WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовно-культурологічний дискурс східних слов’ян у сегменті концептуалізації образу-міфологеми “Вода” - Реферат

Мовно-культурологічний дискурс східних слов’ян у сегменті концептуалізації образу-міфологеми “Вода” - Реферат

Реферат на тему:

Мовно-культурологічний дискурс східних слов'ян у сегменті концептуалізації образу-міфологеми "Вода"

Серед численних дихотомій, які використовує сучасна наука задля диференціації механізмів людської пам'яті, найважливіше значення в дослідженні дискурсивності має, на наш погляд, протиставлення епізодичної / семантичної пам'яті. Будучи за походженням термінами експериментальної психології, ці два поняття припускають, як видається, і більш генералізовану експлікацію. Слідом за І. П. Смирновим [Смирнов 2001 : 233] під епізодичною пам'яттю розуміємо інформацію, надбану індивідом як учасником соціальних дій та перципієнтом фізичного світу, а під семантичною – скарбницю засвоєних текстів, повідомлень і знакових систем (курсив наш. – О.П.) (іноді також виділяють (див., наприклад, [Мартинек 1998 : 6]) ланцюг пам'яті з трьох компонентів: епізодична / прототипова / семантична). Так чи інакше, саме семантичні енграми (гіпотетичні залишки) концептуалізують елементи епізодичної пам'яті, дозволяючи людській свідомості формувати з останніх асоціативні групи (пор. у цьому зв'язку наукові розвідки Е. Гуссерля чи А. Бергсона).

Одне з першочергових завдань сучасної лінгвокультурології якраз і полягає у вивченні вербальних засобів та способів збереження "культурної пам'яті", релевантної для носіїв даної мови. В. М. Телія висуває гіпотезу про мовні одиниці як "ланку", яка з'єднує у своєрідний ланцюжок "тіло знака" та концепти, стереотипи, еталони, символи, міфологеми і подібні знаки національної, а поготів і засвоєної етносом загальнолюдської культури [Телия 1996: 215]. Аналогічно С. Г. Воркачов, описуючи феномен "когнітивної пам'яті слова", пов'язаної з "його первинним призначенням та системою духовних цінностей носіїв мови", підкреслював найбільшу концептологічну значущість культурно-етнічного компонента [Воркачев 2001: 66]. Ю. М. Лотман, аналізуючи функції текстів (у розширеному семіотичному тлумаченні цього поняття), відзначав, що "текст як елемент пам'яті культури є не пасивним збереженням, а генератором колишньої інформації, ... а тому може ототожнюватися не з книгою на полиці, а із зерном у ґрунті" [Анализ... 1986 : 77].

У платонівському "Тимеї" деміург організує космос, споглядаючи на ідеальні першообрази, або архетипи, відповідно до яких конструюються й функціонують речі (докладніше про це [Евзлин 1993 : 19]). Так само архетипові уявлення вважаються передконцептуальною основою формуваннябудь-яких словесних поетичних образів. Досить згадати, що і К. Г. Юнг визначав архетипи як "форми без змісту, які являють собою лише можливість (курсив наш. – О.П.) певного типу сприйняття чи дії, подану apriori" [Евзлин 1993 : 19].

Ось чому, аналізуючи мовно-культурологічний дискурс східних слов'ян, варто зупинитися на докладному описові архетипового образу води, що входить (поряд з вогнем, землею та повітрям) до квадри першоелементів буття, "субстанцій давньої алхімії" – як їх часто називають. Об'єкт дослідження ми обрали з огляду на те, що ця основна природна стихія має характер сутності, яку ми неодмінно наділяємо специфічною значущістю, а отже й пов'язаними з нею символічними переосмисленнями (до речі, М. М. Бахтін твердив, що "кожне явище занурено у стихію першопочатків буття" [Айрапетян 1991: 119]).

Статтю присвячено докладнішому розглядові праобразу води як одного з першоелементів буття з акцентуванням на східнослов'янській парадигмі смислів, або "етнокультурній авторизації поняття" у термінології С. Г. Воркачова [Воркачев 2001: 67]. Значення образу відтворюємо нами шляхом окреслення ознак та імплікацій, відібраних з міфологічних словників, культурологічних енциклопедій, словників символів та теоретичних розвідок на цю тему.

Вода – це одна зі складових світу, що позначає, на думку Х. Е. Керлота, "всесвітній збіг потенційних можливостей..., який передує всім формам та всьому творенню" [Керлот 1994 : 116]. Згідно з найдавнішими слов'янськими міфологічними уявленнями, споконвіку не було ані землі, ані неба, лише "синє море" (пор. відповідний опис в українських колядках: "Що ж нам було з світа початку? ... Не було нічого, їдна водонька..." [Українські символи 1994 : 51])

Первісний рівень міфологізації передається низкою семіотичних опозицій, які включають і образ „води": вода / вогонь [Цивьян 1985 : 164], вогонь/волога [Иванов, Топоров 1965 : 140], земля/вода [Иванов, Топоров 1965: 155], море/суходіл [Иванов, Топоров 1965: 113], а також стійкими концептуальними ланцюгами людина < [здоров'я, швидкість, краса]> вода, людина < [краса] > рожа> вода [Жайворонок http].

