WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Іван Верхратський – діалектолог - Реферат

Іван Верхратський – діалектолог - Реферат

Реферат на тему:

Іван Верхратський – діалектолог

Треба студіювати літературу стару і нову,

треба самому ходити від села до села,

прислуховуватися до бесіди і чудової

пісні селян, полюбити, порозуміти

і в цілості обняти той наш язик...

Іван Верхратський

Поборник самостійности української мови та просвітянин рідного люду Іван Верхратський зазначає: „Хотячи працювати для народу, я обрав собі скромну, а вимагаючу великої праці пайку: дослідження і розвивання рідного язика" [Верхратський 1907: 12]. Відтак – він як український лексиколог кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. та, за словами Івана Франка, "кращий знаток української діялектології" [Франко 1984: 157] започатковує видання термінологічних праць, багато працює над дослідженням південно-західних народних говорів, подає великий фактичний матеріял з правопису та слововживання, бо „збираючи слова народні понад 30 років між нашим людом, він знає їх велику силу" [Огляд 1895: 37].

Багатюща спадщина Івана Верхратського (наукові праці, художні твори і підручники) всіляко сприяла пропаганді та утвердженню правильного, в дусінашої мови утвореного рідного слова, яке „повинно бути для Русина святістю" [Петро Правдолюб 1903: 19]. У царині термінології, діялектології та ортографії помітний внесок довголітнього, невтомного, працьовитого та ерудованого голови Математично-природописно-лікарської секції НТШ.

Ще навчаючись у гімназії Іван Верхратський збирає переважно на території Галичини „знадоби язикові" та науково опрацьовує їх, принагідно подає синоніми до назви кожної „травиці" чи „животини", аби показати, котра лексема найприйнятніша для літературної мови; водночас записує забобони і повір'я, які згодом стануть матеріялом для діялектологічних досліджень. Студіюючи праці Ф.Міклошича, А.Шляйхера, П.Шафарика, В.Гумбольдта, Іван Верхратський ставить собі за мету "дослідити так мало пізнану мову галицько-руського люду". 1877-го року І. Верхратський видає свого роду тлумачно-етимологічний словник "Знадоби до словаря южноруського", у якому вміщує слова і вислови "з різних сторін Галичини, Русі угорської, Буковини та України", зазначаючи при кожній лексемі місцевість її поширення, аби з'ясувати найуживаніший варіянт, бо ж "бесіда гірняків заховала нам не один вираз древній, старинний, а збирання таких виразів має найбільшу вагу, бо, ніде правди діти, вони чимраз більше витісняються словами народними" [Верхратський 1877: 1]. Праця налічує 2500 слів, до деяких подано відповідники з старослов'янської, латинської, грецької, німецької мов та санскриту. "У кожнім разі тішить мене буде, якщо моя праця в дечому причиниться до науки і якщо публіка Руська1 прийме першопочинок той з такою сердечністю, з яким залюбуванням я працював коло нього" [Верхратський 1877: 2], – писав про свій словник учений.

1878-го року праці І.Верхратського видає німецькою мовою В.Яґіч („Подальший внесок до наголошування в малоруській мові", „Про діялект мармароських русинів", „Про діялект галицьких лемків. Внесок до слов'янської філології"2), які сприяли розвитку української діялектної лексикології фонетики та морфології.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття виходить низка українських монографічних праць із "Словарцями" Івана Верхратського. Автор видає такі словники3 південно-західного наріччя,: „Про говір замішанців" (замішанський говір – це видозміна лемківського – О.М.) [Верхратський 1894], „Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів" [Верхратський 1899], „Про говір галицьких лемків" [Верхратський 1902], „Говір батюків" [Верхратський 1912] (батюки – в основному жителі околиць міст Жовкви, Рава-Руської, Яворова, Городка, Угнова – О.М.). Подорожуючи від села до села, автор збирає великий лексичний матеріял, бо вважає, що „декотрі вирази можуть стати корисними для пізнання світогляду нашого люду" [Верхратський 1899: 16]. У всіх діялектологічних дослідженнях – чітка структура. Іван Верхратський досліджує систему наголошення лексем у різних говорах (поділяє слова на ті, що мають сталий наголос, і на ті, що мають рухомий наголос), а також: а) аналізує "Граматику" (що складається з розділів "До звучні", "До пнетвору", "До словотвору", "До словоладу"), б) наводить "Взорці бесіди" (повір'я і оповідання, загадки і приказки, пісні), в) подає "Словарець". Автор не лише детально описує фонетичні, словозмінні, словотвірні та синтаксичні особливості кожного наріччя, а й намагається зробити порівняльний аналіз, подаючи до зазначених слів загальноруські, старослов'янські, польські відповідники. Науковим підґрунтям його роботи є великий фактаж та численні зразки народної бесіди, а це – "надійний матеріял для характеристики говору" [Москаленко 1961]. У цих працях учений не завжди науково правильно класифікує західноукраїнські говори, однак опис діялектів Галичини, Буковини, Закарпаття – важливе джерело для дослідження процесу формування української мови.

