WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Відбиття орфоепічних норм у західноукраїнських граматиках ХІХ століття - Реферат

Відбиття орфоепічних норм у західноукраїнських граматиках ХІХ століття - Реферат

Незважаючи на повну відповідність орфографічної норми орфоепічній щодо збереження дзвінкості приголосних у кінці слова та перед глухими, у префіксі од- фіксується літера, що позначає глухий приголосний [т]. Таке оглушення чітко відбито у граматиках як перед глухими, так і перед дзвінкими приголосними: у Я.Головацького – отдалити (30), отразu (218); у М.Осадци – отмhны (ІІІ). Слід звернути увагу на зауваження М.Осадци про те, що „тдативиговорюєтъсjддати". У даному випадку автор граматики відбиває орфографічну норму, а його зауваження щодо вимови дуже вагомі і збігаються із сучасною орфоепічною нормою. Варіанти отъ- та одъ- (від-) фіксуються в альманасі „Русалка Дністрова": відперай-ся (15), отказує (117), в „Енеїді" І.П.Котляревського: одпроводити (34, ІІІ), отцурався (16, ІІ). Однакове написання од- має префікс перед глухими і дзвінкими приголосними у граматиці О.Павловського: одкарабкуюся (48), одлыгаюся (48), у словнику П.Білецького-Носенка: одтяти (259).

Я.Головацький і М.Осадца [ў] передають через буквосполучення оу лише на початку слова перед приголосним. У середині слова після голосного перед приголосним та в абсолютному кінці слова [ў] позначається літерою в: оустає (14), але вовна (18), моловъ (24); оуложивъ (2), але ластовка (14), островъ (14). Тільки у правописі „Русалки Дністрової" [в] передавався відповідно до вимови знаком у. Це дуже важливо відзначити, бо вся правописна практика ХІХ-ХХ століття не розрізняє різну звукову реалізацію /‌в/, що зумовлює значні та вимовні огріхи.

Вимова шиплячого перед свистячим як свистячого передається в граматиці Я.Головацького непослідовно: смhєсj (217), спираєсj (210), але хвалишсj (183). Не простежується ця вимовна риса в граматиці М.Осадци: точцh (246). Абсолютно відбита асиміляція шиплячого перед наступним м'яким свистячим у О.Павловського: засміhсься (86), печуроцьці (82). В альманасі „Русалка Дністрова" фіксація на письмі вимови [шс'] як [с'с'], [чц'] як [ц'ц'] ще непослідовна.

Не зафіксовано в граматиці Я.Головацького асиміляції свистячих перед шиплячими: зъ жалю (31), изъ чого (31). У граматиці М.Осадци це фонетичне явище зрідка простежується: вышиїй (37), нижшиїй (37), але розширенимъ (181). Вимова свистячого перед шиплячим як шиплячого представлена в „Енеїді" І.П.Котляревського: забряжчали (20, І), у граматиці О.Павловського: рожжалувався (83).

У досліджуваних джерелах не зафіксовано асиміляції [т'с'] › [ц'ц'] у дієслівних формах: у Я.Головацького – кончаютсj (183), отмhнjютсj (183), у М.Осадци – выговорюєтъсj (37), пытаєтъ сj (38). Послідовною є ця вимовна особливість у граматиці О.Павловського: барыцьця (6), схаменуцьця (60), у рукописах Т.Г.Шевченка: моляця, сміюця (1847-1850: 1).

Не передається у граматиках африкатизація [д], [д'] перед наступним свистячим і шиплячим: по людски (211), повhджъте (200) – у Я.Головацького; одинадцjтъ (85), молодцh (204), свhдчишъ (45). Ця особливість вимови традиційно не фіксувалася на письмі.

Асиміляція твердого приголосного за місцем і способом творення [тч] → [чч] → [ч] не відбита в граматиці Я.Головацького: отче (31), братчикъ (39). Матеріал граматики М.Осадци теж не фіксує такої зміни: отче (29), отчизна (154). Проте така асиміляція закріплена у більш ранніх джерелах: у граматиці О.Павловського – оччинявъ (49), у словнику П.Білецького-Носенка – чесніочче (388).

У західноукраїнських граматиках не зафіксовано подовжену вимову м'яких зубних і напівпом'якшених: у Я.Головацького: веселье (15), братъj (63); у М.Осадци: зhлjми (57), колодье (147). У граматиках трапляється слово ссати, у якому на письмі збережена подовжена вимова приголосного [с]. Не простежується подовження і на сторінках альманаху „Русалка Дністрова": братям (ХІІІ), житя (ХІІІ). У літературній мові Східної України це явище виявляється у творах Г.Сковороди: голляхъ [Синявський 1924: 253], в „Енеїді": убрання (13, І) і послідовно – в граматиці О.Павловського: багатьтh (7).

Дисиміляцію [чн] у граматиці М.Осадци засвідчує значна кількість прикладів: до теперhшнихъ (ІІІ), рuшницj (36), сердешный (36). У граматиці Я.Головацького таких форм не зафіксовано. Дисиміляція в групі приголосних [чн] зрідка відбита в „Енеїді" І.П.Котляревського: сердешненькій (37, ІІ), в альманасі „Русалка Дністрова": рушник (108).

