WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Збірник чарторийських – пам’ятка історії української мови кінця ХVІІ ст. - Реферат

Збірник чарторийських – пам’ятка історії української мови кінця ХVІІ ст. - Реферат

Визначальним для української мови став також перехід е > о після шиплячих та [j]. Більш послідовне відбиття цього явища в писемних джерелах, в тому числі й рукописних збірниках, можна пояснити, на думку дослідників, хронологічно ранішим, порівняно з іншими процесами, періодом становлення. У збірнику Чарторийських віднаходимо численні випадки названого переходу після шиплячих, зокрема, в кореневих та суфіксальних морфемах: wczora (27, 10), po szostakowi (20, 4), czotyry (25, 15), czołom (43, 3). Усталеним є написання опісля шиплячих у зменшувально-пестливих суфіксах: noczonki (43, 12), kozaczonkom(15, 25), liczonko (17, 10), berezonkom (17, 17). Нормативне для сучасної мови вживання засвідчене трьома словоформами: w bayraczenku (40, 29), za ruczenku (43, 34), choroszenki (41, 4). Норму в передачі цього рефлексу зафіксовано також дієслівними, займенниковими та прикметниковими словоформами: pryszow(16, 21; 38, 1),inszoho (11, 32а), naszoho (29, 5), choroszoho (41, 6). Окремо виділяємо випадки появи [o], зумовлені вторинним пом'якшенням [e]: siodmy (33, 15), siomaja (37, 38), численними варіантами слова сльоза: slozonki (13, 1; 18, 14), w sloskach (38, 31).

Відсутність переходу е > о після шиплячих в окремих словах можна пояснити впливом польської мови: czerewiczek (33, 11), oczek (38, 19), czemuz(39, 18). У позиції після [j] процес переходу зафіксований у співанику менш послідовно: ioho(13, 6; 30, 18; 37, 27), трапляється і jeho(16, 6; 16, 25; 22, 24; 28, 26). Останній випадок підтримує римою – на с.13 завдяки рефренові слово в цій звуковій формі вживається 29 разів.

Окрім описаних явищ вокалізму, що стали диференційними для української мови, можна відзначити настільки ж важливі і в системі консонантизму. Зокрема, це функціонування звука [г]. Лінгвістичні дослідження пов'язують стадію становлення його фарингального характеру з південноруськими говорами і датують ІХ – Х ст. [Півторак 1988: 130], відтак його було успадковано українською мовою. У староукраїнських кириличних пам'ятках на позначення звуків [г] та [g] вживалися графеми г та кг, латинська графіка для розмежування цих звуків мала власні графеми. Незаперечним підтвердженням фарингального характеру [г] у збірнику Чарторийських, як і в усіх рукописних співаниках ХVІІ ст., стало послідовне вживання графеми h:

Oy, czohoz ty, hołubonku, hukaiesz, hukaiesz (35, 3).

Привертає увагу нормативне для сучасної української літературної мови збереження дзвінкого приголосного в абсолютному кінці слова: prybieh (15, 12а). Хоча в більшості випадків автори співаника розмежовували графеми на позначення приголосних [г] та його корелята за глухістю [х] (choroszoho (13, 15а), усе ж інколи трапляються випадки плутання графем, пов'язані, очевидно, з певною орфографічною невправністю: chenmanunku(10, 20), wychoworyty (41, 5). Таке написання є ще одним підтвердженням фарингального характеру приголосного. На користь цього свідчать також пропуски графем: z armat (21, 10), spodaru (25, 28). У тексті трапляються поодинокі випадки й уживання графеми g: wygladaty (37, 15), pogladaiesz (38, 20), що, на нашу думку, можна пояснити впливом польської мови.

Одним із основних параметрів українського консонантизму виступає диспалаталізація приголосних перед голосними переднього ряду [e] та [и]. На відміну від кириличної графіки, у якій відсутні засоби для передачі ствердіння приголосних перед цими голосними, латиниця дає змогу передати його точніше. Кожен зі збірників, у тому числі й аналізоване джерело, подає достатню кількість прикладів, щоб скласти повне уявлення про ступінь диспалаталізації.

