WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська неологічна традиція - Реферат

Українська неологічна традиція - Реферат

Олекса Синявський відзначав природність і закономірність творення та позичання нового, але в межах літературної норми [Синявський 1941: 151-152]. Позитивним фактором розвитку мови вважав неологізми І. Огієнко: "Культурне людське духовне життя невпинно зростає і потребує нових слів на своє означення, а тому й постають новотвори" [Огієнко 1995: 221], але "треба мати певний такт і глибоке мовне чуття при творенні нових слів", бо "зловживання варваризмами й неологізмами сильно затемнюють нашу мову" [Огієнко 1995: 223].

У середині 30-х років минулого століття в лексикографічному опрацюванні української мови, а отже, й у ставленні до інновацій у лексиці, запанували ідеологічні пріоритети. Задекларовані розвиток і збагачення всіх стилів і жанрів української літературної мови насправді звелися до добору і культивування нових слів, спільних в українській та російській мовах; виявилися в запровадженні в широкий обіг слів-радянізмів – новотворів (як правило, на основі російської лексики), які б відбивали соціалістичну казуїстику. Спроби патріотично налаштованих науковців сформувати національну різногалузеву наукову термінологію закінчилися цькуванням, заборонами й репресіями. Таким чином, офіційно дозволеним шляхом "розвитку" [лапки наші – Д.М.] української мови було визнано лише добір лексики з російської мови або через її посередництво (якщо не брати до уваги поодинокі вкраплення слів-етнографізмів з мов інших республік СРСР).

Видані до 90-х років ХХ ст. термінні (і не тільки) російсько-українські словники аж надто хибують на використання кальок із російської мови чи просто по-українськи написаними російськими словами. У словникових статтях не подані або навмисне усунуті на другий план українські слова (новотвори), які вже набули в українській літературній мові постійного статусу, скорочено синонімні ряди. Так утілювався в життя принцип "мінімальних розходжень щодо вживання термінології: з двох або кількох можливих нових термінологічних варіантів перевага, як правило, віддається тому, що поширений і в інших національних мовах.., зокрема в російській" [Русанівський 1982: 8-9].

У цілому за радянського часу в українській мові переважала тенденція до калькування, тобто до створення нових слів власними засобами на основі запозичених з російської мови (або через її посередництво) моделей [Їжакевич 1982: 22]. Тому "зміни, яких зазнала українська мова протягом радянського періоду, не можна вважати наслідком її розвитку" [Масенко 2004: 91].

Усе ж академічний "Словник української мови" в 11-и томах (1970-1980) так чи так відобразив характер зрушень у лексико-семантичній системі української мови від часу "Словаря української мови" Б.Грінченка до початку 80-х років ХХ ст. Поряд з традиційними пластами лексики в цьому Словнику представлена й нова лексика, однак, з огляду на нормативний характер словника, лише апробована часом і мовленнєвою практикою, тому до таких слів не використовували спеціального позначення нове. Неологізми увійшли лише в додатки до останнього тому.

Після виходу в світ Словника української мови динаміку лексики активного вживання засвідчували переважно академічні орфографічні словники. Їхня специфіка дозволяє подавати якнайбільше новотворів та нових запозичень з мінімальною граматичною характеристикою. Так, Орфографічний словник української мови за редакцією С. І. Головащука та В. М. Русанівського (1977 р.) містив близько 114 тисяч слів, аналогічний словник 1994 року – близько 120 тисяч, видання 1999 року – 125 тисяч слів, а Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики (Ірпінь, 2003) містить 252 тисячі слів. Кількісний приріст очевидний.

"Великий тлумачний словник сучасної української мови" (Ірпінь, 2003 р., вид-во "Перун", близько 170 тис. слів) перевищив за обсягом академічний, здебільшого внаслідок того, що до його реєстру було включено й багато нових слів, які з'явилися в українській літературній мові упродовж останнього десятиліття.

Щодо висвітлення теоретичних питань неології (які й дотепер залишаються незмінними – Що таке неологізми? Які вони бувають? Чи вони потрібні?), то в українському мовознавстві зберігається традиція присвячувати цим проблемам розділи у складі загальних академічних курсів української літературної мови. Hа цій базі створюються відповідні розділи у посібниках і підручниках з сучасної української мови, де розглядають проблеми і питання лексичних інновацій. Основна маса досліджень з питань неологізації лексичного складу української мови публікується у вигляді статей та тез. На зламі століть зацікавленість інноваційними процесами, що відбуваються в українській мові, зросла. Статті у фахових журналах, різноманітні словники-довідники зі спеціальних галузей, а також дисертаційні роботи відображають багатоманіття й різноплановість лексичних змін в українській мові сьогодення [Герман 1999; Самойлова 1999; Струганець 2002; Стишов 2003].

