WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Формальна, семантична і комунікативна неповнота речення - Реферат

Формальна, семантична і комунікативна неповнота речення - Реферат

Реферат на тему:

Формальна, семантична і комунікативна неповнота речення

На дослідження будь-якої синтаксичної одиниці повинна поширюватися дія сучасної лінгвістичної теорії, основними концептами якої є структура, семантика, прагматика. Інакше кажучи, ця тріада може бути репрезентована як сполучення формально-граматичного, семантико-синтаксичного й функціонального поглядів на мову.

Актуальність роботи зумовлює потреба поглибленого осмислення семантики неповних речень та специфіки їх функціонування в сучасній українській мові. Новизна роботи полягає в тому, що явище неповноти частково вивчене у формально-граматичному аспекті й майже не досліджуване в семантичному й комунікативному. Метою нашого дослідження є аналіз форм вияву неповноти на формально-граматичному, семантико-синтаксичному й комунікативному рівнях. Це передбачає розв'язання таких завдань: 1) простежити трансформації синтаксичних одиниць у мовному й мовленнєвому вияві; 2) визначити основні категорії та ознаки речення й висловлення; 3) з'ясувати, при відсутності яких категорій чи ознак, речення вважається неповним; 4) охарактеризувати структурні особливості неповних речень на кожному з рівнів.

"В основі кожної синтаксичної одиниці повинна бути конструкція, побудована певним чином, яка вступає в синтаксичні відношення з іншими одиницями, тобто синтаксис повинен бути формальним. Будь яка синтаксична одиниця має певний зміст, тому синтаксис повинен поставати семантичним. Синтаксичним одиницям притаманні певні функції, які реалізуються в процесі функціонування мови, тому синтаксис повинен бути функціональним. Функціонування відбувається з метою комунікації, тому синтаксис повинен бути комунікативним" [Иванова 1991: 4].

Звідси випливає необхідність виділення двох рівнів опису синтаксичної одиниці (традиційно речення): рівень системи мови ("формальний" синтаксис, певною мірою "семантичний") і рівень мовлення ("функціональний" синтаксис). Традиційно мову визначають як "засіб спілкування", а мовлення як "конкретне застосування цього засобу з метою спілкування" [ЛЭС:414]. Мовлення вводить мову в контекст вживання, мовлення контекстуально й ситуативно зумовлене, мова незалежна від обставин спілкування. Мова – система схем, які реалізуються в мовленні. Але мовлення це не пасивне відображення мовної системи. У мовленнєвій діяльності виявляється творча природа людини не тільки в доборі найбільш ефективних засобів, але й в здійсненні певних дій над ними з метою їх зміни та удосконалення.

Реалізуючи свої функції, кожен рівень характеризується особливими одиницями. Речення у сфері мови – "це ізольована, "самодостатня" одиниця, що складається з мінімальної кількості конститутивних елементів" [Вихованець 1993:48]. Речення у сфері мовлення – "це його роль у контексті, в мовленнєвій ситуації. У мовленні воно набуває додаткових функцій, виступаючи частиною більшого синтаксичного цілого, його ланкою" [Вихованець 1993:48]. В.Матезіус наголошує, що "речення як абстрактна модель є синтаксичною формою", а в мовленні "речення реалізується як конкретне висловлення" [У кн. Иванова 1991:5].

"Реалізація мовної (абстрактної – Т.М.) моделі в конкретних умовах мовленнєвої ситуації супроводжується різноманітними видозмінами, перетвореннями, ускладненнями, що виявляються у порядку слів, інтонації, лексичному наповненні, редукції компонентів, семантичних нашаруваннях" [Вихованець 1993:49]. Мова змінюється в мовленні залежно від умов конкретного акту комунікації, коли ті чи інші чинники не тільки включаються в процес спілкування, але й впливають на конкретні форми мовленнєвих утворень (висловлень), формують їх.

Вплив цих чинників на мовленнєві утворення (висловлення) виявляється перш за все в тому, що вони здатні створювати умови, коли стає непотрібним словесне вираження тієї чи іншої ланки дійсності. Таким чином окремі елементи мовленнєвого ланцюжка випадають. Але випадає лише словесна оболонка, звукова форма, а лексична одиниця, яка виконує номінативну функцію в процесі спілкування, залишається. Виникають так звані неповні конструкції.

Тривалий час у лінгвістичній науці існувала думка, що неповні речення – це варіанти повних, в яких з певною метою випускається головний чи другорядний член речення (О.М.Пєшковський, О.О.Шахматов, П.С.Дудик, І,Р.Вихованець). Дещо інше трактування неповноти речень пов'язане з виникненням теорії про детермінанти (її започаткувала Г.О.Золотова), яким стали приписувати функцію вторинного імпліцитно-предикативного позначення дії (Н.Ю.Шведова, О.А.Бех, І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська).

У цьому разі можна розглядати неповне речення: 1) як варіант повного; 2) як окремий різновид синтаксичних конструкцій, що актуалізує проблему співвідношення формально-граматичного, семантико-синтаксичного і комунікативного рівнів речення, оскільки опозицію повноти / неповноти речення можна розглядати на кожному з цих ярусів.

Для з'ясування статусу неповних речень спробуємо простежити, як визначається речення і які ознаки воно повинно мати на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному і комунікативному рівнях.

