WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → До історії становлення акцентуаційних норм - Реферат

До історії становлення акцентуаційних норм - Реферат

Лексикографічні джерела, крім основного (накореневого), подають варіантне флексійне наголошення форм множини лексеми відьма: ві́дьми, ві́дьом, ві́дьмами... та відьми́, відьо́м, відьма́ми... (Голоск., 58; Орф., 111; Погр., 95; УЛВН, 110). Двояке наголошення форм множини цієї лексеми фіксують і сучасні словники: ві́дьми і відьми́, ві́дьо́м (Орфоеп., 2001, 232); ві́дьми́, ві́дьо́м (Орфогр., 1999, 126; ВОС, 2003, 101); ві́дьом і відьо́м,д.ві́дьмам (Головащ., 2003, 44). У сучасній українській мові кореневий наголос словоформ є рекомендованим, флексійний – допустимим. У поетичній практиці Лесі Українки цей іменник функціонує з нерухомим кореневим наголосом: "Хто б говорив! Уже таких ві́дьом, таких нехлюй, як ти, світ не видав! " (V, 283).

Двояке наголошення форм множини непохідного іменника жіночого роду хата фіксує більшість лексикографічних джерел: ха́ти, ха́т, ха́там ... та хати́, ха́т, хата́м (Голоск., 423; Грінч., IV, 388; Орф., 816; Погр., 570; УЛВН., 689). Сучасні словники форми множини лесеми хата теж подають з двояким наголошенням: хати́ і ха́ти, хата́х і ха́тах (Головащ., 2003, 298); ха́ти́, ха́та́х (Орфогр., 1999, 934); ха́ти́ (ВОС, 2003, 754). Варіантність у наголошуванні зумовлена переміщення наголосу з кореня (давнє наголошення) на флексію. Cаме з флексійним наголосом вживається форма множини лексеми хата у мові поетеси: "Стій! Стривай, Прісцілло! Я по хата́х піду, сам сповіщу їх... всіх, кого поспію..." (II, 156); "Кругом садочки, біленькі ха́ти, і соловейка в гаю чувати" (I, 29).

Співіснуванням давньої, кореневої і нової, флективної акцентуації форм множини зумовлене й двояке наголошення лексеми думка: "Тьмарилися ду́мки і серце боліло" (I, 345); " Хай же промінь твоїх думо́к Поміж нами сяє" (I, 24).

Деякі словники фіксують варіантне наголошення місцевого відмінка множини лексеми голова: у го́ловах та у голова́х (Грінч., I, 361; Орф., 155). Інші джерела подають лише накореневе наголошення цієї словоформи: у го́ловах (Головащ., 40; Голоск., 79; Погр., 118; УЛВН., 137). Сучасні словники фіксують двояку акцентуацію словоформи: у го́лова́х (Орфоеп., 2001, 324); у го́лова́х (Орфогр., 1999, 179; ВОС, 2003, 141). Поетичному мовленню Лесі Українки властиве кореневе наголошення: "Та найбільше мене дражнили Ті набиті клоччям птахи, що над ліжком на полиці в го́ловах в мене стояли" (ІІ, 238); "І що найприкріше, – такі думки живуть у го́ловах, що начебто повинні бути світліші, ніж голови поспільські" (V, 189).

Двояке наголошування форм знахідного відмінка однини лексеми зима: зи́му і зиму́ (Головащ., 69; Голоск., 145; Грінч, II, 151; Орф., 270; Погр., 209; УЛВМ, 241) можна пояснити виникненням флективного наголосу під впливом більшості відмінкових форм однини Скляренко 1983: 33]. Коренева акцентуація є давньою, праслов`янською. Сучасні словники фіксують цю словоформу з накореневим наголошенням: зи́му (Орфоеп., 2001, I, 574; Орфограф., 1999, 308; Головащ., 2003, 89). Зіткнення акцентуаційних процесів відбивається і в поетичній практиці Лесі Українки. Поетеса вживає обидва варіанти: "Чом я не маю огнистого слова, Палкого, чому? Може б, та щира, гаряча мова Зломила зиму́" (I, 63); "Так прожила я цілу довгу зи́му. Зима минула і весна настала..." (I, 145).

Лексикографічні джерела фіксують двояке наголошення орудного відмінка множини іменника сльоза: слі́зьми і слізьми́ (Голоск., 312; Грінч., IV, 154; Орф., 705; Погр., 501; УЛВН, 611). Сучасні словники подають ще й іншу словоформу - сльозами: ор. слі́зьми́ і сльоза́ми (Орфогр., 1999, 807) ор. слізьми́, слі́зьми і сльоза́ми (Головащ., 2003, 160). У мовній практиці Лесі Українки трапляються всі варіанти наголошення: "Світе мій! Буду тебе дожидатися, В чорну, смутну фереджію повитая, І посаджу кипарисову гілочку; Буде щодня вона слі́зьми политая"(І, 159) "Ти, як осінь, уперше, розіллєшся слізьми́ над квітками, багрянцем і злотом, передсмертний твій спів пролетів над людьми – вітер лине отак над болотом..."(І, 279); "Тут водограїв ледве чутна мова, – Журливо, тихо гомонить вода, – Немов сльоза́ми, краплями спада" (І, 107).

