WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Конотативні особливості постскриптумів в епістолярії Михайла Коцюбинського - Реферат

Конотативні особливості постскриптумів в епістолярії Михайла Коцюбинського - Реферат

Реферат на тему:

Конотативні особливості постскриптумівв епістолярії Михайла Коцюбинського

Проблема конотації, якій присвячено чимало мовознавчих досліджень залишається складною в лексикології й семасіології. Як відомо, теорію конотації розробляли відомі лінгвісти Леонард Блумфілд, Шарль Баллі, Юрій Апресян, Вероніка Телія, Євген Отін, Владислав Говердовський та ін. Останнім часом ця проблема знаходить своє відбиття й у дослідженнях українських мовознавців, оскільки „актуалізується проблема взаємодії раціонального та емоціонального компонентів у значенні мовної одиниці" [Нешпір 2002: 65] і, що теж є не менш важливим, „на кожному рівні конотативного поняття діє тенденція до узагальнення й соціалізації мовного знака" [Говердовський 1989: 79]. Отже, конотація – психічний феномен індивідуального характеру, що актуалізується в соціумі.

Більшість досліджень, що торкаються проблем конотації, в україністиці, як і загалом у мовознавстві, зосереджені на конотативних особливостях лексики та фразеології (В.Іващенко, Л.Мельник). Останнім часом з'явилися праці розробки, присвячені особливостям конотації в художньому тексті (Н.Нешпір).

На нашу думку, актуальним на сучасному етапі є дослідження конотативних особливостей в епістолярному тексті (ЕТ) як у плані історичного розвитку епістолярного стилю (ЕС) української літературної мови, так і в плані вияву лінгвістичних особливостей ідіостилю письменника.

Конотація – нерозривний ланцюг емоційних, експресивних, оцінних, духовних, світоглядних компонентів, які створюють мовну картину, і найглибше вона розкривається в ЕТ, бо саме в листуванні перед нами постає панорама художнього світу, творчих шукань письменника, творча майстерня, його епоха. Саме в приватному епістолярії окреслюється постать письменника не тільки як культурного й громадського діяча, а і як звичайної людини з усіма властивими їй позитивними та негативними проявами.

ЕТ характеризується наявністю в його структурі різноманітних формул: звертань, привітань, прохань, побажань, прощань, постскриптумів, які, хоч і є традиційними й певною мірою обов'язковими, не обмежують і не впливають на виявлення індивідуальних авторських рис у написанні листа. Саме ці риси виступають актуалізатором конотативного компонента в епістолярії письменника, виокремлюючи його серед інших і, навпаки, наближаючи його до інших майстрів слова, тому що при всій своїй, на перший погляд, індивідуальності, конотація залишається чинником інтегруючим, явищем узуального характеру.

Отже, метою нашого дослідження є виявлення конотативних особливостей в епістолярії Михайла Коцюбинського на матеріалі постскриптумів через аналіз їхніх ідіостилістичних рис та властивостей.

Як відомо, „постскриптум (лат. post scriptum – після написаного) – приписка до певного тексту, переважно до листа (після підпису), що позначається звичайно латинськими літерами PS" [СІС 2000: 755] входить до структури формули-прощання як необхідність суттєвої дописки привітального, побажального, прохального, етикетного характеру. Очевидно, що сама мета використання постскриптумів зумовлює наявність у них супровідних значень, додаткових відтінків, а отже, конотацій експліцитного та імпліцитного плану вираження.

