WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Народно-побутова антропонімія верхньої Наддністрянщини - Реферат

Народно-побутова антропонімія верхньої Наддністрянщини - Реферат

Реферат на тему:

Народно-побутова антропонімія верхньої Наддністрянщини

Як відомо, сучасні офіційні прізвища людей сформувалися на базі прізвиськ. Процес творення прізвищ давно припинився, а процес виникнення прізвиськ триває і сьогодні.

Прізвиська віддзеркалюють загальний світогляд, національну специфіку найменувачів, переважно пов'язану з практикою національного буття, їх стиль мислення, який відбиває "технологію" певного типу духовного виробництва в конкретній історичній ситуації. Він характеризує способи засвоєння культури, які є специфічно притаманними для соціуму на даному етапі історичного розвитку. Стиль мислення найменувачів, насичений національним духом, проявляється в побуті, фольклорі тощо. Мовомислення народу реалізується в особливостях неофіційної номінації.

Проблема прізвиськ у регіональному, діалектно-логічному аспектах залишається актуальною.

Об'єктом нашого дослідження стали неофіційні іменування жителів Верхньої Наддністрянщини, зібрані експедиційним шляхом на Львівщині.

Дефініцій поняття прізвиська є декілька: "Прізвисько – це додаткове неофіційне ім'я, дане людині іншими людьми відповідно до її характерних рис, обставин, що її супроводять у житті, за якоюсь аналогією, за походженням і іншими мотивами [Худаш 1997 : 5], "прізвисько" – це найменування, яке іноді дають людині (крім справжнього прізвища та імені), вказує на яку-небудь рису її характеру, зовнішності, діяльності, звичок [СУМ ІV : 80].

Проблему класифікації прізвиськ розглядають Г.Є.Бучко, Д.Г.Бучко, виокремлюючи прізвиська та назви "по-вуличному" [Бучко 1998].

Аналіз народно-побутових іменувань Львівщини показує, що в сучасних селах в усному мовленні функціонують такі види неофіційних антропонімів: гіпокористичні варіанти особових імен; відпрізвищеві прізвиська; деривати від імен батьків та інших родичів або чоловіка; індивідуальні прізвиська; сімейно-родові іменування.

За характером лексичної бази прізвиська Львівщини поділяємо на відантропонімні та відапелятивні.

Відантропонімні прізвиська мотивовані прізвищами чи іменами історичних осіб: Ленін, Сталін; прізвищами спортсменів, музикантів, акторів, учених: Дарвін, Кличко, Мадонна, Моцарт, Сухомлинський; іменами героїв кінофільмів: Будулай, Ізаура, ЦиганкаАза; назвами казкових осіб: Буратіно, Колобок, ІвасикТелесик. Як прізвиська кваліфікуємо також рідкісні, нетрадиційні деривати від імені самого денотата.

Як стверджує Н.Ушаков, прізвиська виникають у зв'язку з порушенням меж іменника чи відхиленням від існуючих моделей утворення неофіційних власних імен [Ушаков 1978 : 163], напр.: Міцько (від імені Михайло), Нусько (від імені Іван), Сюньо (від імені Тарас); Лідзя (від імені Лідія), Янічка (від імені Яніна), Цяня (від імені Оксана).

Прізвиськами стають деривати від прізвища носія. Як і всі типи прізвиськ, відпрізвищеві прізвиська поширені на всій території Верхньої Наддністрянщини, вони вживаються в певному середовищі й виконують номінативну, інформативну і контактну функції. Наприклад: Баран (від прізвища Барановський), Мазур (від прізвища Мазурик).

Прізвиськами заміжніх жінок жителі Верхньої Наддністрянщини вважають андроніми, утворені від імені чоловіка, його прізвища, прізвиська, апелятивної особової назви за допомогою андронімічних формантів: Бойкова (від прізвища чоловіка Бойко), Бомчиха (від прізвиська чоловіка Бомок), Гузюкова (від прізвища чоловіка Гузюк), Івануля (дружина Івана), Казюня (дружина Казимира), Мирощиха (дружина Мирона), Паньчиха (дружина Панька), Петраня (дружина Петра), Цапиха (від прізвиська чоловіка Цап), Юлькова (дружина Юлька). Андроніми на –иха, -ова переважно замінюють особові імена заміжніх жінок.

Нерідко жителі Львівщини прізвиськами вважають патроніми. Адже "патронім – поширений тип особових назв, що виділяв денотата через вказівку на найменування його родича. Твірною основою патроніма було здебільшого власне найменування батька, рідше найменування інших родичів" [Чучка 1983:305].

Явище перенесення імені батька на сина і вживання його у функції прізвиська траплялося там, де батько відзначався виразними фізичними та внутрішніми рисами, найчастіше негативними [Sajewicz 1999 : 70].

