WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

М. Грушевський, який у четвертому томі своєї "Історії української літератури", виданому в Києві 1925 р., зробив детальний огляд варіантів легенди про Михайлика та Золоті ворота і різних трактувань її, відзначив, що ця тема є найцікавішим для українського дослідника пунктом в усій епічній традиції, бо дає змогу побачити найрізноманітніші наукові підходи до вияснення останньої, а, крім того, становить виняткову методологічну цінність як підстава для обстоювання тези про південноруське походження певної (чи переважної) частини билинної поезії. Так О. Веселовський, розвиваючи припущення Куліша і Костомарова, розглядав легенду про Михайлика, у прозовий виклад якої вплетено віршовий фрагмент, як частку забутої південноруської поеми або навіть цілого циклу пісень про малолітнього спасителя Києва; висновок цього вченого про довге існування богатирського епосу на Русі-Україні підтримав М. Дашкевич [17, c. 235-236]. М. Возняк теж вважав, що легенда про лицаря Михайлика, яка дійшла до наших часів у "напівдумі-напівлегенді", "дає один з доказів, що сьогоднішні великоруські "билини" або "старини" київського циклу є українського походження" [14, c. 219]. "Найбільш яскравим останком билинної традиції в сучасному українському фольклорі" бачив "повість про Михайлика Семилітка і Золоті Ворота" М. Грушевський: для нього було "цілком ясно", що вона є "прозаїчним переповідженням (подекуди з захованням ритмованих розмов) старого епосу" [17, c. 67].

Ці історико-фольклорні та фольклористично-методологічні аспекти теми про Михайлика не втратили свого значення і дотепер, та для нас наразі важливішим є її ідеологічний аспект. За справедливим спостереженням М. Грушевського, "в образі Михайлика-семилітка, зрадженого київською громадою, що з Золотими Воротами – всею старою славою Києва – відходить до Царгорода, до слушного часу", відбита "найбільш яскраво з усеї усної традиції" тема про занепад "старого Києва і княжої України взагалі". Згідно з висновком дослідника, "щасливим припадком розложившися в прозовій сазі про Золоті Ворота, ся тема донесла головніші мотиви колишньої поеми і її провідну ідею – обітницю повернення колишньої слави" [17, c. 324]. Висунута О. Веселовським, підтримана М. Дашкевичем і розвинута М. Грушевським (услід за здогадами П. Куліша й М. Костомарова) гіпотеза про існування свого часу цілісної поеми про занепад і омріяне відродження Київської держави залишається привабливим і хоча й вірогідним, але все-таки припущенням. Зате не викликає сумніву, що в героїко-патріотичній легенді про Михайлика та Золоті ворота виражена національна туга за втраченою державною величчю Київської Руси і віра в майбутнє відродження Києва як столиці Української держави.

Саме так сприймав цю легенду П. Куліш, який не тільки надрукував її в "Украинских народных преданиях" і "Записках о Южной Руси", а й умонтував у текст першої редакції історичного роману "Чорна рада", завершеної 1846 р. Позаяк викладена в ній версія легенди дещо відрізняється від Кулішевого запису, вміщеного у його фольклорних збірках, й оскільки вона не ввійшла в остаточний текст роману, зберігшись лише в малодоступному рукописі (автографі) його ранньої редакції, а тому залишається досі невідомою дослідникам, наведу її повністю. Описуючи в романі образи національних героїв, намальовані на мурі довкола братства на Подолі, автор зазначив:

"Намальований був там Михайло Семиліток, що виніс із Києва золоті ворота до Царя-города. Знаєте, як було лихоліттє, як Батий приходив під Київ, так був, кажуть-то, у Києві такій-то славний лицар Михаїл, що войовав "чином Божим" на невірних, – пустив стрілу із лука, так стріла із Києва та аж у Копачів долетіла. А татари стояли кошем над Стугною. От тілько що посідали обідати, тілько що татарській отаман, сівши до скам'ї, поблагославив їсти, як та стріла і встромилась йому у печеню. "Е, – каже, се ж тут є лицар сильний, не дасть він нам Києва!" Та до киян: "Оддайте, – каже, мені того лицаря, так одступлю, не руйноватиму города". Що тут робити? Думали-думали: "Оддаймо!" – кажуть, а Михайло Семиліток: "Не уздрите ж, – каже, – більш Золотих Воріт; прийдете завтра вранці і не уздрите". Та сівши на коня, обернувсь назад, та й каже: "Ой, кияне, кияне, панове громада! дурна ваша рада! Якби ви мене не оддавали, поки світ сонця, вороги б Києва не достали! " Та взяв на копіє Золоті ворота, так, як от сніп хліба святого на вила візьмеш, та й поїхав до Цареграда, ніхто й не зупинив його. І стоять, кажуть, тиї Золоті Ворота і досі в Цареграді, і буде колись таке врем'я, що вони вернуться до Києва. Тим–то, кажуть, як хто, ідучи мимо, скаже: "Ой золоті, золоті ворота! бути вам ізнов там, де були!" – то золото так і засяє. Як же не скаже або подумає: "Ні, вже вам не бувати в Києві, то золото так померкне. Так оця історія там на стіні у Братстві і була вимальована і підпись положено" [18].