Найбільш численними в епістолярії М.Коцюбинського є постскриптуми з етикетними та етикетно-родинними конотаціями, що витікають із функцій мовленнєвого етикету, які, „базуючись на притаманній мові комунікативній функції, складаються із взаємопов'язаних спеціалізованих функцій: контактовстановлюючої (фатичної), орієнтації на адресата (конативної), регулюючої, волевиявлення, спонукання, привернення уваги, вираження ставлення й почуттів до адресата в обстановці спілкування" [ЛЭС 1990: 413]. Тобто етикетні конотації постскриптумів актуалізуються в даному випадку саме функціями мовленнєвого етикету, які певною мірою впливають на адресата, у плані задуманого, передбачуваного й бажаного адресантом: „Вп. пані Вашій моє поважання. Діточок цілую" до Володимира Гнатюка [Коцюбинський 1961: 430]; „Вашим усім од нас сердечний привіт" до Миколи Чернявського [Коцюбинський 1961: 425]; „Вп. пані Вашій моє поважання" до Михайла Грушевського [Коцюбинський 1961: 413]; „Нетерплячечекаю „Киев[скую] стар[ину]", щоб прочитати „Vaе victis!" до Миколи Чернявського [Коцюбинський 1961: 396]; „Сердечно цілую й обіймаю дорогого земляка" до Андрія Чайковського [Коцюбинський 1962: 42]; „Вп. пані Вашій поцілуйте од мене руці і подякуйте од мене і од жінки моєї на гостину у Львові... Уклін Мих[айлові] Сергійовичу і його пані... Поклоніться Хоткевичеві, хоч він, здається, чогось сердиться" до Володимира Гнатюка [Коцюбинський 1962: 134]; „Моя дружина вітає Вас" до Федора Вовка [Коцюбинський 1961: 142]; „Наші уклоняються Вашій родині" до Володимира Гнатюка [Коцюбинський 1962: 406]. Отже, актуалізатором позитивного конотативного значення в постскриптумах з етикетними конотаціями виступають іменні та дієслівні утворення з традиційно позитивними конотаціями: поважання, поцілуйте, цілую, привіт, вітає, обіймаю, чекаю, уклін, поклоніться, уклоняються. Підсилювачем цих позитивних конотацій є: 1) присвійний займенник моє; 2) прикметники та прислівники з традиційно позитивними конотаціям: дорогий, сердечний, сердечно; 3) прислівники з надмірним виявом ознаки позитивного характеру, що актуалізуються через її первинну негативну семантику: нетерпляче; 4) архаїчні форми двоїни іменників, які створюють іронічно-грайливі конотації: руці.

Етикетно-родинні конотації в постскриптумах формуються подібними до етикетних конотацій мовними засобами, які зумовлені функціями мовленнєвого етикету. Але ступінь конотованості тут дещо вищий, бо входить в площину родинного, сімейного, що завжди співвідноситься й асоціюється зі своїм, домашнім, комфортним, бажаним, а отже, позитивним. Зрозуміло, що такі конотації проявляються в родинному листуванні: „Маму і всіх поцілуй од мене" [Коцюбинський 1961 : 147]; „Поцілунок нашим предкам і нащадкам" [Коцюбинський 1961 : 168]; „Маму й Лідю цілую. Юрасеві не „воздушний", а справжній поцілунок від тата" [Коцюбинський 1961 : 202]; „Поцілуй маму, Юрася й Лідю! Бувайте меніздорові, не застуджуйтесь і не поїжте ніжинського тіста, бо знов миші заведуться" [Коцюбинський 1961 : 221]; Юрасика бідногоцілуюдуже" [Коцюбинський 1961 : 231]; „Юрасика цілую, мого бідного слабенького Юрасика" [Коцюбинський 1961 : 232]; „Юрасика цілую. Богданці, Лізі й Марині кланяюсь. Тебе ще цілую" [Коцюбинський 1961 : 244]; „Ще раз цілую тебе, Вірунечко, і дякую за листа" [Коцюбинський 1962 : 118]. Таким чином, актуалізатором етикетно-родинних конотацій виступають: 1) лексеми на позначення родинних стосунків: мама; 2) лексеми на позначення родинних стосунків з іронічними конотаціями, які створюються завдяки уживанню конотовано книжних форм у незвичайному мовному контексті: предки, нащадки; 3) оніми-демунітиви: Лідя, Юрась, Юрасик, Богданка, Вірунечка; 4) атрибутиви з конотаціями „свійськості": наші,мій; з традиційно позитивними конотаціями: справжній, здорові; з конотаціями родинного, батьківського співчуття: бідний, слабенький; з іронічними конотаціями, які утворюються завдяки вживанню чужомовних елементів в україномовному тексті та графічному оформленню: „воздушний" та ін.

Loading...

 
 

Цікаве