Форма знахідного відмінка лексеми весна побутує в українській мові з двояким акцентуванням: весну́ і ве́сну (Голоск., 42; Грінч., І, 142; Орф., 71; Погр., 57; УЛВМ, 70). Перевагу надають флексійному наголошуванню. Сучасні словники подають словоформу з флексійним наголосом: весну́ (Орфоеп., 2001, І, 152); весну́ (Орфограф., 1999, 83; ВОС, 2003, 73) і варіантним - весну́ і ве́сну (Головащ., 2003, 41). У мовленнєвій практиці поетеси переважає флексійне акцентування форми знахідного відмінка: "В великому місті в розкішну теплицю Дівчина прийшла молода, Бо серцем почула весну́ – чарівницю, Шуміла весняна вода" (І, 70).

Іменник сосна у поетичній творчості Лесі Українки трапляється із флексійним наголошуванням у формах однини: "Бачить віла згубу побратима, вділ спадає, наче стрілка з пуху, та, на лихо, не на гору впала, а в долину, на зелену со́сну" (ІІ, 82). В українській мові нормативним є двояке наголошування лексеми сосна у формах однини: сосна́, сосни́, сосні́... та со́сна, со́сни, со́сні... (Голоск., 375; Грінч., IV, 170; Орф., 712; Погр., 505; УЛВН, 616). Найсучасніші лексикографічні джерела також подають варіантну акцентуацію цього іменника: со́сна і сосна́ (Головащ., 2003, 266); со́сна́ (Офогр., 1999, 815); со́сна́ - со́сни́ (ВОС, 2003, 655). Більшість словників засвідчує, що флексійний наголос є рекомендованим, а кореневий – допустимим. Кореневий наголос іменника сосна характерний для поетичної практики.

Варіантне наголошення лексеми стіна у формах однини і множини зумовлене появою нового кореневого наголосу на місці давнього праслов'янського, флексійного. У сучасній українській мові нормативним є кореневий, а допустимим – флексійний наголос: стіна́, стіни́, стіні́... – сті́ни, сті́н, сті́нам (Голоск., 383; Грінч., ІV, 106 Орф., 727; Погр., 517;УЛВН, 629). Сучасні словники засвідчують таке наголошення лексеми: стіна́, стіни́...сті́ни, сті́н... (Головащ., 2003, 272), стіна́, стіни́ (Орфогр., 1999, 832), стіна́ (ВОС, 2003, 669), тобто подають тільки флексійне наголошування лексеми. У поетичній практиці Лесі Українки іменник стіна побутує у формах однини і множини з варіантним наголошенням: "А схуд і перше все лежав, дивився в сті́ну, ні з ким не говорив і виганяв, як хто приходив в хати" (ІІ, 80); "Одно віконце ву́зьке, мов стрільниця, – крізь нього сиплеться бліде проміння і падає на сті́ну..."(І, 75); "Бескиди сиві, червонії скелі, Дикі, непевні, нависли над нами. Се, кажуть люди, злих духів оселі Стали під хмари стіна́ми" (І, 105); "...а над тополею зоря світила , моя зоря, що скрізь мені сіяла, поки мене не замкну, то від неї в камінній клітці в чотирьох стіна́х" (І, 240); "О горе нам усім! Хай гине честь, сумління, Аби упала ся тюремна стіна́ " (І, 139); "...Потім її почеплю при стіні́ іншим на втіху, на смуток мені" (І, 144).

Акцентуаційний аналіз особливостей наголошування іменників чоловічого та жіночого роду в поетичній мові Лесі Українки, які мають двояку акцентуацію в сучасній українській мові й у мові кінця XIX – поч. XX століття, дає підставу зробити висновок: акцентуаційні особливості поетичного мовлення Лесі Українки відобразили становлення акцентних норм української літературної мови.

Зіставний аналіз лексикографічних джерел кінця XIX – поч. ХХI ст. і акцентуаційних особливостей мови поетеси виявляє її надзвичайно тонке чуття рідного слова, своєрідне "передбачення" мовних процесів, адже цілий ряд іменників, що вживалися з варіантним наголосом у XIX ст., в поезії Лесі Українки мають нормативну рекомендовану сьогодні акцентуацію. Поетична мова Лесі Українки мала значний вплив на розвиток акцентної системи української мови.

Література

  1. Булаховський Л.А. Український літературний наголос. К., 1984.

  2. Веселовська З.М. Наголос у східнослов'янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй. (кінець XVI – початок XVIII століть) Харків, 1970.

  3. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. К., 1984.

  4. Винницький В.М. Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів, 2002.

  5. Пилинський М.М. Деякі явища акцентології іменників// Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К,1965.

  6. Скляренко В.Г. Історія акцентуації іменників а основ української мови. К.,1969.

  7. Скляренко В.Г. Історія акцентуації іменників української мови // Мовознавство. 1978. №.2. С. 14-23.

  8. Скляренко В.Г. Історія акцентуації іменників t основ української мови // Мовознавство. 1979. №5. С. 38-45.

  9. Скляренко В.Г. Нариси з історичної акцентології української мови. К.,1983.

  10. Скляренко В.Г. Слова з двома наголосами в поетичних творах Лесі Українки // Культура слова. 1991. Вип. 40. С. 32-35.

Loading...

 
 

Цікаве