WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Семантика міфологеми тур – бик - Реферат

Семантика міфологеми тур – бик - Реферат

З розглянутого міфологічного уявлення, на нашу думку, можна вивести переплетіння трьох сюжетів у піснях:

1) грім – як заплідення неба биком-землею (символ фалоса – ріг, блискавка);

2) орання – як запліднення землі (часто міфічною істотою – биком чи туром, що має сприяти родючості);

3) статевий акт – як заплідення жінки (паралель – дефлорація – орання цілини).

Реконструкція ідеї весілля вже давно зроблена у працях Маннгардта, Кука, Гаррісона, Фрезера. З досліджень випливає, що на початках молоді – це репрезентанти божественної пари, весілля – це розігрування ідеальної моделі – шлюбу землі і неба. "Самий обряд... називається вінчанням: спочатку вони (молоді) ототожнюються з вінком, тому що він метафорично означає коло, сонце, небо, ...потім в ньому виявляється рослинна природа, природа родючості" [11, c. 77].

Отже, цілком вмотивованою в цьому сенсі є символіка бика і корови у весільних піснях. Дублюючи єднання землі і неба, молоде подружжя колись розігрувало ролі цих тварин. Наведемо приклад такої символізації:

Ой на горі часник, часник –Стоїть Грицюньо як бик, як бик...А коло його печериця,Стоїть Маруся, як телиця [12, c. 311].

У фольклорних текстах знаходимо символічно-синонімічний ряд: часник – місяць – бик. А тому паралелізм у наведеній пісні художньо вмотивований.

Повертаючись до думки про єдність трьох згаданих сюжетів, важливо наголосити на первинності мотиву "шлюб землі і неба". О. Потебня міфологічною основою орання ниви божеством вважає міфологему розбивання божеством грому змія [13, c. 15]. Ця думка, мабуть, зумовлена міфологічними уявленнями пізнішого часу, доби панування так званого "основного міфу", бо саме розбивання хмари блискавкою як запліднення небесної богині пояснює еротичний характер цього сюжету.

Порівняймо сплетіння цих мотивів у піснях:

Колядка:

А в полі, в полі,Плужок ходить,А за тим плужкомСам Бог із рожкомА Божа Мати:Отдай, Господи, рог! [14, c. 80]

Слова музики в передріздвяний вечір:

Дарую тобі, наша молода,Бичка з одним рогом,Що вдень бере,А вночі коле [14, c. 394].

Весільна комірна пісня:

Плуг не оре –Чепіги кривії,Заліза тугії,Бики молодії,Твердая новина.Ах, не моя – материна,Дайте батогаПоганяти бугая,Нехай пре! [5, c. 366]

Цікавою версією священного шлюбу є обряд wołowe wesele, який виконують в деяких місцях Польщі під час Троїцьких свят. Бика покривають старою сіткою, прикрашають квітами, гілками та вішають на роги вінок з берези. У "Словнику символів" знаходимо, що "сіть – символ союзу Неба і Землі", а також те, що вузли сіті "несуть ідею оволодіння" [15, c. 117, 32] кимось. У деяких регіонах України накидають рибну сіть на молоду, що йде під вінець, мотивуючи це захистом від відьом (мабуть, вторинна мотивація).

Схожа процесія відбувається на Трійцю в деяких районах України. Заквітчавши корів, женуть стадо на поле і "цілов дорогов їм ладкають":

Розкололася вербаВід вершка до корінця –Треба Цвітоли вінця.Віночка зеленого,Дає молока много [16, c. 102].

Додамо до цього ще те, що Трійця по словацькому називається "туриця" і вималюється чітка картина шанування тваринного образу божеств неба і землі.

Вже було з'ясовано, що бик – насамперед образ земного божества; що він уявлявся також громовержцем. Потрібно ще розкрити його місячне єство. Асоціація бик – місяць – одна з найархаїчніших у фольклорі. Найчастіше можна натрапити на такий зв'язок у заклинально-замовляльній поезії, наприклад у молитві "к ружу" читаємо: "...яко єсть брат А (?) віл держить місяць, так щоб держала моя рушниця-цариця звірі і птиць" [17, c. 52]. Подібну картину знаходимо у колядці:

Із-за тамтой гори, з-за високоїСлавен єси, гей славен єси,Наш милий Боже, на високости, на небеси!Виходит ми там золотий крижик,А під крижом сам милий Госпідь... [14, c. 131]

Місяць, як і бик, за народними віруваннями має вплив на вегетацію землі й на родючість рослинного та тваринного світу.