У досліджуваних пам'ятках спрощення передається непослідовно: у Я.Головацького – мhсце (41), власности (132), але мhстный (10); у М.Осадци – власний (28), ровесникъ (162), але честнымъ (ІV). Подібно це явище відбито в „Енеїді" І.П.Котляревського: щасливо (37,ІІ), але праздники (62, ІІІ), в альманасі „Русалка Дністрова": жялосливе (110), але сердце (ІV).

На позначення африката [дˆз] у граматиці Я.Головацького вживається зрідка буквосполучення дз: дзвонъ (9), дзень (219), але звонъ (9). М.Осадца буквосполучення дз не використовує: зеркало (24), звонъ (27). Буквосполучення дз позначає африкату [дˆз] в „Енеїді" І.П.Котляревського: дзвинъ (7, ІІ), у граматиці О.Павловського: дзвоныця (33), зрідка в альманасі „Русалка Дністрова": задзвонили (20).

Для позначення африката [дˆж] вживається буквосполучення дж тільки у дієслівних формах: у граматиці Я.Головацького: ходжu (9), блуджu (9), саджати (136), у граматиці М.Осадци: походжати (27), саджати (27), хоч присuжати (175). Чергування [д] || [дˆж] не знайшло відбиття у пам'ятках старої української літературної мови, а також у пам'ятках нової української літературної мови Східної України. Але дане явище започатковане в альманасі „Русалка Дністрова": похоmати (22), саmений (41). Оскільки чергування [д] || [дˆж] властиве південно-західним діалектам, то в пам'ятках Західної України чітко підкреслюються особливості народної вимови.

У західноукраїнських граматиках продовжено традиції вживання е, о після шиплячих, послідовно вживаються букви на позначення дзвінкого у кінці слова й перед глухими, чітко простежується оглушення префікса [з-] перед кореневими глухими, послідовно фіксується чергування [д] || [дˆж].

Для префіксів роз-, без- у граматиці М.Осадци характерна варіантна передача як роз- і рос-, у граматиці Я.Головацького префікси передано згідно з орфографічними нормами. Вимова суфікса –ува- в деяких випадках відповідає сучасним нормам. Звук [в] послідовно передається [ў] (оу) тільки на початку слова. У переважній більшості прикладів у досліджуваних джерелах засвідчується спрощення у групах приголосних. Поодинокі випадки фіксації асимілятивних змін свистячих приголосних перед шиплячими у граматиці М.Осадци та шиплячих перед свистячими у граматиці Я.Головацького є відбиттям особливостей народного мовлення.

Не представлена у пам'ятках передача ненаголошеного [е] як [и] (за винятком слова велитомъ у М.Осадци), ненаголошеного [о] як [у], африкатизація [д], [д'], [ т'с'], вимова [тч] як [ч]. Очевидно, на це вплинула неусталеність норми та традиції письма. Проте наведені факти ще раз підкреслюють визначне місце "Граматики" Я.Головацького та "Граматики" М.Осадци в історичному процесі формування і розвитку української національної літературної мови.

У західноукраїнських граматиках чітко виступають загальнонародні українські риси, а також деякі діалектні особливості, які, всупереч південно-східним рисам, стали орфоепічною нормою.

Міркування про надто різкі відмінностях між східним і західним варіантами української літературної мови на рівні фонетико-орфоепічних особливостей у ХІХ ст. є штучними, бо, як свідчать досліджувані джерела, у процесі формування норм обох варіантів виявляється більше спільного, ніж відмінного.

Література

  1. Білецький-Носенко П.П. Словник української мови. Підготовка до видання В.В.Німчука. Відп. ред. К.К.Цілуйко. К., 1966.

  2. Головацкий Я. Грамматика русского языка. Львов, 1849.

  3. Зіновіїв Климентій. Вірші Приповісті посполиті. К., 1971.

  4. Кобилянський Б. Лекції з курсу "Історія української літературної мови". Львів, 1965.

  5. Кобилянський Б. Фонетико-орфоепічні норми української літературної мови. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1971.

  6. Котляревский И. Енеида на малороссійскій языкъ перелицїованная И.Котляревскимъ. Ч. 1-3 // Иждивенїемъ М. Парпуры. СПб, 1978.

  7. Москаленко А.А. Конспект лекцій з української діалектології. Одеса, 1940.

  8. Осадца М. Граматика руского языка. Львов, 1862.

  9. Основа Южно-русскій літературно-ученый вhстникъ. СПб, 1861-1862.

  10. Павловскій А. Грамматика малороссійскаго нарhчія. СПб, 1818.

  11. Плющ П.П. Історія української літературної мови. К., 1971.

  12. Русалка Дністрова. Фотокопія з видання 1837 р. К., 1950.

  13. Синявський О. Мова творів Г.Сковороди // Червоний шлях. 1924. № 4.

  14. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови. К., 1973.

  15. Фащенко М.М. Орфоепія дієслівних форм // Записки з українського мовознавства. Вип. 9. Одеса, 2000.

  16. Фащенко М.М. Т.Г. Шевченко і становлення норм української орфоепії // Т.Г. Шевченко і загальнолюдські ідеали. Одеса, 1989. Ч. 2.

  17. Шевченко Т.Г. Більша книжка. Автографи поезій 1847-1860 рр. К., 1989.

  18. Шевченко Т.Г. Мала книжка. Автографи поезій 1847-1850 рр. К., 1989.

Loading...

 
 

Цікаве