Перебуваючи у вирі наукового життя, І.Верхратський дискутує з Ом.Партицьким щодо назви "бойки" [Верхратський 1907: 73], з В.Щуратом – щодо вживання певних діялектизмів [Верхратський 1911], з І.Франком – щодо вживання неологізмів та застарілих слів [Верхратський 1907: 88]. Учений часто захищає вузькодіялектні, в окремих випадках власне штучно утворені слова, що не завжди могло бути загальноприйнятним; однак саме І.Верхратський відстояв право на існування сучасних слів звіт, стосунок та ин. Праці дослідника мають "історико-пізнавальне значення" [Худаш 1971: 68], висвітлюють процес нормування української літературної мови, бо саме під час мовних дискусій 90-их років ХІХ століття утвердилася думка, що українська мова – єдина для Галичини та Великої України.

Аналізуючи тогочасні лексикографічні праці, Іван Верхратський завжди подає низку думок щодо діялектних чи літературних слів. Зокрема, 1875-го року дослідник пише рецензію „Кілька слів о словарі О.Партицького" (словник німецько-руський – О.М.), де наголошує на необхідности вибрати найважливіші і найчастіше вживані в "розмовній бесіді" слова, звертає увагу на недоречні штучно утворені авторські неологізми. Рецензент вважає, що словник має щонайменше подавати нові слова, а, якщо вони є, то "повинні складатися за правилами словні", "поняття виражати різко, означено" [Верхратський 1875: 4]. Позаяк у люду часто на деякі поняття є свої вислови, то неточність чи неправильність поданого відповідника, вживання застарілого, неіснуючого, "найчудніше уклепаного" слова є недопустимими – вважає І.Верхратський. 1876-го року полемізуючи з О.Партицьким, який обурився щодо рецензії "Кілька слів о словарі О.Партицького", Іван Верхратський доводить непохитність власних переконань, бо "критика наукова не зважає на особистість, а тільки на правду", "час-пора зняти полуду з очей" [Верхратський 1876: 4].

1905-го року Іван Верхратський рецензує працю "Руська правопись зі словарцем" ("приписаної Вис. ц.к. Радою шкільною краєвою для ужитку шкіл"), у якій детально характеризує обидві її частини: "Правописні правила" та "Словарець" – і визнає, що ця книжка – це "незаперечний поступ не лише щодо самого обсягу, але найпаче і щодо змісту", доводить необхідність використовувати саме фонетичний правопис, дає поради відносно доцільности того чи того слова, вибору наголосу, граматичних форм, бо "в розвитку мови повинно бути єдине гасло – все вперед!" [Верхратський 1905: 20].

Питання діялектології Іван Верхратський принагідно розглядає і в численних статтях4, у яких, аналізуючи стан літературного процесу чи зміст художнього твору, обов'язково звертає увагу на мовлення, на правопис, бо ж "у писаннях належить на язик звертати щонайбільшу увагу" [Лосун 1892: 24, 473]. У статті "В справі народного язика", опублікованій в газеті "Правда", учений вказує на необхідність вивчати українську мову та відстоює власну позицію щодо мовлення загалом. Іван Верхратський пише: "Для обміну словесного необхідно прийняти в головному один говір. Язик літературний може уважатись головною рікою, котру заселяють наріччя – ніби притоки. У літературнім язиці треба завести повну одностайність у формах. Усі слова народні становлять принаймні лексичне багатство язика. Однак щодо уживання слів місцевих, мусить бути – так сказати – якийсь регулятор щодо форм: які вживати, які – ні" [Верхратський 1873: 495]. Окрім того, у газеті „Зоря" під псевдонімом Лосун Іван Верхратський веде рубрики „В справі язиковій і деякі замітки про книжки для українського люду" [Лосун 1892] і „Замітки язикові" [Лосун 1892], де висловлює низку думок щодо унормування літературної мови, звертає увагу читачів на історію нашого народу та формування українського правопису, вказує на тяжкі умови розвитку рідного слова, обґрунтовує потребу в книжках для люду, аналізує вартість поезії. Борючись за чистоту мови, І.Верхратський критикує різні часописи за недоречний вибір слів, за нехтування питомим українським словом, бо "суміш мов, яка процвітає,...– це мовне партацтво" [Верхратський 1876: 40]5.