Бик – божество-місяць – відомий майже усім архаїчним культурам. Головний бог шумерів – бог місяця Наннар – постає як "великий бог неба". В іранській міфології місяць називається "той, що має сім'я бика". Ассірійський бог місяця Сін уявлявся у вигляді синьобородого бика.

За припущенням деяких учених, саме "рогатість" місяця і викликала уявлення тотожності бика і місяця [18, c. 73-74]. Особливо популярною є метафора бик – місяць у загадках і приказках: "Молодик, як бик!"; "Прийшов бик та в ворота – мик! (Місяць)"; "Лисий віл кризь ворота дивиться (Місяць)".

Про значний культ місяця в народі свідчать і особливі поштиві звертання до нього: князю, пане, царю, княжичу тощо. Ксенофонт Сосенко, наголошуючи на "лунарній" символіці колядок та різдвяної обрядовості, згадує про поширений мотив "білого молодчика" – місяця, що "струже стрілоньки" (згадаймо паралель "бик – стріла").

Для кого ж ці "стрілоньки"?

У різних варіантах колядок маємо дві різні відповіді:

1) ...на Дунай пускає:

Пливіте стрілоньки до моєї дівоньки... [14, c. 326];

2) Хоче пострілити люту змію... [14, c. 143].

І перша, і друга відповіді є логічним розгортанням досліджуваної міфологеми. Посилання стріл місяцем – молодиком дівчині тотожне розбиванню блискавкою (рогом, стрілою) неба. Інший варіант відповіді є, на нашу думку, пізнішим, бо описує момент змієборства, який, як буде далі з'ясовано, безпосередньо стосується бога – бика.

Важливу роль в уявленнях відігравав колір бика.

Ще палеолітичні наскальні малюнки бізонів, турів та оленів розмальовувались вохрою. Згадаймо і спорідненість слів тур, стріла, струмінь (як промінь, світло, бики червоного відтінку). Червоний колір здавна був символом родючості, продукуючої сили землі. Також, як і чорний, він пов'язувався з потойбічним світом. Відомо, наприклад, що покійників фарбували у червоний колір. Г.Шаповалова зазначає, що жертовного бика вибирали обов'язково червоного кольору [19, c. 215]. Проте "гніде" забарвлення було властиве лише турицям і телятам. Можна припустити, що корову, як і покійників, первісно жертвували богу землі, володарю потойбічного світу.

У міфологіях різних народів неодноразово простежуємо, що бог того світу і бог продукуючих сил землі – це первісно один і той же персонаж (Аїд, Гадес  Зевс, "Хтоній").

Хтонізм тура простежуємо з найдавніших часів. Автор праці III століття писав: "Душі тих, що віддані землі, належать бику" [20, c. 53].

Воли в поховальному обряді – давній загальноарійський звичай. Покійника везуть і літом, і зимою на санях і обов'язково чорними волами. Цей звичай відображений у загадці:

Бігунчики біжать,Ревунчики ревуть,Сухе дерево несуть.

(Сані біжать, воли ревуть і дерев'яну труну везуть)

С. Венргженовський зазначає, що звичай цей сягає коріннями давньокласичних культур, в яких чорний віл відігравав величезну роль у жертвоприношенні підземним богам [21, c. 38].

Невипадковим є, мабуть, і те, що знайдені ритуальні фігурки турів були чорного чи червоного кольорів. Вилитим із червоної міді був, наприклад, невеликий ідол тура, розкопаний у селі Туровському біля Галича у 1836 р.

Розглянуте творче, продукуюче начало бога землі може, на перший погляд, не узгоджуватися зі світом смерті. Але в свідомості первісної людини смерть є породжуючим началом, "земля – потойбічний світ – є землею – матір'ю, з якої народжуються не лише рослини, але й тварини і люди" [11, c. 67]. Звідси образ смерті – як прародительки життя і родючості. "Через те і "вмерти" означає мовою архаїчних метафор "родити", "ожити", а "ожити" – "вмерти" (умертвити) і "родити" (народитися)" [11, c. 67]. З цього ж коріння виростає уявлення про кидання зерна у землю як захоронення і про пророщення його як воскресіння.

Loading...

 
 

Цікаве