WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Формальна, семантична і комунікативна неповнота речення - Реферат

Формальна, семантична і комунікативна неповнота речення - Реферат

Семантична структура речення визначається по-різному. В одному випадку до семантичної структури слід включати тільки семантико-синтаксичні відношення, які визначаються валентними властивостями дієслівного предиката. "Здатність дієслівного предиката вимагати певні формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні компоненти для розкриття власної релятивної семантики постає діагностичним показником встановлення ємності семантичної структури речення" [Загнітко 2001: 274-275]. Речення, в якому реалізуються усі обов'язкові правобічні й лівобічні валентнозумовлені компоненти, є семантично елементарним, тому що в ньому окреслюється одна пропозиція. Так, у реченні Ми привезли посуд із Почаєва до села бабусі машиною репрезентовані всі компоненти, визначені валентними властивостями предиката привезли. У реченні ж Дівчинка несе квіти, дієслово нести є п'ятивалентним, але синтаксеми із значенням адресата дії, вихідного пункту руху і кінцевого пункту руху не названі. Отже, таке речення можна вважати семантично елементарним неповним.

У структурі семантично неелементарного речення детермінант здебільшого виступає як самостійний семантичний поширювач речення, тому що він називає окрему пропозицію. "Його виключення призводить до постання семантичної недостатності висловлення, хоча останнє як одиниця спілкування не втрачається, але за відсутності детермінанта розмивається точність, конкретність думки" [Загнітко 2001: 277]. Пор.: І над стареньким комином лелека після дощу просушує крило (Л.Костенко) – Лелека просушує крило + Був комин старенький.

Комунікативна організація речення спрямована не в сферу мови, а в сферу мовлення. "Комунікативна організація речення визначається мовленнєвою ситуацією, а отже, зумовленим цією ситуацією комунікативним завданням" [Вихованець 1993:59]. Аналізуючи ізольоване речення, можна говорити про деяку структурну чи смислову неповноту будь-якого речення. Але це створює якусь штучність цього явища. Реалізуючись у мовленні, кожне речення може відповідати декільком висловлюванням мовлення, тип яких залежить від комунікативної мети. "Формально-синтаксична неповнота речення повинна розглядатися як структурно-смислова мовна категорія на рівні функціонування у процесах мовлення" [Дзюбак 1999: 4] .

Ступінь і характер неповноти речення визначають, на думку І.О. Попової, такі чинники:

а) функціональна спрямованість мовлення, його соціальні завдання загалом, настанова відповідно до цього на точність і фактичність викладення або на його образність, на емоційний вплив і т.п.;

б) конкретні структурно-функціональними форми висловлення: питання, відповідь, вираження почуттів, емоційна оцінка, констатація факту, повідомлення тощо;

в) умови та форма перебігу мовлення й спосіб його викладу (значною мірою зумовлені соціальною спрямованістю мовлення) [Попова 1953: 28].

Отже, "механізм комунікативної організації речення зрозумілий в умовах реальної комунікації" [Дзюбак 1999: 5], результатом якої є діалог чи монолог. У таких формах спілкування передача інформації не обмежується лише елементарним повідомленням, а реалізується комунікативним блоком. Окремі речення як частини більш складного мовленнєвого комплексу (монологу чи діалогу) взаємопов'язані синтаксичними відношеннями. З одного боку, – це відношення граматичні, в основі яких лежать різноманітні зв'язки, а з іншого – смислові, які випливають із самої інформації повідомлення значень його компонентного складу, що формують його зміст.

Єдність змісту цих утворень досягається тоді, коли учасники комунікації дотримуються певних норм і правил, закладених в ілокуції носіїв мови. У таких умовах комунікативна мета кожного окремого висловлення відображається в його актуальному членуванні. Мовець у комунікативному акті намагається передусім передати найбільш інформативно важливу для нього частину, яка містить нові значення (рему), тоді як тема є менш значущою і задається засобами контексту чи ситуації. Залежно від того, як "встановлюється" тема в неповних реченнях, їх поділяють на контекстуально й ситуативно неповні речення.

