WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Скоріше всього, романна версія легенди є творчою контамінацією її трьох варіантів: записаного самим Кулішем (основа контамінації); переказаного йому Грабовським; схематично повідомленого Кулішеві його знайомим, який чув легенду "несколько в изменённом виде" (прикметно, що і в тому повідомленні, і в "Чорній раді" героя названо Михайлом Семилітком) [20]. Крім того, у цій художній контамінації Куліш дещо зняв з відомих йому варіантів (про що було сказано), а дещо додав від себе. Зокрема, він увів ім'я Батия, якого нема ні в його записі, ні у варіантах Грабовського та Костомарова. Щоправда, Костомаров у схематичному переказі своєї версії додав від себе, що це "тёмное предание" стосується "ужасной эпохи" Батиєвого завоювання Києва [2, c. 86-87] і згодом повторив це припущення у викладі Кулішевого запису легенди, зауваживши, що зображені в ній події відбуваються, "вероятно, во времена Батыя" [16, c. 39]. Про те ж, що Куліш історично ототожнював напад татар на Київ, зображений у легенді про Золоті ворота, з реальною навалою Батия, прямо свідчить заувага в "Истории воссоединения Руси". У цій історичній монографії багатовікову боротьбу галицьких і наддніпрянських українців проти "турецко-татарского общества" в помонгольську добу (XIV–XVII ст.) Куліш називав "временами борьбы потомков киевского богатыря Михайла Семилитка с потомками разорителя древнего Киева, Батыя", а в примітці до імені Михайла Семилітка пояснював: "Это имя принадлежит к народным мифам. Но, по принятому способу выражать историческими именами только проявления коллективной деятельности людей, не известных истории, Михайло Семилиток фигурирует у меня наравне с исторически известным Батыем. Народная легенда о защите и разорении Киева Батыем записана мною от одного из киевских уличных нищих и напечатана в I-м томе "Записок о Южной Руси" [21, c. 273].

Постає запитання: чому ж Куліш усе-таки зняв виклад легенди про Михайла Семилітка й Золоті ворота з остаточної редакції "Чорної ради", яку підготував до друку в 1855-1856 роках?

На мою думку, можливі три версії:

1) з цензурних міркувань – звільняючи роман від "непевних" місць, що могли б спонукати царську цензуру заборонити його публікацію ("Теперь я брею и стригу своего Романа, чтоб можно было ему проскользнуть мимо швейцара без задержки <...>",– зізнавався Куліш у листі до М. Білозерського від 2 квітня 1855 р. [22, c. 120]), він не хотів зайвий раз ризикувати через виражену в легенді ідею відродження колишньої державницької могутності Києва як столичного міста;

2) друкуючи автентичний запис легенди в першому томі "Записок о Южной Руси", вирішив не обтяжувати "Чорну раду" повторенням контамінованого тексту легенди (утім, міг зважити передусім на те, що в літературно-наукових "Записках..." легенда сприймалася б як фольклорна пам'ятка, а в художньому світі "Чорної ради" – як вираження національної туги за втраченою державністю);

3) уміщення на початку глави V парафрази легенди про старокиївського лицаря не в'язалося з описом муру довкола братства, позаяк на тому мурі було намальоване, за версією автора роману, тільки "козацьке рицарство" [23, c. 63]; Куліш же в "Записках о Южной Руси", як знаємо, спеціально доводив, що легенда про Золоті ворота походить з докозацької епічної поезії.

Шкода, що спроба художнього використання в "Чорній раді" легенди про Михайлика й Золоті ворота в кінцевому підсумку не зреалізувалася. Усе ж, визнаючи за Кулішем беззаперечні заслуги у збереженні від забуття і у дослідженні цієї унікальної пам'ятки українського героїчного епосу, треба віддати належне цьому письменникові і як авторові першої спроби її олітературення (власне, романізації).

Література

  1. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн.– К., 1993.– Т. 1.

  2. Костомаров Н. Черты народной южнорусской истории // Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография.– 2-е изд.– К., 1990.– С. 87.

  3. Rubon. – 1845. – T. 6.

  4. Grabowski M. O gminnych ukraińskich podaniach // Rubon.– 1845.– T. 6.

  5. Веселовский А. Мелкие заметки к былинам. V. Золотые врата в Киеве и Царьграде // Журнал Министерства народного просвещения.– 1888.– Май.– С. 74-75.

  6. Украинские народные предания / Собрал П.Кулиш. Книжка первая.– М., 1847.

  7. Куліш, писав Грабовський про його записи народно-історичних переказів, "oryginalny swj rękopism mnie zostawił" (Grabowski M. Ukraina dawna i teraźniejsza.Tom pierwszy. O zabytkach najgłębszej starożytności.– Kijw 1850.– S. 2).

