WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша - Реферат

Реферат на тему:

Легенда про золоті ворота в києві у варіантах М. Грабовського і п. Куліша

Князь Михайлик, молодий лицар (семиліток), – це одна з богатирських постатей українського героїко-легендарного епосу. За народною легендою, що налічує кільканадцять варіантів, татари, обступивши військом княжий Київ і бачачи, що їм не оволодіти містом, поки його захищає чудодійний богатир Михайлик, поставили перед киянами вимогу: віддати їм незвичайного лицаря, інакше вони зруйнують місто. Порадившись, малодушна київська громада одностайно погодилася. Ображений і засмучений такою "поганою" (у деяких буквальних записах прямо: "гов...ною") радою киян, Михайлик сів на свого чарівного коня, узяв київську святиню – Золоті ворота на спис (ратище або до стремен) та й поїхав до Царгорода. Закінчується легенда есхатологічним мотивом: мовляв, слушного часу Михайлик повернеться до Києва і поставить Золоті ворота на властиве їм місце. У низці варіантів чарівничий герой фігурує семилітком, в інших має більше років, але, як слушно зазначив М. Грушевський, "рація теми лежить, власне, в ранній молодості героя. Правдоподібно, сім літ означає тут наперед пересунений термін воєнної дозрілости <...>" [1, c. 341]. За спостереженням М. Костомарова над цим переказом, "семилетний богатырь – тип народной надежды на грядущие поколения, идеал нестареющейся, вечно юной, всегда обновляющейся силы народа <...>" [2, c. 87].

Уперше текст народної легенди про Михайлика та Золоті ворота опублікував польською мовою у своїй праці "O gminnych ukraińskich podaniach" [3] письменник-романтик, представник української школи в польській літературі Міхал Грабовський, який мешкав тоді у родовому маєтку в с. Олександрівка (тепер Кіровоградська область). За його словами, він з подивом почув звістку про Золоті ворота ("powiastkę o Złotej Bramie", як гадав, "będącą, może, tylko upoetyzowaniem historycznego zdarzenia", тобто події) навесні 1845 р., оглядаючи по дорозі стародавній – з часів монголо-татарського нашестя – вал коло села Копачів над річкою Стугною, що на півдні від Києва [4, c. 160, 161]. Проте цей першодрук легенди (точніше, її переказу-перекладу) в малопоширеному серед української і російської громадськості польському журналі, що виходив у Вільні, залишався невідомим дослідникам понад чотири десятиліття, аж поки його не передрукував знову ж таки польською мовою О. Веселовський у замітці "Золотые врата в Киеве и Царьграде" в петербурзькому "Журнале Министерства народного просвещения" [5].

Дещо іншу версію цієї легенди пощастило записати з народних уст Пантелеймонові Кулішу під час проживання в Києві (у студентських роках – з вересня 1839 р. до кінця 1840 р. – або, ймовірніше, в період з серпня 1841 р. до серпня 1845 р., коли він викладав спочатку в Києво-Печерському, а потім у Києво-Подільському дворянських училищах). Власноруч записану легенду про Михайлика та Золоті ворота Куліш уперше надрукував ще в своїй збірці "Украинские народные предания" [6], до якої ввійшли історичні перекази та фантастичні казки, зібрані ним головно на Київщині під час літніх канікул 1843-1845 рр., а також передані йому приятелями. Тут ця легенда відкриває "Отдел первый. Предания исторические", має назву "Золотые киевские ворота" і супроводжується післятекстовою поміткою "(Рассказывал один старик нищий в Киеве)" [6, c. 1] (фольклорні твори в збірці подано українською мовою, їх назви, передмова та примітки упорядника – російською). Прізвища старця не вказано, хоча під іншими народними текстами збірки Куліш послідовно зазначав імена оповідачів (можливо, це свідчення того, що легенду про Золоті ворота він записав ще на початку своєї фольклорно-збирацької діяльності). Через арешт Куліша на початку квітня 1847 р. збірку конфіскували, а тому поширення вона не набула (як фольклорну пам'ятку її перевидали в "Чтениях в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете" щойно 1893 р., кн. 1).

Двома-трьома роками раніше з рукописом цієї збірки ознайомився М. Грабовський, з яким П. Куліш підтримував дружні творчі стосунки з 1843 р. Грабовський зробив детальний огляд залишеного йому Кулішем рукопису народних переказів [7, c. 2] у згаданій статті "О gminnych ukraińskich podaniach". Цілком правдоподібно, що тоді ж у тій самій рукописній збірці польський письменник прочитав і Кулішів запис легенди про Михайлика й Золоті ворота, що могло спонукати його надрукувати власний запис її (публікуючи його в "Rubon'i", Грабовський чомусь не згадав про існування Кулішевого варіанту). Куліш же, за його спогадами в 1890-х рр., хоча й знав про статтю Грабовського, та все ж, за браком часу, ніколи не тільки не читав, а й не бачив її ("Я знаю, – писав він у "литературных воспоминаниях" "Около полустолетия назад", – что Грабовский напечатал записанные мною предания польскими буквами в журнале "Rubon", но никогда не имел времени посмотреть, как он это сделал") [8].