На Львівщині патроніми утворюються від імені, прізвища чи прізвиська батька, наприклад: Гаврисюк (від імені батька Гаврись), Микитась (від імені батька Микита), Суботник (батькове прізвисько Суботник), Шевчук (батькове прізвище Швець).

Прізвиськами виступають: пропатроніми – найменування внука чи внучки за назвою діда, наприклад: Адасюк (від імені діда Адась), Гіля (прізвисько внучки від імені діда Ілля), Іванець (від імені діда Іван);

проматроніми – найменування внука чи внучки за бабою, наприклад: Касюк (від імені баби Кася), Марушка (від імені баби Марія);

гінеконіми – найменування чоловіка за дружиною.

Наші матеріали показують, що найменування за дружиною чоловік отримує найчастіше за таких умов:

а) якщо дружина більш відома за свого чоловіка;

б) якщо чоловік з іншої місцевості.

Наприклад: Клявдин Ромко (від імені дружини Клавдія), Філько (від імені дружини Теофілія).

Індивідуальні прізвиська творяться від ойконімів або мікротопонімів: Зацерковний (живе за церквою), Зарічний (живе за рікою), Підлісний (живе під лісом); Боратинська Ольга (походить із села Боратин Бродівського району), Монастирецький (походить із села Монастирець на Жидачівщині), Струтинський Мілько (походить із села Струтин на Золочівщині).

Відапелятивні прізвиська Верхньої Наддністрянщини репрезентуються особовими та неособовими назвами. Серед відапелятивних прізвиськ виділяємо: прізвиська за фізичними ознаками носія.

У лексико-сематичному плані прізвиська цього розряду є найбільш різноманітними. Залежно від ознак, які лежать в основі номінацій, зібраний матеріал можна розділити на такі підгрупи:

1. Прізвиська, які вказують на зовнішній вигляд: Ляля (дуже гарна), Панок (у чоловіка панська зовнішність), Спляча Красуня (завжди сонний вигляд).

2. Прізвиська, які характеризують іменованого за окремими деталями одягу, взуття, аксесуарами: Очкарик (носить окуляри), Спідничка (носить короткі спідниці), Чобіток (завжди взуває чоботи).

3. Прізвиська, які вказують на особливості ходи:

Гусак (ходить поважно), Качур (ходить погойдуючись), Кривий (ходить зігнувшись).

4. Прізвиська, які вказують на ріст і особливості тілобудови: Бегемот (повний чоловік), Довгий Тарасьо (дуже високий), Коза (худа жінка), Палець (худий чоловік), Шкірка (дуже худа жінка).

5. Прізвиська, які вказують на особливості окремих частин тіла:

на пігментацію: Ворона (чорноволоса жінка), Півонія (завжди червоніє обличчя), Рижий (має веснянки і риже волосся).

на форму та величину: Вусатий (має великі вуса), Кучерявий (дуже кучеряве волосся), Цап (має маленьку тонку борідку).

Прізвиська, які характеризують особу за зовнішністю, вступають у синонімічні відношення, утворюючи синонімні ряди, члени яких є назвами однієї і тієї ж ознаки. Наприклад: Вірменин, Грузин, Циган (за кольором шкіри); Головатий, Диня (за формою голови).

Прізвиська за психічними рисами носія. Виявлені прізвиська за психічними рисами носія поділяємо на:

  1. Назви за інтелектуальними особливостями: Дурний, Мудрий, Тупий. В основі прізвиськ часто лежить лексика із зневажливим значенням, рідше із позитивно-оцінним значенням.

  2. Назви за особливостями характеру чи темпераменту Боягуз (дуже полохливий), Злюка (недобра жінка), Суперечка (сварлива жінка), Чудак (чоловік дивної поведінки).

  3. Назви за окремими нахилами або звичками в поведінці: Вчитель (любить повчати), Мацайло (любить мацати жінок), Мінералка (майже щодня у сільському кафе замовляє стакан мінеральної води).

Прізвиська за особливостями мовлення носія. Матеріал дозволяє виділити серед прізвиськ цього ряду декілька груп:

1. Неправильна вимова слів у дитячому віці: Воко (від імені Ігорко), Льодя (від імені Володя);

2. Слова, що підкреслюють різні дефекти мовлення (заїкання, бубоніння, сюсюкання, торохтіння): Гикавий (заїкається), Тарахталка (пор. тарахтати – шуміти) [Грн ІV: 248];

3. Характеристика способу мовлення: Горлай (дуже голосно говорить), Лалака (говорить безперестанку);

4. Слова – паразити: Мона (так вимовляє слово "можна"), Тося (дуже часто говорить "то ся зробить);

5. Невідповідність вислову мовній ситуації: Бабулька (до кожної жінки звертається словом "бабулька"), Жінка злота (усіх жінок називає "жінка злота").

