WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Конфіксальні іменники з препозитивним елементом пол(ъ)-/полу- в українській мові XI-XVIII століть - Реферат

Конфіксальні іменники з препозитивним елементом пол(ъ)-/полу- в українській мові XI-XVIII століть - Реферат

Реферат на тему:
Конфіксальні іменники з препозитивним елементом пол(ъ)-/полу- в українській мові XI-XVIII століть

Серед проблем сучасної дериватології вагоме місце належить розмежуванню власне афіксів від напівафіксів, які перебувають на шляху перетворення початкових компонентів складних слів на дериваційні форманти. Дослідники відзначали, що процес такого перетворення в індоєвропейських мовах відбувається постійно, хоч і повільно: система живої мови перебуває в безперервному, але поступальному русі, розвитку, і окремі її елементи одержують нову характеристику й набувають нового значення і статусу у зв'язку з розвитком інших частин системи не відразу, а лише в результаті тривалого процесу [Григорьев 1956 : 46]). При цьому певний час ці словотворчі афікси носіями мови сприймаються як морфеми проміжного статусу — напівафікси, афіксоїди, радиксоїди тощо [Шанский 1970 : 257-271; Степанова 1979 : 519-536]. Ступінь "просунутості" таких морфем і можливість зарахування їх до типових афіксів визначають інтуїтивно [Бартков 1986 : 10]. Кожен афікс проходить у своєму становленні певні проміжні стадії. Б.І. Бартков подає таку градацію словотворчих формантів: 1) афікси; 2) напівафікси, тобто форманти, що перебувають на шляху до перетворення компонента композита на загальновизнаний афікс; 3) афіксоїд, що перебуває на початковій стадії перетворення в афікс, який подібний до афікса, однак ще не досяг статусу напівафікса; 4) компонент композита, тобто типова коренева морфема [Бартков 1980 : 10-11].

З-поміж утворень, які у своїй структурі мають морфеми перехідного типу (першо-, полі-, проти-, анти-, -їд, -роб тощо), на особливу увагу заслуговують іменники з першим компонентом пол-/полу-. На питання про статус першої частини пол-(полу-) в лінгвістичній літературі однозначної відповіді немає. Наприклад, російські дослідники Г.А. Качевська, В.М. Яковлєв визначають пол- та полу- як морфеми, що є частинами "складних іменників" [Качевская 1969 : 322; Яковлев 1990 : 62]. Нині поширена думка про те, що пол-(полу-) – префіксоїд, тобто морфема перехідного типу [Шевченко та ін. 1996:180; Плющ 1997:281; Горпинич 1998 : 47]. Однак існує припущення, згідно з яким втрата складним іменником співвіднесеності з вихідним словосполученням може привести до більш або менш повної деетимологізації сполуки. У тому ж випадку, коли перший чи другий компонент складного слова набуває в мові здатності до аналогічного відтворення, стає продуктивним, він тим самим набуває ознак продуктивного афікса [Григорьев 1956 : 46]. Вважаємо, слід погодитися з цією точкою зору при розгляді пол(ъ)- та полу- як префікса лише тоді, коли слово не втратило зв'язок зі словосполученням, наприклад: полстопы (СлРЯ, XII-XIII/XVI, XVI, 255), полъ врhмене (ХІІ-ХІІІ, XVI, 199),полъгодины (XIII, XVI, 200), полъ гривны (ССУМ, 1378, II, 187), полъ бочки (II, XV, 187), пул таляра (АрхЮЗР, 1/ХІІ, 1667, 131), полъкварти (ЛО, 3чв. XVIII) тощо. Кваліфікація пол(ъ)- та полу- як префіксоїда не завжди є виправданою, оскільки цей елемент уже пройшов ту стадію, коли він з окремого слова, а пізніше – з компонента композита тільки почав перетворюватися на афікс, набуваючи статусу напівафікса. Відтак пропонуємо пол(ъ)- та полу- розглядати як напівпрефікс: полдень, полудень (СлРЯ, XI/XVI, XVI, 202) полобогъ (XI/XVI, XVI, 230), полоуцр(с)твье (ЄЄ, 1283, 317) / термін уперше ввела М.Д. Степанова [Степанова 1953 : 157] /*; а в конфіксальних іменникових похідних – як препозитивний елемент, співвідносний з напівпрефіксом.

