WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → До історії становлення акцентуаційних норм - Реферат

До історії становлення акцентуаційних норм - Реферат

Реферат на тему:

До історії становлення акцентуаційних норм

Значний вплив на становлення і розвиток української мови взагалі й акцентної системи зокрема мали твори Лесі Українки, у яких знайшли своє відображення як регіональні, так і загальні мовні процеси. Поетичні твори письменниці становлять для сучасних мовознавців неабиякий інтерес ще і тому, що вона працювала в час (кінець XIX ст.), на який припадає інтенсивний розвиток акцентної системи української мови.

Для української мови на сучасному етапі розвитку мови характерна відносна стабільність наголосу, загальні тенденції до уніфікації акцентних варіантів, які лексем ілюструють неусталеність літературної норми, особливо в розмовній мові.

У поетичній мові Лесі Українки побутує цілий ряд іменників з варіантним наголошуванням. Розглянемо особливості двоякого акцентування іменників чоловічого і жіночого роду в зіставному аспекті із сучасними лексикографічними джерелами.

Іменник рік у формах множини у слововжитку Лесі Українки функціонує переважно з кореневим наголошуванням: "У дитячі ро́ки, коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарства." (1,159); "Марне убивати немає честі нам, та й небезпечно, бо як дізнаються про те ахейці, що еліна убито без вини, то знову можуть розпочати чвару на довгі ро́ки " (IV, 71). В українській мові вказане слово має кореневе наголошення в однині і варіантне – флексійне і кореневе – у множині: рік, ро́ку, ро́кові... – ро́ки, ро́ків, ро́кам та роки́, рокі́в, рока́м . Саме таке наголошування фіксують найновіші нормативні словники (90-х років ХХ століття): рік - ро́ку, (у) ро́ці, мн. роки́, рокі́в і ро́ків (Головащ., 2003, 240); рік - ро́ку, (у) ро́ці, мн.ро́ки́, ро́кі́в (Орфогр., 1999, 739). Проте, як зазначають дослідники, рекомендованим для цього слова у формі множини поки що є кореневий наголос і допустимим – флективний [Винницький 2002: 50]. Саме таке наголошування лексеми рік властиве поетичній мові Лесі Українки.

Цікавим є наголошення у слововжитку поетеси непохідного трискладового іменника товариш, який у формах множини вживається з флексійною акцентуацією: "Сумний був час; товариші́ мої Пішли у військо, кликали й мене " (I, 136); "Нічого, так і треба, я мушу знать, що я тут раб рабів, що він мені чужий, сей край неволі, що тут мені товариші́в нема" (III, 268); "Невже гадаєш ти, що є прибуток якийсь товариша́м з твоєї смерті? " (III, 230).

У формах множини лексема товариші мала флексійний наголос ще в поезії XVI-XVII ст., двояке наголошення форм мнoжини аналізованої лексеми характерне для поетичної мови XIX і XX століття [Винницький 2002: 51-53]. Лексикографічні джерела фіксують флексійне наголошення форм множини іменника товариш: товариші́, товариші́в, товариша́м (Голоск., 398; Грінч., IV, 269; Орф., 651, Погр., 537; УЛВН, 651). Флексійну акцентуацію подають нормативні словники кінця XX ст.: това́риш-товариші́, товариші́в (Орфогр., 1999, 866); това́риш - мн.,товариші́, товариші́в (Головащ., 2003, 283; ВОС, 2003, 699).

Лексикографічні джерела вказують на варіантне наголошення лексеми гурт у родовому відмінку однини: гурта́ і гу́рту (Орф., 163; Погр., 78; УЛВН, 147). Найсучасніші словники форму родового відмінка однини слова гурт подають так: гу́рту та гурта́ (Орфоеп., 2001, I, 348); гу́рту і гурта́ (Головащ., 2003, 66); гу́рту і гурта́ (Орфогр., 1999, 189; ВОС, 2003, 150). Кореневе наголошення граматичної форми цього іменника властиве поетичній мові Лесі Українки: "Мир, жінко добра, й вам. До гу́рту просим " (V, 31); "Я дбав про харч, про хату для гу́рту цілого й про старців, що ниткою за нами волочились, а сам голодний, зібганий, як пес, їв облизні та думкою, як дурень, мав багатіти..." (V, 151)