  8. Кулиш П. Около полустолетия назад: Литературные воспоминания. Рукопис, зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України (Ф. 1.– № 28559.– Арк. 14 автографа-чернетки; арк. 13 зв. списку-біловика).

  9. Добровольський Л. Михайло і Золоті ворота: (Старі й нові записи, література до сього питання).– К., 1913.

  10. Листи Куліша до М. В. Стороженка (80-ті рр. Х1Х в.) / Подав М.Стороженко // Записки іст.-філол. Відділу ВУАН.– К., 1923.– Кн. 2/3.– С. 212. Спогад про сорокарічної давности запис виринув у пам'яті Куліша, очевидно, внаслідок його ознайомлення з публікацією цієї ж легенди в записі Ігнація Трусевича в упорядкованому і виданому цим київським народознавцем альманасі "Kwiaty i owoce" (Київ, 1870), що його надіслав Кулішеві його приятель ще з 1840-х рр., польський етнограф і фольклорист з Київщини Едвард Руліковський. "Kwiaty i owoce" Куліш одержав, правдоподібно, в середині 1880-х рр., бо в тому-таки листі до М. В. Стороженка – від 18 лютого 1885 р.– називав цей альманах "вышедшем недавно в Киеве" (Там само.– С. 211).

  11. Записки о Южной Руси / Издал П. Кулиш.– СПб., 1856.– Т. 1.

  12. "Ширше про це ми говорили в іншому місці, описуючи околиці Копачева, вал між Гвоздовим і Ветою та пов'язану з цим прекрасну легенду про київські Золоті ворота" (польськ.; тут i далі переклад Є. Нахліка за вид.: Grabowski M. Ukraina dawna i teraźniejsza. Tom pierwszy.– Kijw 1850.– S. 150). Поки що мені не вдалося розшукати це "місце" в науковому доробку Грабовського.

  13. Grabowski M. O gminnych ukraińskich podaniach.– S. 154. "Велика користь була також у тому, що пан Куліш записував перекази тою самою мовою, якою йому їх розповідали. Я не раз зауважував, що той переказ, який я записав по-польському з пам'яті, а він одразу ж словами, які стенографував, у мене був літографією, а в нього олійним малюнком. Ніколи, отже, вони (польські парафрази.– Є.Н.) не матимуть тої цінності, що в оригіналі".

  14. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн.– 2-ге вид. перероб. Кн. 1.– Львів, 1992.

  15. Легенди та перекази / Упоряд. та примітки А. Іоаніді.– К., 1985. Щоправда, в примітці (С. 375) прізвища Вол. Менчиця (1837–1916), українського громадського діяча, фольклориста й етнографа, дядька М. Грушевського, не зазначено – очевидно, з цензурних міркувань.

  16. Костомаров Н. Историческое значение южнорусского песенного творчества // Беседа.– 1872.– Кн. 12.– Декабрь.

  17. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн.– К., 1994.– Т. 4.– Кн. 1.

  18. Чорна Рада, або Нещаслива Старосвіщина. Написав П.Куліш, року Божого 1846. Автограф, зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (Ф. 18.– № 31.– Арк. 45-45 зв.).

  19. Ще О. Веселовський, порівнюючи варіант Грабовського з варіантами Куліша, Ревякіна і Костомарова, відзначив, що "ближе всего этот пересказ к редакции сказания, записанной г. Кулишем <...>; там и здесь Золотые Ворота переносятся из Киева в Царьград – по идее, нашедшей выражение и в других легендах-дублетах, представлявших Золотые Ворота Царьграда – или Киева – палладиумом, с которым связана судьба города" (Веселовский А. Мелкие заметки к былинам. V. Золотые врата в Киеве и Царьграде // Журнал Министерства народного просвещения.– 1888.– Май.– С. 75).

  20. Костомаров Н. Историческое значение южнорусского песенного творчества // Беседа.– 1872.– Кн. 12.– Декабрь.– C. 40. Чи не Костомаров був тим знайомим? Адже цей друг Куліша 40 рр. згодом сам відзначив: "По известному нам иному варианту этой легенды, он (герой.– Є.Н.) называется Михайло Семилиток <...>" (Там само).

  21. Кулиш П. История воссоединения Руси: В 3 т.– М., 1877.– Т. 3. Религиозное, социальное и национальное движение в эпоху Иова Борецкого.

  22. Куліш П. Листи до М. Білозерського / Упоряд., вступ. стаття і комент. О. Федорука.– Нью-Йорк; Львів, 1997.

  23. Куліш П. Чорна рада: Хроніка 1663 року // Твори: В 2 т.– К., 1994.

Loading...

 
 

Цікаве