Досить точне визначення, яке характеризує речення у цих трьох аспектах, запропонував І.Р.Вихованець, наголошуючи, що "речення можна визначити як основну синтаксичну одиницю, що є мовним знаком ситуації (або взаємопов'язаних ситуацій) і вказує на стосунок до дійсності й до повідомлюваного, характеризується непреривністю синтаксичних зв'язків й семантико-синтаксичних відношень, а також виступає мінімальною, відносно завершеною одиницею спілкування та вираження думки" [Вихованець 1993:53].

У формально-синтаксичному плані речення ґрунтується на синтаксичних зв'язках і виділюваних на їх основі компонентах формального типу (членах речення). Особливість формально-синтаксичного аспекту речення полягає також у тому, що речення з боку формально-синтаксичної структури автономне й самодостатнє, тобто для визначення синтаксичних зв'язків і реченнєвих компонентів формального типу не потрібно якихось (зовнішніх) показників. Так, речення Син приїхав навіть в ізольованому вигляді характеризується виразною формальною побудовою: воно формується поєднанням на основі предикативного зв'язку у формі координації обов'язкових компонентів – форми називного відмінка іменника "син" в ролі підмета й часово-родової форми дієслова "приїхав" у ролі присудка ( N1V f3s).

Ізольовані речення, в яких порушуються, перериваються синтаксичні зв'язки й один або кілька формальних компонентів "випадає", модифікується їхня лінеарність, при цьому для їх відновлення не потрібні зовнішні показники, традиційно називають еліптичними. Слід відзначити, що хоча еліптичне речення і є самодостатнім, навіть в ізольованій позиції, належить воно все-таки до формальних неелементарних. Формальне непоширене елементарне речення будується за певним зразком, таким зразком є структурна схема. Пропущення ж будь-якого члена речення розглядається як неповна реалізація структурної схеми конкретного речення і виступає вже явищем мовлення.

Еліптичні речення – кількісно найбільш репрезентований різновид неповних речень, для яких характерні "свої", тільки їм властиві граматико-смислові ознаки. Головною особливістю таких речень є те, що уявлення про відсутній елемент їхньої структури (найчастіше присудок) встановлюється не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їхнім значенням і формою.

У тій формі, в якій еліптичні речення функціонують у художньому тексті чи розмові, їх не можна поповнити точним значенням неназваного слова, саме тому, що таке слово ніде не було вжите. "В еліптичних реченнях дійсне значення тієї чи іншої дії, що їх постійно супроводжує, усвідомлюється синонімічно, з деякою смисловою неокресленістю, через що ці речення не можуть або майже не можуть бути замінені будь-якими повними конструкціями. Нестача (еліпсис) члена речення в еліптичних реченнях є їх відносною постійною структурною рисою і не створює неповноти їх змісту" [Дудик 1958: 218]. Через таку особливість еліптичних речень їх слід вважати явищем мови, і тільки їх розглядати як формально неповні конструкції.

Значення пропущеного члена, його статус впливає з лексико-граматичних особливостей таких речень, тобто з наявності в останніх тих членів речення, які й залежать від пропущеного присудка. Найчастіше ними є додатки й обставини, виражені прислівниками або іменниками з предметно-обставинними значеннями (або прикметниками, займенниками, числівниками, що їх заступають). Позначаючи об'єкт, на який спрямовано дію; спосіб, обставини, за яких вона відбувається; прислівники й іменники "увиразнюють" дію, лексично не виражену в еліптичному реченні, "... у своїй сукупності і в межах даного речення утворюють той смисловий і граматичний контекст, на основі якого конкретне значення певної дії мислиться з більшою або меншою приблизністю, визначеністю" [Дудик 1958: 220]. Хоча, на думку І.О. Попової, такі прислівники та іменники навіть замінюють цю дію. До того ж дослідниця вказує, що "чим більшою мірою неназвана дія замінена словами, які характеризують її, тим більше семантичний центр висловлення пересувається в напрямку цих слів, тим менше підстав говорити про еліпсис дієслівних форм" [Попова 1953: 56].

Щодо структури цих речень, то вона може бути такою:

  1. Сполучення постпозитивної обставини з підметом: "А я з садика!" – пролунав веселий і втішений голосок (Б. Харчук); А мати – з дому (Л. Костенко).

  2. Сполучення препозитивної обставини з підметом: "А в нас льотчик!" (О.Гончар); А з очей – іскри (Б. Харчук).

  3. Сполучення постпозитивного додатка або додатків з підметом: А дівчата – за одіж, і, як вітром здуло, лиш лози затріщали (А. Головко); Я ішла все лісом, дуб мене за хустку (П. Тичина).

Такі конструкції найчастіше є двоскладними. В односкладному ж реченні (найчастіше інфінітивному) може бути пропущена форма, що виконує роль безособово-предикативного члена: Пам'ятайте: з нею про це не говорити, або інфінітив: Пам'ятайте: з нею про це не треба.

Формально-синтаксична організація речення значною мірою окреслює його семантико-синтаксичну організацію. Структурні особливості мови відіграють вирішальну роль при конструюванні семантичної структури речення. Прибічники денотативного напряму семантичний зміст речення розуміють як систему відношень, яку організовує предикат – центральний компонент речення. "Під семантичною структурою речення слід розуміти сукупність семантичних відношень між реаліями об'єктивної дійсності, відображених у синтаксичних конструкціях" [Загнітко 2001: 273]. Розгляд семантичної структури речення слід здійснювати з обов'язковим урахуванням типу предиката, його лексико-семантичної природи, від якої залежить кількість учасників дії.

Loading...

 
 

Цікаве