WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Кулішів запис легенди має за змістом низку відмінностей від її варіанта, парафразованого Грабовським у "Rubon'i" (до речі, О. Веселовський вказав далеко не на всі з них, порівнюючи обидва варіанти у вищезгаданій замітці "Золотые врата в Киеве и Царьграде").

у Грабовського: у Куліша:

  1. татари опоясували Київ валами, з яких мали намір його взяти ("opasywali" Київ "wałami, zza ktrych brać go zamierzali"; ця інформація була особливо важлива для Грабовського, який займався дослідженням валів на південь від Києва);

"татарин" просто "під Києв підступає";

  1. імені героя не вказано ("niеznajomy bohater");

"лицар Михайлик";

  1. пущена ним з київської вежі стріла долетіла аж до Стугни ("doleciała aż do Stuhny");

куди конкретно долетіла стріла Михайлика, географічно не окреслено (перед тим зазначено, що татари захопили Вишгород і пішли далі на Київ);

  1. помiтивши стрілу, татари зрозуміли, що не візьмуть Києва, поки його захищатиме такий богатир ("Jak skoro postrzegli te strzałę Tatarowie, poznali zaraz, że Kijowa nie wezmą, bo w nim się taki bohater znajduje, ktrego niezmogą");

"татарин" сконстатував лише, що в Києві є "сильний лицар" (чітко не пояснено, чому татари вимагали від киян віддати їм Михайлика);

  1. за видачу їм богатиря татари обіцяють: відступити від міста спокійно і не брати з нього викупу ("że odstąpią od niego spokojnie i okupu zeń nie wezmą");

відступити;

  1. отримавши ультиматум татар, кияни не знали, де шукати невідомого лицаря ("nie wiedziano, gdzie szukać nieznajomego im rycerza");

з цією проблемою кияни не зіткнулися – Михайлик був загальновідомим лицарем;

  1. коли кияни хотіли відправити богатиря татарам, жоден кінь, крім батьківського, не міг під ним витримати ("lecz kiedy chciano go wyprowadzić z miasta, żaden koń nie mgł go wynieść, aż sam bohater poradził, żeby z ojcowskiej jego stajni wyprowadzono ojcowskiego konia, ktry pod nim wytrzyma");

цього епізоду немає;

  1. остороги героя киянам немає;

Михайлик застерігає киян: "Як оддасте ви мене, то в останній раз будете бачить Золотиї Ворота";

  1. від'їжджаючи, герой підніс на списі Золоті ворота ("wzniosł kopię do gry, podnisł na niej Złotą Bramę");

є порівняння: "Да взяв на ратище ворота – так, як от сніп святого жита візьмеш";

  1. герой завіз ворота до татарського табору, а вже татари одіслали богатиря з воротами до Царгорода ("trzymając ją (Złotą Bramę. – Є.Н.) na włczni (на списі, ратищі. – Є.Н.), powiozł z sobą do Tatarskiego obozu. Ucieszyli się bardzo Tatarzy, dostawszy bohatera i ZłotąBramę; odesłali do Carogrodu");

не помічений татарами, Михайлик сам "поїхав у Царіград через татарське військо";

  1. у Царгороді героєві самого виду святого хліба (проскури) вистачає замість їжі і питва ("przed nim leży chleb święty, ktrego widok za pokarm mu i napj wystarcza" [4, c. 161-162].

у Царіграді лицар живиться "стаканчиком води" і "проскуркою" [11, c. 3-5].

Варто підкреслити: варіант Грабовського – це, власне, записана з пам'яті, та й, до того ж у перекладі, парафраза легенди; у цій трансформації не обійшлося, вочевидь, без вилучення одних нюансів (якихось окремих слів або й фраз) і додання інших. Натомість Кулішів варіант практично автентичний, а тому з фольклористичного погляду більш вартісний. Цю перевагу Кулішевих записів з народних вуст над своїми визнав, до речі, й сам Грабовський: "Wielką też Pan Kulesz miał korzyść, że zapisywał podania tym samym językiem, ktrym mu ich udzielono. Nieraz uważałem, że to podanie, ktre ja zapisałem po polsku z pamięci, on zaś odrazu słowami, ktre stenografował, u mnie było litografią, u niego olejnym malowidłem. Nigdy więc one nie będą miały tej wartości, co w oryginale" [13].