Двояке наголошування властиве непохідному іменнику чоловічого роду – кінь в орудному відмінку множини – кі́ньми і кіньми́, ко́ня́ми (Голоск., 171; Грінч., II, 245; Орф., 309; УЛВН, 323). Сучасні словники подають цю лексему так: кі́ньми – ко́нями (Орфоеп., 2001, I, 655); кі́ньми і ко́нями (Офогр., 1999, 352); кі́ньми і рідше ко́нями (Головащ., 2003, 78).

У поетичній творчості Лесі Українки зазначена словоформа функціонує з наголосом, який відповідає сучасній акцентній нормі, наприклад: "Я б так хотів зостатися хоч на днину, та й з кі́ньми вже товариш дожидає" (II, 163). Характерно, що поетеса надає перевагу варіантові з акцентованим коренем, хоча в минулому лексему кінь в орудному відмінку множини вживали переважно з флексійним наголошенням [Скляренко 1983: 48 ]

Деякі непохідні іменники чоловічого роду з наголосом в однині на корені, які у відмінюваних формах множини мали наголошену флексію. Своєрідність наголошення цього типу іменників виявляється у тому, що форми множини мали в минулому не флективну, а кореневу акцентуацію [Винницький 1984: 41; Скляренко 1989: 147] і тільки у пам'ятках кінця XVII – початку XVIII століття з'являються форми з наголошеним закінченням. Неусталеність акцентуації деяких іменників цього типу виявляється у варіантному наголошенні деяких іменників.

Давній тип наголошення іменника вітер у формах множини спостерігаємо у Лесі Українки: "Не страшні для мене ві́три, ні підводні каміння,- Я про них би й не згадала в краю вічного проміння" (I, 100); "Спи, моє серце! Хай ві́три північні в лаврах лагідних тремтять, затихаючи..." (I, 156); "... од подиху ві́трів гучних розходились хвилі великі потворні, із горами рівні" (II, 302) і в давальному відмінку множини: "І линуть з північними ві́трами спільно Високо під ясні зірки" (I, 129).

Лексикографічні джерела подають дві словоформи місцевого відмінка однини іменника гай: у гаю́ та у га́ї (Голоск., 70; Грінч., I, 265; Орф., 123; УЛВН, 306). Словники, що вийшли після 90-х років ХХ століття фіксують таке наголошення лексеми гай у формі місцевого відмінка однини: у га́ї і у гаю́ (ВОС, 2003, 121) у га́ї і у гаю́ (Орфогр., 1999, 159), у га́ї і у гаю́ (Головащ., 2003, 47). Словоформа у гаї взагалі не зареєстрована найсучаснішими нормативними словниками. Не побутує вона і у слововжитку поетеси, а словоформу у гаю Леся Українка вживає з різним акцентуванням: "Та пісень тих я чуть не здолаю, і весняні квітки запашні Не для мене розквітли у га́ю..." (1, 48); "Навчи мене матінко-феє, розмови берез у гаю́, хай буде мій милий щасливий, як дрібна пташина в маю" (II, 100).

З варіантним наголошенням форм однини зафіксований у лексикографічних джерелах минулого століття іменник жаль: жа́ль, жа́лю, жа́лем ... та жаль, жалю́, жале́м (Орфогр., 215; Погр., 114; УЛВН, 195). Сучасні словники теж подають форми однини з двояким акцентуванням: жалю́ (ВОС, 2003, 206), жа́лем і жале́м, (у) жа́лю і (у) жалю́ (Орфогр., 2001, I, 458); жа́лю́, жа́ле́м (Орфогр., 1999, 246); жа́лю і жале́м, жа́лю і жалю́, жа́лем і жале́м (Головащ., 2003, 86), причому кореневий наголос є рекомендованим, а флексійний – допустимим. У поетичному мовленні Лесі Українки кількісно домінує кореневе акцентування: "І розбилось від жа́лю сього Серце смутне... – Чи хто теє чує? Чи не скаже хто часом того, Що розбитеє серце віщує? " (I, 64); "Тиша така тепер всюди панує. Лиш в листі сухім Вітер зітха, мов дріада сумує, із жа́лем глухим " (I, 63).