Отже, мовці доволі тонко підбирають лексичні засоби для характеристики особи за особливостями мовлення. У цій групі прізвиськ відображено творчість найменувачів, їх спостережливість, мовне чуття тощо.

Прізвиська, пов'язані з етнічною ознакою носія. Відомо, що етноніми виділяли особу у певному середовищі, а згодом закріплювалися як спадкові родові назви. Зібраний матеріал дозволяє виділити такі групи відетнонімних прізвиськ:

1. Прізвиська за етнічною приналежністю: Грек, Жид, Німець, Поляк, Татарин, Француз, Швед.

2. Прізвиська за приналежністю до етнографічних груп: Бойко. Гуцул, Лемко, Мадяр, Молдаван, Циган.

Прізвиська за пригодами носія. До цієї групи зараховуємо такі прізвиська: Індійський гусь (на ринку продавав качура і казав, що це індійський гусак), Кладик (знайшов невеликий скарб у землі), Хрюша (одного разу забагато випив).

Прізвиська за спорідненістю та свояцтвом.

У картотеці наявні такі прізвиська: Баба Іра, Братик, Дядько, Зять, Мамця, Сваха, Тітонька, Цьотка, Швагерко.

Прізвиська за місцем найменованого у сім'ї та в громаді.

До цієї групи ходять такі прізвиська: Багач (заможний), Бідняк (чоловік не має власного поля), Комуніст (був членом КП).

Аналіз лексичної бази "вуличних прізвиськ" свідчить, що зафіксовані нами прізвиська представлені загальнонаціональною лексикою, зрідка трапляються локальні базові лексеми.

Вагому роль у народно-побутовій системі найменувань Верхньої Наддністрянщини відіграють неофіційні антропоніми, що належать цілій родині й передаються в спадок. М.Л. Худаш запропонував для таких антропонімів термін "прізвищева назва" [Худаш 1977 : 80].

Сімейно-родові іменування – "особливий вид антропонімів, який ідентифікує усю родину й переважно передається у спадок, який за внутрішньою семантикою та структурою не відрізняється від прізвищ, але функціонує тільки в усному мовленні" [Бучко 2002 : 5]. Як зазначають дослідники, сімейно-родові іменування дуже стійкі, хоча й вживаються у мовленні рідше, ніж індивідуальні прізвиська, вони є більш номінативними, за функцією наближаються до прізвищ [Поротников 1970 : 152].

Майже у кожному селі Львівщини побутують однакові прізвища. Наприклад, кожне з чотирьох найпоширеніших прізвищ села Чижиків Пустомитівського району має по декілька "вуличних" відповідників:

Білан (10 родин) – вуличні: Білий, Іванів, Зарічний, Когутин;

Івахів (17 родин) – вуличні: Гнатишин, Іваськів, Таньчин, Федів;

Зінченко (5 родин) – вуличні: Андрухів, Демчишин, Параньчин;

Пришляк (7 родин) – вуличні: Кривий, Петрів, Федишин.

Сімейно-родові вуличні іменування наближаються за рядом ознак до прізвищ, зокрема, вони мають споріднену лексичну базу та однакові словотвірні моделі. Дослідники вважають за доцільне спадкові іменування виділяти в окремий клас антропонімів [Бучко 2002:14].

Література

  1. Бучко Г.Є., Бучко Д.Г. Народно-побутова антропонімія Бойківщини // Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К.: "Кий", 2002. С. 3-14.

  2. Бучко Г.Є., Бучко Д.Г. Неофіційні та сімейно-родові іменування в сучасній антропонімії Бойківщини // Przezwiska i przydomki w jezykach slowianskich. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie - Skladowskiej, 1998. C. 59-68.

  3. Грінченко Б.Д. Словарь української мови. К., 1907 -1909. T.І-ІV.

  4. Поротников П.T. Групповые и индивидуальные прозвища в говорах Галицкого района Свердловской области // Антропонимика. М., 1970. С. 150-154.

  5. Sajewicz М. Przezwiska mieszkancow Kilku wsi z bialorusko-ukrainskiego pogranicza jezykowego na Bialostocczyznie. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skladowskiey, 1999. С.59-85.

  6. Cловник української мови: в 11-ти т. К., 1970-1980. Т.І-ХІ.

  7. Ушаков Н.Н. Прозвища и личные неофициальные имена (к вопросу о границах прозвища) // Имя нарицательное и собственное. М.: Наука, 1978. С.146-172.

  8. Худаш М.Л. З історії української антропонімії. К., 1977. С.80.

  9. Чучка П.П. Місце патронімів у лексичній системі слов'янських мов // VІІІ Slovenska onomasticka кonferencia. Zbornik materialow. Bratislawa-Banska Bystrica. Presow, 1983. 413 с.

Loading...

 
 

Цікаве