Отже, однакова назва легенди в статті Грабовського ("Legenda o Złotej Bramie Kijowskiej") і в "Записках о Южной Руси" Куліша (в передмові – "легенда о киевских Золотых Воротах", перед текстом – "Легенда о Золотых Воротах") свідчить не про те, що Кулішеві була відома публікація Грабовського, як вважав Л. Добровольський [9, c. 45], а про те, що Грабовський перед тим, як віддати до друку свій запис легенди, ознайомився з її Кулішевою версією в рукописі "Украинских народных преданий", де вона мала назву "Золотые киевские ворота". Саме ця первісна Кулішева назва, швидше всього, спричинила подібну назву легенди у Грабовського, а вже його усний переказ свого запису Кулішеві, про що мова піде далі, міг, своєю чергою, зумовити її остаточну назву в "Записках о Южной Руси" (1856, т. 1).

Саме в цій фольклорно-літературній та історико-етнографічній збірці Куліш вдруге надрукував свій запис легенди про Михайлика і Золоті ворота в оригіналі та власному російському перекладі. У передмові до цієї публікації він твердив, що подає автентичний запис легенди з вуст "нищего старика-слепца" – "подлинный тон и склад его речи, без поправок". Згодом же в листі до М. Стороженка від 18 лютого 1885 р. Куліш, просячи його потурбуватись, щоб М. Старицький і М. Лисенко повернули йому його рукописи, які він надіслав М. Старицькому ще з Відня (1882 або 1883 р.) і яких, попри свої настійливі прохання, не отримав назад ("Во имя искры человечности, какая осталась в киянах со времён Михайла Семилитка, исторгните мою собственность у представителей малорусской народности!"), зауважив: "P.S. Легенда о Михайле Семилитке помещена в І т. "Записок о Южн[oй] Руси", но ради цензуры я напечатал "погана ваша рада", по точному же рассказу нищего, Михайло Семилиток пророчески изрёк сице:

Ой, кияне, кияне, панове громадо!Говняна ваша рада!.." [10]

Крім того, в "Записках о Южной Руси" легенда про Золоті ворота була надрукована в іншому правописному варіанті і, на жаль, з усуненням деяких фонетичних (переважно діалектних) особливостей першодруку (а отже, й запису): Кіяне – Кияне; зыйшовъ – зійшовъ; пришовъ – прийшовъ; сылный лыцаръ – сильний лицарь; Цареградъ, в Царегради, у Царыгради – Царіградъ, в Цареграді; времня – время (друга половина прикладів – із "Записок..."). Проскура чомусь змінено на проскурка (можливо, з огляду на зміст, але не виключено, що внаслідок друкарської помилки в першодруці чи під час передруку).

У передмові Куліш також зазначив, що почуту від сліпого старця-жебрака "превосходную легенду о киевских Золотых Воротах" він "никогда ни прежде, ни после ни от кого не слышал". Найімовірніше, Куліш мав на увазі тільки народних носіїв фольклору і не враховував його освічених збирачів, бо далі в примітці до тексту легенди згадав двох своїх колег, які переказали йому цю ж легенду, почуту ними теж на Київщині: "Один из моих знакомых слышал эту легенду близ Киева несколько в изменённом виде, но не обратил на неё должного внимания. Помнит только, что в ней герой предания называется Михaйлом Семилитком. Известный польский писатель Михаил Грабовский говорил мне, что он слышал эту легенду в Гвоздове, под Киевом, почти слово в слово так, как она у меня записана <...>" [11, c. 1, 3, 5].

Насправді Грабовський, як свідчить його нотатка до першодруку легенди, записав її "około Kopaczowa w okolicach Stuhny" (це село розташоване на південь від згаданої річки, а Гвоздів, хоч і недалеко від Копачева, але на північ від неї). Чому ж у Кулішевій примітці йдеться про Гвоздів? Певне світло на це проливає інша нотатка Грабовського – у його книзі "Ukraina dawna i teraźniejsza" (Київ, 1850), де він, говорячи про вали й окопи біля Копачева, додав: "Rozszerzyliśmy się z tym w innym miejscu, opisując okolice Kopaczowa, wał między Gwozdowem i Weta, i odnoszącą sie do tego śliczną legendą o Złotej Bramie Kijowskiej" [12]. Ця нотатка в книзі "Ukraina dawna i teraźniejsza", що її Куліш мав би знати (у ній, до речі, йшлося про його археологічні розкопки) могла спонукати його зазначити місцем запису легенди с. Гвоздів. Можливо також, що Куліш неточно запам'ятав місце запису легенди Грабовським ще з його усного повідомлення йому про неї, позаяк польський літератор міг при цьому з різних приводів вести мову і про Копачів, і про Гвоздів або ж, нарешті, Куліш помилився вже при самій спробі згадати розповідь Грабовського, либонь, через добрий десяток років.

Loading...

 
 

Цікаве