Традиційно ситуативними вважають речення, пропущений член яких підказує ситуація. Такі речення переважно виявляються в діалогах. Мовець, "включений" в ситуацію бачить те, про що йдеться, ті предмети і дії-стани, які на нього діють і які він сприймає безпосередньо зором, слухом тощо. "На основі вражень від певних предметів і дій-станів, на підставі цих перших сигналів від них розвиваються другі сигнали у вигляді слів, які мовець удержує, фіксує у своїй свідомості і які виступають мислимими, хоч і безпосередньо лексично не вираженими членами відповідних неповних конструкцій " [Дудик 1958: 156] .

Контекстуальні неповні речення функціонують лише тому, що в сусідніх реченнях, найчастіше попередніх, уже лексично виражені ті поняття, про які йдеться в неповному реченні, внаслідок чого немає потреби вдруге називати те, що і без цього зрозуміле.

У таких реченнях можуть бути неназваними будь-які головні або другорядні члени речення:

  1. підмет: Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату (Л. Костенко); Але є тексти для запам'ятовування, а є – для забування (П. Загребельний);

  2. присудок: Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим (Л. Костенко); Прапорщик рушив попереду. Прапорщикова з сумками в руках за ним (Б. Харчук). Крім простого дієслівного присудка, може випускатися частина складеного дієслівного присудка: Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я можу з людьми (Л. Костенко);

  3. підмет і присудок (або частина складеного присудка: Ви можете вгадати, де я був? – У Марбурзі, – не роздумуючи, сказав Отава (П. Загребельний); Феодора з актриси і жебрачки стала василісою імперії, а імператору – вірною жоною (Д. Міщенко).

  4. головний член односкладного речення: Траву дивися вдень, як обсохне, а дівку – в будень, коли вона боса (Нар.тв.);

  5. додаток: Запнись маминою [хусткою], Ялосоветко (О. Гончар); Шукав причин забуття княжого, неласки – і знайти не міг (П. Загребельний). Про формальну і семантичну неповноту можна говорити в реченні типу "А вона все вишиває", коли ми знаємо про об'єкт дії, а не йдеться про здатність особи до вишивання.

  6. обставина (неповними реченнями без названої обставини можуть бути визнані лише ті, які мають залежне від обставини означення): На Великдень стали два війська навпроти одне одного: Самуїл став на правому, Василій на лівому березі Вардара (П. Загребельний);

  7. головні і другорядні члени речення: Тож і людно на путях. Одні правлять на торжище з полуденних країв, інші – з полуночних (Д. Міщенко); В неї м'яса і сала: не все ж відіслала посилками. Багато роздала сусідам (Б. Харчук).

Проаналізувавши речення з формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативного боків, зауважимо, що категорія неповноти виявляється по-різному на кожному з цих рівнів. Так, у формально-граматичному аспекті, не кожне неповне речення (ізольоване) буде супроводжуватися семантичною неповнотою, водночас й не кожне формально повне речення можна вважати семантично повним.

Тому неповне речення треба кваліфікувати як окремий особливий структурний і семантичний тип речення, якому притаманні всі категорії й ознаки речення, особливості вияву форм якого слід досліджувати в мовленні (мовленнєва неповнота) з послідовним врахуванням прагматичних інтенцій мовця та розмежуванням узусних й оказіональних площин, у простеженні співвідношення форм вияву неповноти в різних жанрах українських стилів та окресленні ступеня повного стилістичного закріплення.

Література

  1. Бех Е.А. Структурно-семантические особенности неполных предложений: Автореф. дисс. ... канд. филол.наук. К., 1990. 19 с.

  2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.:Либідь, 1993. 368 с.

  3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.

  4. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.

  5. Дзюбак Н.М. Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999. 19 с.

  6. Дудик П.С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1958. С.129-260.

  7. Иванова Л.Л. Структурно-функциональный анализ простого предложения: Монография. К.: Вища школа, 1991. 167 с.

  8. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С. 414.

  9. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 7-е изд. М.: Учпедгиз, 1956. С.396-403.

  10. Попова И.А. Неполные предложения в современном русском языке / Труды Института языкознания АН СССР. Т.2. М., 1953. С.3-136.

  11. Русская грамматика: В 2-х томах. Т.2: Синтаксис. М.: Наука, 1980. 709с.

  12. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська Н.Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. К.: Вища шк., 1994. 670с.

  13. Синтаксис русского языка. 2-е изд. Л., 1941. С. 128-131, 236-246.

Loading...

 
 

Цікаве