У поетичному мовленні ХХ століття продовжується акцентний розвиток відмінкових форм однини та множини лексеми гість [Винницький 2002: 54]. В українській мові наголошення цієї лексеми має певну акцентуаційну історію.

Давні пам'ятки засвідчують кореневу акцентуацію лексеми гість в однині і варіантне наголошення у формах множини (називний і знахідний – на корені, родовий відмінок – на корені і флексії, давальний і місцевий – на корені, орудний – на флексії). Сучасні словники фіксують таке наголошення: гі́сть - го́стя, го́стем, наго́стеві і го́стю́...- го́сті, госте́й, д. го́стя́м,у го́стя́х (Орфоеп., 2001, I, 315); гість, го́стя, го́стем...- го́сті, госте́й, го́стям... і гостя́м, го́стями і гостя́ми... (гі́стьми і гістьми́), (у) го́стях і гостя́х (Головащ., 2003, 58-59); гість, го́стя, го́стем, го́сті, госте́й, го́стя́м, (у)го́стя́х (ВОС, 2003, 135).

У поетичній мові Лесі Українки простежується неусталеність у наголошуванні форм множини цієї лексеми: "Пряди, пряди – ниток багато білих зарученій потрібно на весілля, на шлюбні шати й на дари для го́стей " (IV, 43); " Та не хочу я нічого! – Дід покликнув нетерпляче – Дайте лиш вина, то краще Я госте́й ним почастую ", "Не розумію, Хусо, що мала б я робити з тими гі́стьми" (V, 164); "Чого се ти мене турбуєш в го́стях " (IV, 10).

Вживання іменника чоловічого роду рай у мові поетеси є яскравою ілюстрацією процесу розвитку наголосу. У місцевому відмінку однини простежується двояке акцентування, зафіксоване словниками: у ра́ї та у раю́ (Орф., 634; Погр., 446; УЛВН, 543). Варіантність наголошення зумовлене впливом первісної кореневої форми акцентування [Винницький 2002: 60; Скляренко 1971: 23]. Двояке наголошення підтверджують і сучасні джерела: рай(у) ра́ї і раю́ (Головащ., 2003, 236); рай(у)ра́ї і раю́ (Орфогр., 1999, 725); (у)ра́ї і раю́ (ВОС, 2003, 586). У поетичній практиці Лесі Українки віддзеркалено процес неусталеності наголосу: акцентований корінь у родовому відмінку однини і двояке наголошення словоформ місцевого відмінка однини: "... Так ... в кожній країні є спогади ра́ю! " (I, 174); "Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався як у ра́ю " (II, 71); "... А ні при хатньому багатті привітному, Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю́ Він не забув своєї Беатріче! " (I,179).

Як зазначають дослідники, більш давнім у лексеми човен є кореневий наголос [Скляренко 1971: 34]. Більшість словників кінця XIX – поч. XX ст. фіксують лише кореневе наголошення форм називного – знахідного відмінків однини й флективне для інших відмінкових форм (Голоск., 436; Грінч., IV, 467; Желех., 1074; УЛВН, 705). Варіантне наголошення лексеми фіксують і сучасні лексикографічні джерела: чо́венчо́вна́, чо́вна́м... (Орфогр., 1999, 959); чо́вен – човна́ і чо́вна (Головащ., 2003, 307; ВОС, 2003, 777). Двояким є наголошування словоформ лексеми човен і у слововжитку Лесі Українки: "Шуми, як той шум, що круг чо́вна вирує! " (I, 101); "Хоче море човна́ розламати, трощить, ломить, піском засипає! " (I, 104); "Вкупі вони споживали і богові стегна палили, Тії ж причалили просто, й вітрило на чо́вні поряднім Склали..." (II, 295); " На човні́ нас було тільки двоє " (I, 103).

Loading...

 
 

Цікаве