У цьому викладі фольклорного твору про Михайлика й Золоті ворота в першій редакції "Чорної ради" (від автора, але зі збереженням народнооповідного стилю) є деякі відмінності від тексту легенди, надрукованого в "Украинских народных преданиях" і "Записках о Южной Руси". Так героя названо Михайлом Семилітком, проводиря татар (монголів) – Батиєм, замість Вишгорода фігурують село Копачів та річка Стугна, зазначено, що Михайлик володів надлюдською могутністю ("войовав "чином Божим" на невірних"), не вказано, що татари не бачили його, як він проїздив через їхній табір, і що вони увірвалися в Київ після його від'їзду. Не згадано, що Михайлик і досі живе в Царгороді на воді та проскурці. Подібний зміст подекуди передається в обох варіантах різними лексико-синтаксичними засобами, наприклад:

у записі:

у романі:

От кияне шушу-шушу, і радяться "А що ж? Оддаймо!"

А Михайлик каже: "Як оддасте ви мене, то в останній раз будете бачить Золотиї Ворота";

Що тут робити? Думали-думали: "Оддаймо!" – кажуть, а Михайло Семиліток: "Не уздрите ж, – каже, – більш Золотих Воріт; прийдете завтра вранці і не уздрите".

Уміщений у рукописі "Чорної ради" 1846 р. текст легенди відрізняється також від варіанта, надрукованого М. Грабовським і відомого з його розповіді Кулішеві. Першодрук легенди в "Rubon'i" взагалі ближчий до публікації її запису в "Украинских народных преданиях" і "Записках о Южной Руси", ніж до романної версії [19]. Зіставлення варіанта Грабовського з тим, що його викладено в "Чорній раді", не свідчить про особливу залежність другого від першого. Їх зближує хіба що специфічна згадка про р. Стугну, до якої долетіла стріла богатиря (Копачів же в самому тексті Грабовського не фігурує, – тільки в примітці зафіксовано, що легенда записана коло цього села), а також чітко окреслена причина того, чому татари вимагали від киян видачі богатиря (зрозуміли, що він "не дасть" їм Києва; що вони "не візьмуть Києва, бо в ньому є такий богатир, якого вони не подужають" – "że Kijowa nie wezmą, bo w nim się taki bohater znajduje, ktrego niezmogą").

У кожному з трьох варіантів по-різному подано есхатологічний мотив:

  1. у переказі Грабовського, схильного не так до ідеологічного, як до естетичного сприймання української усної народної творчості, цей мотив, радше, сконстатовано як чарівну фольклорну умовність ("Wrci bowiem i bohater i Złota Brama do Kijowa; na to już niedługo czekać" – "Повернуться до Києва і Золоті ворота, й богатир. Цього вже недовго чекати"), хоча в підсумковому коментарі до публікації легенди польський письменник звертав читацьку увагу на те, що "oprcz poetyckiej barwy tej powiastki, prorocza wiara gminu w niej zawarta godna jest z wielu względw zastanowienia" ("крім поетичного забарвлення цієї повістки, пророча віра простолюду, яка міститься в ній, заслуговує на роздум з багатьох поглядів") [4, c. 163];

  2. в оповіді сліпого старця Кулішеві підкреслено активну роль лицаря: "<...> Михайлик вернеться в Києв і поставить ворота на своє місто",– отож, відбито притаманні народові сподівання на чудодійного героя-визволителя. Як зазначив М. Костомаров, із записаної Кулішем легенди "видно, что народ питал ещё желание и надежду возобновления прежней независимости и значения Киева, выразив это в образе возвращения Михайлика в Киев с золотыми воротами. <...> Михайлик – как бы олицетворение народной самосилы, которая когда-то должна подняться" [16, c. 40];

  3. у "Чорній раді" ж зігноровано міфічну постать Михайла Семилітка як ілюзорну парадигму народної свідомості минулих віків і на передній план висунуто Золоті ворота як символ української державності – наголошенням на тому, що колись "вони вернуться до Києва", загалом виражено віру у відродження Української держави.

Loading...

 
 

Цікаве