Іван Верхратський в історії української мови – це загальновизнаний діялектолог та лексиколог, відомий громадський діяч Галичини, знаний просвітитель і будитель культурно-національного життя свого краю, великий патріот, який завжди залишався вірним своїм переконанням: „Я вважав за потрібне просувати наш народ тихою, мурашиною працею за допомогою поширення почуття національного та розвиваючи рідний язик" [Верхратський 1907: 12].

Література

  1. Верхратський І. В справі народного язика // Правда, 16 (28) серпня. Львів. 1873. 495-499.

  2. Верхратський І. Говір батюків // Збірник Філологічної секції НТШ. Львів, 1912. Т.15. 306с. Словарець: с. 251-306.

  3. Верхратський І. Злобні видумки д-ра Івана Франка. Львів, 1907. 125 с.

  4. Верхратський І. Знадоби до пізнаня угорско-руських говорів. Словарець / Відб. із Записок НТШ. Т.27-30. Львів, 1899. 276 с.

  5. Верхратський І. Знадоби до словаря южноруського. Львів, 1877. 88 с.

  6. Верхратський І. Кілька слів о словарі О.Партицкого. Львів, 1875. 22 с.

  7. Верхратський І. Не змовкаючий гургурдядько. Львів, 1911. 54 с.

  8. Верхратський І. Одвіт О.Партицкому на его замітку, вымірену против статьи: "Кілька слів о словарі О.Партицкого". Львів, 1876. 10 с.

  9. Верхратський І. Про говір замішанців // ЗНТШ. Львів, 1894. Т.3. С.153-210. Додаток: Словарець: с.188-210.

  10. Верхратський І. Про говір галицьких лемків // Збірник Філологічної секції НТШ. Львів, 1902. Т.5. С. 299-489с. Додаток: Словарець: с.388-489.

  11. Верхратський І. Рецензія книжечки "Руська правопись зі словарцем", приписаної Вис. ц.к. Радою шкільною краєвою для ужитку шкіл / Відб. з "Учителя". Львів, 1905. 20 с.

  12. Левицкий Иванъ. Галицко-руская библіографія ХІХ-го століття (1801-1886). Томъ І-ІІ. Львів, 1888. 736 с.

  13. Лосун. Замітки язикові // Зоря. Львів, 1892. Ч.22-24. С.433, 454, 472-474.

  14. Лосун. В справі язиковій і деякі замітки про книжки для українського люду // Зоря. Львів, 1892. Ч.7-9. С.137, 157, 173-174.

  15. Москаленко А.А. Нарис історії української діалектології. Одеса, 1961. С.31-41.

  16. Огляд життя і діяльности Івана Верхратського // Зоря. 1895. Ч.2. С.37-38.

  17. Петро Правдолюб. Язичіє іста Галицкої Руси морока. Львів, 1903. 24 с.

  18. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Зібр. творів у 50-ти т. К., 1984. Т.41. С.194-470.

  19. Франко І. Наше літературне життя в 1892 році // Зібр. творів у 50-ти т. К., 1981. Т.29. С.7-22.

  20. Франко І. Огляд української літератури за 1880 рік // Зібр. творів у 50-ти т. К., 1980. Т.26. С.106-108.

  21. Франко І. Южнорусская литература // Зібр. творів у 50-ти т. К., 1984. Т.41. С.101-161.

  22. Худаш М.Л. І.Г.Верхратський (до 125-річчя з дня народження) // Мовознавство. 1971. № 4. С.63-68.

  23. Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. К., 2002. 130 с.

1 У статті на означення української мови вжито словосполучення "руський язик", "малоруський язик", оскільки Іван Верхратський зазначає: "Наш люд в Галичині, на Буковині і в Угорщині називає себе Русинами, Руснаками, руськими людьми, а свою віру називає прямо "руською"", відтак "назва українці для галичан буде провінціоналізмом"[Лосун 1892: 22, 433].

2 І.Франко вважає, що це "дуже цінна спеціяльна праця"[Франко 1981: 22].

3 Важко погодитись з думкою Ю.Шевельова, що численні діялектологічні праці І.Верхратського є "дилетанськи-безпорадними описами" [Шевельов 2002: 72].

4 Статтю І.Верхратського "Замітки про взаємини руського язика і народної літератури", надруковану в "Денниці", І.Франко спочатку (див. "Світ", 1881р.) критикує за незначний фактичний матеріял, а згодом вважає її "важною в тодішній галицькій літературі"[ Франко 1980: 107].

5 На думку І.Франка, "літературна критика та поезія все була і досі лишається слабкою стороною І.Верхратського" [Франко 1984: 356].

Loading...

 
 

Цікаве