Публікація легенди про Золоті ворота в першому томі "Записок о Южной Руси" привернула увагу фольклористів і стимулювала подальше дослідження цієї фольклорної теми. З'явилися друком нові записи: П. Ревякіна, який у статті "Сближения и следы" умістив легенду про "Михалка" в підрозділі "Entrckte Helden (Лицарі-невмираки)" (Основа.– 1862.– № 1) [24], М. Костомарова, який переповів "сказочную историю Михайла Семилитка" у своїй праці "Черты народной южнорусской истории" (Основа.– 1862.– № 6), І. Трусевича (Киевлянин.– 1866.– № 5), В. Менчиця (в "Малорусских народных преданиях и рассказах", виданих М. Драгомановим, К., 1876) та ін. Крім того, В. Антонович і М. Драгоманов опублікували у своєму збірнику "Исторические песни малорусского народа" (К., 1874.– Т. 1) текст Куліша з власними коментарями та новими відомостями, а В. Ляскоронський у монографії "Прошлое м. Триполья и окрестные о нём предания" (К., 1900) навів різні варіанти легенди, додавши до них і свій запис. Невдовзі наспіли ґрунтовні наукові студії фольклорної теми про Михайлика: О. Веселовського (в його "Южнорусских былинах", СПб., 1881), Л. Добровольського ("Михайло і Золоті ворота: Старі й нові записи, література до сього питання", К.. 1913; до того ж автор, подав свій запис, а також український переклад парафрази Грабовського), Т. Сушицького ("До історії поетичних оповідань про Михайлика й Золоті ворота та про Батия" в "Записках історично-філологічного відділу ВУАН", 1923, кн. 2/3). Кулішеву фіксацію легенди повністю навів М. Возняк у підрозділі "Лицарський епос" своєї "Історії української літератури" (Львів, 1920), зазначивши, що легенда про Михайлика відома не тільки з кількох записів, а й з письменницьких обробок у російській і польській літературах [14, c. 219].

Кулішів запис легенди про Михайлика й Золоті ворота – як автентичний, детальний і, що особливо важливо, україномовний – залишається і досі, поряд з найширшим і найбільш архаїчним варіантом В. Менчиця, найрепрезентативнішим серед усіх її кільканадцяти варіантів. Недарма ж Кулішеву версію передруковували як показову В. Антонович і М. Драгоманов, М. Возняк, і саме в записах Куліша й Менчиця цю легенду вміщено в збірнику "Легенди та перекази" (К., 1985) – першому окремому науковому виданні цих жанрів української усної народної творчості [15, c. 176-177].

У "Записках о Южной Руси" Куліш не тільки подав свій запис легенди про Золоті ворота і висвітлив обставини, за яких занотував її, а й висловив припущення, що то "есть старинное стихотворное произведение, от которого уцелел только один кусок, говорящий о его первоначальной форме". Під цим шматком Куліш мав на увазі "четверостишие":

Ой кияне, кияне, панове громада! Погана ваша рада:Якби ви Михайлика не оддавали,Поки світ сонця, вороги б Києва не достали!

Надибавши ж цей чотиривірш "в несколько изменённом виде" у пізнішій думі про жидівські відкупи, Куліш застеріг, що "из этого не следует, что рассказчик взял это четверостишие из думы и перенёс в легенду. Это, напротив, значит, – доводив він, – что оно сложено очень давно и обратилось в общее место, каких много и в Гомере, и в наших рапсодиях". Позаяк "народу приятно между новыми для него стихами встречать давно известные", то, "постигая это поэтическим чутьём, певцы наших украинских дум нимало не стесняются заимствованием готовых оборотов речи и даже поэтических образов из известных народу речитативов. Перенести же куплет из думы о новейшем событии в легенду о событии древнем было бы для рассказчика дело неестественным,– вважав Куліш, – потому что вообще человеческой натуре свойственно новое строить из развалин старого, но не подпирать старое выемками из нового". Цей власний психологічний аргумент Куліш доповнював покликом на ще одне своє спостереження: буцімто "ни одна история литературы не представляет примера, чтобы в какую-нибудь сказку, легенду или балладу народ вставил стихи из произведения новейшего".

Таким чином, генезу легенди про Золоті ворота Куліш запропонував виводити "из всей докозацкой эпической поэзии", з якої, на його думку, "память народа сохранила только один этот искажённый обломок" (чотиривірш), перетворивши віршований текст в "изустный рассказ" [11, c. 169-171].

Кулішеве припущення підтримав М. Костомаров. Визнаючи за легендою про Михайлика і Золоті ворота "действительное значение памятника доказацкого периода" і схиляючись до думки, що "некогда это была дума, которая утратилась и оставила по себе изустную народную легенду, в которой народ удержал от прежней думы четыре стиха, составляющие речь Михайлика к киевлянам" [16, c. 39].

Якщо Куліш вів мову про втрачений "віршовий твір" як такий, то Костомаров мав необережність вжити щодо уявного первісного тексту про Михайлика й Золоті ворота жанровизначальний термін "дума". Невдовзі костомаровську ідею необачно підхопили В. Антонович і М. Драгоманов у згадуваних "Исторических песнях малорусского народа". Натомість Л. Добровольський резонно зауважив, що твір про Золоті ворота в первісному варіанті аж ніяк не міг бути думою, позаяк вона як жанр має справу з історичним, а не епічним (героїко-фантастичним) субстратом. Ідучи за теоретичною схемою еволюції фольклорного сказання: міфічне оповідання (як явище стихійної творчості) – легенда (наслідок вже поетичної ідеалізації, тобто "надуманої творчості") – сага (героїчне сказання) – художня і передусім ритмічна обробка у віршово-епічній формі (героїчна казка, пісня), – Л. Добровольський розглядав сказання про Михайлика й Золоті ворота як строкатий за генезою твір, у якому в процесі тривалої сюжетної контамінації поєдналися риси міфічного оповідання та легенди і який, принаймні, в тій частині, що стосується лицаря Михайлика, давніше протягом довгого часу функціонував у билинному виконанні, а до нас дійшов у конструкції народної казки про минуле [9, c. 70-72].

Loading...

 
 

Цікаве