати у річку зелені вінки на Трійцю, аби дізнатися про дівочу долю).

У цілому, народні оповіді ставилися до річок, озер та потоків як до живих істот, здатних відчувати й розуміти. Безвимірні та безсмертні, води (й водоймища) характеризуються амбівалентно: то як грізні безодні, то як найчистіша зі стихій. Останнє тлумачення невід'ємно пов'язане із християнською символікою, де свіжа джерельна вода почасти є образом благословення Божого, а спасіння людства – чистим джерелом живої води.

Водний простір міг бути також уособленням небезпеки або метафорою смерті; черево водяної потвори – пеклом, вихід із черева – воскресінням. З мотивом задобрювання небезпечної водної стихії пов'язані традиції жертвопринесення морю й річкам, збережені слов'янськими пісенними оповідями. За свідченням О. Афанасьєва, до кінця ХІХ ст. після щасливого плавання люди віддячували річці будь-яким дарунком (найодіозніший приклад у російському варіанті – переказ про Степана Разіна і його кохану, полонену персидську княжну, яку він пожертвував Волзі).

Персоніфікованим уособленням руйнівної сили води вважають численних водяних духів, відомих у східнослов'янській традиції як водяники, русалки, "морські люди". Визначаючи узагальнено, водяник – підступний дух води, що затягує людей до себе на дно, лякає й топить тих, хто плаває; найчастіше являється у вигляді чоловіка з окремими рисами тварини (лапи замість рук, роги на голові) або некрасивого дідугана, заплетеного баговинням, з великою бородою та зеленими вусами. Русалками ставали потоплені молоді дівчата чи померлі нехрещеними малі діти; мешкають русалки на дні водоймищ, вночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, влаштовуючи танок, та зачаровують своєю красою й чудовою піснею усіх, кого потім затягнуть у воду, залоскотавши до смерті; оберегами від русалок вважаються хрест та полин. Саме слово "русалка" співвідносять дослідники з кельтським коренем "рус", що означає "вода" [Виклади... 1991: 47] (пор. російське слово "русло", тобто середина річки). "Морські люди" – це воїни, яких потопило море; перетворившись на морських, ці люди набували риб'ячих форм у нижній частині тіла; вони складали пісні з нотами та, підпливаючи до кораблів, встигали настільки зачарувати слух команди, що вона засинала, і тоді "морські люди" перевертали судно (існують також варіанти подібних переказів – наприклад, про морських жінок із незвичайною вродою та чудовим голосом).

Окреслимо центральні міфопоетичні значення образу "вода" у східнослов'янській парадигмі смислів:

  1. Одна з основних стихій світобудови, жива, одухотворена, мінлива й амбівалентна ("з ухилом у позитивний бік", за уточненням М. О. Новикової [Українські замовляння 1993 : 256]).

  2. Першопочаток, вихідний стан усього існуючого, еквівалент первісного хаосу.

  3. Очисна й цілюща сила, чиста та свята (христ.).

  4. Межа потойбічного світу, "засіб зв'язку" зі світом пращурів.

  5. Віща сила, атрибут ворожіння й магічних обрядів.

  6. Уособлення небезпеки, метафора смерті, всесвітнього фіналу (мотив потопу) // Зловісна стихія, що потребує жертв.

  7. Ніша міфологічних світів, різноманітних духів та божеств.

  8. Еквівалент усіх життєвих "соків" людини – крові та сліз.

Отже, інтенсіональне поле міфологеми "вода" складається з етнічно засвоєних універсальних архетипових смислів (включаючи збагачений християнством язичницький міф). Маючи багато форм виявів, цей образ проходить крізь цілу низку обрядів, ритуалів, замовлянь, народних пісень тощо.

Таким чином, високий ступінь символізації та сакралізації води, представлений у східнослов'янських віруваннях і ритуальній практиці, пояснюється, з одного боку, її природними характеристиками (здатністю підтримувати життя, очищувати від бруду і под.); з другого – ставленням до неї як до небезпечної, самодостатньої стихії, як до міфологічно утлумаченої межі між цим та "тим" світами; а з третього – широким спектром можливостей її магічного використання (миття, пиття, обливання тощо). На думку Л. М. Виноградової, "саме діапазон значень, що приписують воді (від її природних властивостей до створених магічними діями рис), визначає особливий статус, який вона має серед інших символічних знаків" [Виноградова 2002: 57]. Окремі дослідники (див., приміром, [Карпенко 1999: 9]) доводять існування в еволюції слов'янського язичництва так званого "водно-рослинного етапу", що завершився на початку ІІ тис. до н. е., в епоху балто-слов'янської єдності. На сьогоднішній день аналіз міфологеми "вода" вчені проводять в аспекті вивчення "психофізіологічного" субстрату [Топоров 1995], при залученні асоціативного експерименту [Мартинек 1998], у контексті фольклорного дискурсу [Снитко, Зайченко 2002], при вивченні міфопоетичного підґрунтя літературних творів [Петриченко 2001] тощо. Ці і подальші дослідження зможуть, як видається, поглибити вже отримані результати.

Література

  1. Айрапетян В. Э. Толкование слова. Краткое введение в герменевтику для русистов // Ноосфера и художественное творчество / Отв. ред. Вяч. Вс. Иванов. М.: Наука, 1991. С. 119-138.

  2. Анализ знаковых систем. История логики и методологии науки: Тез. докл. К.: Наук. думка, 1986. 148 с.

  3. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках / Отв. ред. Е. С. Новик. М.: Наука, 1988. 336 с.

  4. Виклади давньослов'янських легенд, або Міфологія укладена Я. Ф. Головацьким. К.: Довіра, 1991. 96 с.

  5. Виноградова Л. Н. Та вода, которая... (Признаки, определяющие магические свойства воды) // Признаковое пространство культуры / Отв. ред. С. М. Толстая. М.: Индрик, 2002. С. 32-60.

  6. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // НДВШ. Филологические науки. М., № 1. 2001. С. 64-72.

  7. Евзлин М. Космогония и ритуал / Предисл. В. Н. Топорова. М.: Радикс, 1993. 344 с.

  8. Жайворонок В. В. Українські обрядові мовні формули на етнокультурному тлі / http://ukrling.iwebland.com.

  9. Иванов Вяч. Вс., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (древний период) / Отв. ред. И. И. Ревзин. М.: Наука, 1965. 247 с.

  10. Иванова А. А. Вода Водица // Русская словесность. М., № 3. 1997. С. 2-6.

Loading...

 
 

Цікаве