Міфи багатьох народів твердять, що вода існувала до створення світу, існуватиме після його загибелі (пор.: "Космогонічна роль моря відображена в розширеному його тлумаченні в замовляннях та інших текстах, де море-океан розуміється ... як стихія, що охоплює весь світ" [Иванов, Топоров 1965 : 113]). Безмежні темні води, над якими літає дух Божий, – ось біблейський символ первинного хаосу (пор. уявлення давніх шумерів: боги створюють небо й землю з тіла водного чудовиська Тіамат, переможеного у космічній битві [Энциклопедия символов... 2000 : 92]).

Як стихія, ворожа людині та неприступна для неї (пор. тлумачення кораблів-примар (приміром, "Летючого Голландця") як "символу таємниці морів" [Шейнина 2002: 239]), вода має широкий спектр відповідних значень. Море чи потік як нездоланна або важкоздоланна перепона – метафора, популярна в буддизмі, де "здолати потік" означає пройти крізь світ ілюзій та здобути просвітлення.

Разом із тим, існує інша низка значень, похідних від факту життєвої необхідності води для людини, тварин і рослин. В іудаїзмі з водою традиційно порівнюють Тору, оскільки ця священна книга, по-перше, приваблює всіх спраглих, по-друге, розповсюджується по всій землі, по-третє, є джерелом життя, по-четверте, йде з неба, по-п'яте, оновлює душу, по-шосте, очищує, по-сьоме, перетворює звичайний посуд на дорогоцінність. Таке ж уподібнення слова, думки до води багаторазово зустрічається і у тексті Біблії (пор., наприклад, "Проллється, як дощ, вчення моє, як роса, мова моя..." (Втор. 32, 2) [Архаический ритуал... 1988: 213]). Можна також пригадати в цьому зв'язку сучасні вирази на кшталт "потік слів", "мова ллється", "думки налинули" тощо.

Сполучення в межах однієї міфологеми мотивів народження, родючості та смерті відображено в розмежуванні "живої" і "мертвої" води – животворної небесної та нижньої, земної (пор. також біблійне "І створив Бог землю; і відокремив воду, яка під землею, від води, що над землею" (Бут. 1, 7)). Зазначимо, що, за припущенням В. Я. Проппа, "жива" і "мертва" вода у більшості казкових мотивів суть одне й те саме, адже, щоб повернутися до життя, померлий повинен зазнати впливу спочатку однієї, а згодом іншої води [Пропп 1996: 199]. Нарешті, уособлюючи початок усього, вода являє собою і всесвітній фінал, оскільки з нею пов'язаний (в есхатологічних міфах) мотив потопу.

На противагу вогню, що є у міфологічних уявленнях уособленням чоловічого начала, вода співвідноситься із жіночою силою. Саме тому богині кохання (аккадська Іштар, давньогрецька Афродіта та ін.) обов'язково пов'язані з водою (наприклад, своїм народженням), що пояснює також значне розповсюдження еротичної метафорики водної стихії (пор. у цьому зв'язку дослідження концептуальної метафори "кохання – вода" на матеріалі сучасної англійської мови [Огаркова 2002]). Так, приміром, настанова задовольнятися законною дружиною висловлено в афоризмі "Книги притч Соломонових" (5, 15): "Пий воду зі свого водоймища" (пор. легенду про відповідь св. Февронії, що, мовляв, усі жінки однакові, як однакова вода по обидва боки човна). У традиційних формулах-звертаннях, адресованих воді, представлений переважно її персоніфікований жіночий образ, наділений власними іменами (Уляна, Олена, Йордана), постійними епітетами та характеристиками (мила, чиста, швидка, Богова сестриця, водичка-орданичка тощо) [Славянские древности 1995 : 390]. Із жіночою символікою води пов'язують її причетність до сфери кохання (пор., приміром, український пісенний паралелізм "дівчина – вода / криниця" : "Галю ж моя, Галю, дай води напиться, Ти ж така хороша, дай хоч подивиться!", "Глибока криниця, глибоко копана, Там стоїть Катруся, як намальована", "Ой у полі три криниченьки, Любив козак три дівчиноньки..." [Українські символи 1994 : 52, 53]).

З мотивом води як першопочатку усього існуючого співвідноситься її значення для акту омиття, що повертає людину до первісної чистоти. Ритуальне омиття є наче другим народженням: цей аспект міфологеми "вода"відбивається у християнській символіці хрещення – саме з огляду на хрещення в ній Ісуса Христа ріка Йордан у духовних народних віршах вважалася "матір'ю всіх річок" [Юдин 1999 : 216]. У найвідповідальніші періоди життя людині традицією наказувалося здійснювати ритуальні омиття. Так, напередодні весілля наречена неодмінно змивала із себе "чесне дівоцтво"; поруч з людиною, що помирає, ставили ємність з водою, в якій мала б очиститися її душа перед зустріччю із Всевишнім. Загальновідомим є давній військовий звичай перед битвою митися та вбиратися в усе чисте, багаторазово описаний у спеціальній літературі (пор. також традицію омиття перед відвідуванням святого місця: "Поблизу Соловецького монастиря є святе озеро, і віруючі нізащо не наважуються увійти до обителі раніше, ніж викупаються у його водах" [Иванова 1997: 3]). Разом із тим, ритуальне омиття співвідноситься зі спілкуванням зі світом померлих, адже саме четвер перед Великоднем, коли відбувається миття людей, свійських тварин та хати, вважається днем зв'язку з потойбічним світом.

Loading...

 
 

Цікаве