Пол "половина". Давнє слов'янське слово. [...] Давньоруське полъ "половина, одна з двух частин цілого" сягає праслов. *polъ з *polu [...]. У ній короткий ŭ змінився на ъ. Пор. непрямий відмінок полу (полуяблока), де у зберігається (Г.А. Качевська зазначає, що ŭ є колишньою флексією род.відм. ŭ-основ, котра з часом стала сприйматись як єднальний голосний, в результаті чого виник новий словотвірний тип [Качевская 1969 : 327] з першим компонентом полу-). Форма *poluрозвинулася з *polоu"половина", спочатку, мабуть, "відколота частина цілого". Дифтонг ou наприкінці складу дав ŭ (< ъ). Перед наступним голосним ou розвинувся у сполучення ов, звідси – половина. Що ж до самого кореня *pol-, то він [...] є похідним при чергуванні е:о від і.-є. *phel- "тріскатися" (пор. д.-інд. рhlati "розщеплювати, розколюватися"). У праслов'янській мові з коренем *pol- було дієслово polti "розрубати надвоє" [Цыганенко 1970:354.].

На думку М.М. Шанського, перше значення пол- ("половина") є етимологічним (пол-дома, пол-лимона тощо), друге ("не зовсім", "майже", "не до кінця те, що позначено другою частиною сполуки") виникло на базі першого в результаті його словотвірного узагальнення в регулярній моделі [Шанский 1970 : 269]. Регулярні утворення з морфемою полу-, яка мала семантику приблизності, з'явились у XVIII ст. не без упливу відповідних німецьких слів з halb та французьких слів з demi (Halbdunkel "півмірок", halbfett "напівжирний", Halbgott, demi-dieu "напівбог" тощо) [Шанский 1968:90].

Обстеження матеріалу давньої руськоукраїнської мови показує, що в цей період полъ- та полу- виконувало декілька функцій, виступаючи як самостійне слово, як частина складного слова — композита і як препозитивний компонент конфікса.

Полъ. 1. Одна з двох частин чого-небудь (іноді нерівних); половина (СлРЯ, 986, XVI, 188). 2. Один (з двох) боків чого-небудь; берег (СлРЯ, 1016, XVI, 188). 3. Середина чого-небудь (СлРЯ, ХІ/ХІІІ-ХІV, XVI, 188).

[Пол-] 1. Перша частина кількісних сполук різного ступеня злитості (лексикалізованості), де пол- (полъ-) виступає у функції числівника, а другою частиною сполуки є родовий відмінок однини іменника типу пол-аршина, полбочки, полденьги, полчаса. Ці форми вживаються у значенні називного та знахідного відмінків однини, тоді як у непрямих відмінках і в називному та знахідному множини замість пол- зазвичай виступає полу-, хоч іноді й тут зберігається пол-. У зазначених сполуках „пол" уживається: а) для іменування точної або приблизної половини чого-небудь, переважно одиниць вимірювання, одиниць оподаткування, грошових одиниць тощо: пол-амбара, пол-аршина, полвыти, полденьги; б) для позначення середини чого-небудь, що має певну просторову або часову протяжність, переважно в сполуках обставинного характеру: на полдорогh, въ полстола, въ полообhда; до полурhки, до полузимы. 2. Перша частина складних числівників зі значенням "половина": а) у сполученні з порядковими й рідше з кількісними числівниками позначає число, рівне названому числівнику без половини одиниці (десятка, сотні тощо): полвтора, полтретья, полчетвернадцата, полпятдесять (відповідно "півтора", "два з половиною", "тринадцять з половиною", "сорок п'ять"); б) у сполученні з позначеннями дробових кількостей кожне додавання пол- попереду іменників означає ділення названої кількості на 2: полтрети, полпочети, полполполмордки тощо. 3. Уживається як перша частина складних слів замість полу- в тих же значеннях: полбочка, полмhра, полкадие, полгодичный, полгранатъ, полкафтаньишко, полпиво; полкрасный, полчистый; полмертвый, полсмертный; полполковникъ (СлРЯ, XVI, 189).

Loading...

 
 

Цікаве