Отже, об'єктивно новотвори (і новозапозичення) з більшою чи меншою інтенсивністю регулярно поповнюють активний український лексикон. В українській лексикографічній практиці виробилися власні традиції щодо реєстрування нових слів, оцінки їхнього статусу (приналежності до сфери мови чи мовлення) і, виходячи з цього, внесення їх у загальномовний чи спеціальні словники. На сьогодні лексичні неологізми різних типів або включають до реєстру чергового видання тлумачного словника літературної мови [Великий тлумачний словник... 2003], або планують видання окремого тому як доповнення до такого словника [див.: Тараненко 1996]. За такого підходу до словника потрапляють лише ті нові слова і значення, які пройшли випробування часом і мовною практикою, а отже, закріпилися в літературній мові.

Новим для української лексикографії способом опрацювання неологізмів є об'єднання їх у спеціальних словниках нових слів. Про відображення сучасної української словотворчості в неологічних словниках див. статтю Є. Карпіловської в цьому збірнику [Карпіловська 2004]. Основною функцією словників нових слів є довідкова. Вони своєрідно відображають розвиток (і приріст) лексичного складу мови за визначений проміжок часу. Тому всі словники нових слів обов'язково мають часові межі добору матеріалу і загальний уніфікований список джерел (як правило, це періодика й нові художні твори та науково-популярні праці). Якщо часові рамки є обов'язковими для словників нових слів усіх типів, то добір джерельної бази якраз визначається типом словника. Словники нових слів, за умови їхнього регулярного укладання, є своєрідним індикатором змін, які відбуваються в лексичному складі мови. Тому робота над ними є важливою та необхідною й повинна якнайменше відставати від мовленнєвої (мовної) дійсності.

У процесі мовної практики відпаде все штучне і зайве, а вдалі новотвори та доцільні запозичення вживляться й знаціоналізуються в мові, сприяючи її розвитку.

Література

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Ірпінь: "Перун", 2003.

  2. Верхратський І. Знадоби до словаря южнорусского. Львів, 1877.

  3. Верхратський І. Початки до уложення номенклатури и терминологиї природописнёї, народнёі. Вип.5. 1872. Передмова.

  4. Винник В.О. В авангарді українського радянського мовознавства // Мовознавство. 1982. № 2.

  5. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90 рр.) / Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

  6. Горбачевський І. Уваги до хемічної термінольогії // Український медичний вістник. Ч.І. 1923.

  7. Грінченко Б. "Письмо ..." // Зоря. 1892. Ч. XV–XVI.

  8. Грінченко Б. Огляд української лексикографії // Зап.HТШ. 1905. Т.66. Вип.4.

  9. Їжакевич Г.П. Основні тенденції розвитку та взаємодії лексичних систем сучасних мов // Мовознавство. 1982. № 6.

  10. Карпіловська Є. Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних словниках // Вісник Львів. ун-ту. 2004. Вип. 34. Ч.І.

  11. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. Краків-Львів, 1942.

  12. Левченко М. Заметки о русинской терминологии // Основа. 1861. № 7.

  13. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. К.: "КМ Академія", 2004.

  14. Москаленко А. А. Нарис історії української лексикографії. К., 1961.

  15. Огієнко І. Історія української мови. К., 1995.

  16. Основа. СПб., 1861. Январь.

  17. Пчілка О. Переклади з М.Гоголя. (Два розмаїтих зразки). К.,1881.

  18. Русанівський В.М. У сім'ї єдиній // Мовознавство. 1982. № 6.

  19. Самойлова І.А. Процеси семантичної деривації в лексиці сучасної української літературної мови (на матеріалі неологізмів 70-90-х років) / Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

  20. Синявський О. Норми української літературної мови. Львів, 1941.

  21. Сімович Василь. На теми мови. Прага–Берлін, 1924.

  22. Словник геологичної термінології. Проєкт. // Матеріяли до української природничої термінології та номенклатури. Т.ІІ. К., 1923.

  23. Стишов О.А. Українськалексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації). К.: Вид. центр КНЛУ, 2003.

  24. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття. Тернопіль: Астон, 2002.

  25. Тараненко О.О. Новий словник української мови (Концепція і принципи укладання словника). К.; Кам'янець-Подільський, 1996.

  26. Терлак З.М. Нормалізація української мови в 20-х роках ХХ століття // Мова і духовність нації. К., 1992.

  27. Шейковский К. [Рецензія]. Словарь живого народного, письменного и актового языка русских южан Российской и Австро-Венгерской империи. / Составил Ф.Пискунов. 2 изд. // Филологические записки. 1884. Вип.4.

Loading...

 
 

Цікаве