Тверда вимова шиплячих передається цією графічною системою написанням приголосного перед е та у без появи і між ними. Підставою для такого визначення можуть слугувати написання:

  1. Перед [e]:

  • у коренях слів: kozaczenko (10, 20); u czetwer (21, 34);

  • у формах кличного відмінка іменників з основою на г, к, х: kozacze, lubczemoy(15, 4);

  • у демінутивах: oczenkami (11, 20), choroszenkimi(11, 20);

  • в особових формах дієслів першої дієвідміни: ne płacze (23, 1);

  • у службових частинах мови: ze (10, 24).

  1. Перед [и]:

  • у коренях слів: zyti (15, 31), zytko (32, 33);

  • в особових формах дієслів дійсного способу другої дієвідміни: suszyt (40, 7);

  • у формах 2-ї ос. одн. наказового способу: zyy (38, 35);

  • у дієприслівниках: zwawszy (33, 25);

  • в особових закінченнях займенників: inszyi (21, 26);

  • у род. відм. одн. іменників третьої відміни: noczy (16, 17).

Над літерою zдуже часто відсутня крапка, тому звуки [з] і [ж] розрізняємо, беручи до уваги значення слова.

Показником депалаталізації губних перед названими голосними переднього ряду є також відсутність і після них.

Такі випадки зафіксовані головно в коренях слів: spytaiet(15, 13а), zapytała (25, 23). Окрім загальномовного, тут відбито й діалектні явища, притаманні північноукраїнським говіркам, про що свідчить написання форм із появою [і] на місці [и]: nazbirała (25, 25), z wami (11, 19),nowiny (15, 9а). На 2000 слововживань тут трапляється 66 випадків зі ствердінням губних і 82 – з його відсутністю. Звичайно, деяка частина цих словоформ спричинена орфографічною невправністю, проте більшість відтворює живе мовлення.

У збірнику відображено і процес диспалаталізації передньоязикових. Зокрема, перед [е] ствердіння відбулося в основному в коренях слів та заперечних частках: mene (11, 29а), newolenka(17, 15), диспалаталізація перед [и] зафіксована значно ширше. Крім кореневих та суфіксальних морфем, вона представлена й інфінітивами дієслів: zhudyła (12, 22), posyłały(14, 13), chodyty (30, 19). Наведені приклади свідчать про те, автори співаника намагалися послідовно передати і твердість/м'якість [л], використовуючи графеми ł та l. Проте і тут рівень грамотності й мовного чуття авторів спричинився в деяких випадках до спотвореного запису.

Достатня кількість слововживань дає змогу говорити про ствердіння [р]: horenko(19, 7), zorenka (14, 18), у тому числі й перед [е ] з давнього h: nnnn nad rekoiu (26, 9). Диспалаталізація перед [и] зафіксована переважно префіксами і коренями слів: prysehali (14, 23), z wietrykom (14, 19). Крім нормативних випадків ствердіння цього приголосного, на сторінках збірника віднаходимо й приклади, що свідчать про відбиття особливостей північного наріччя – йдеться про диспалаталізацію [р] перед [а ] та [у ]: zora (25, 26), cezara (34, 4), waru (34, 4). Трапляються тут і аналогічні випадки ствердіння [ц ]: serca (14, 10а), wodycu (32, 32).

На сторінках збірника привертають увагу численні мовні факти, що свідчать про закріплення мовних норм, пов'язаних із асимілятивно-дисимілятивними процесами: rozkliewienali (18, 22), zamuz (17, 15), czerez(17, 2; 25, 8), szczastia(18, 23), szczaslivaia (19, 5); chto (10, 29; 11, 14; 12, 28).

Отже, латинська графіка стала тим засобом, який допоміг точніше уявити звуковий характер мови пам'яток ХVІІ ст., зокрема збірника Чарторийських. Значна кількість зафіксованих діалектних рис свідчить про незаперечне відбиття особливостей північноукраїнських говірок, а відтак дає змогу встановити походження цього співаника. Дослідження звукової будови за нашими текстами дає підстави стверджувати, що живе народне мовлення послужило базою для становлення національної літературної мови. Діалектні особливості не надали мові збірника вузько локального значення, оскільки тут зафіксовано й усі основні риси, нормативно закріплені новою українською літературною мовою.

ЛІтература

  1. Возняк М. Українські пісні збірника бібліотеки Чарторийських, ч. 2337 // Матеріали до історії української пісні і вірші. 1913. Ч.1. С. 1 44. (Українсько-Руський Архів; Т.9).

  2. Гумецька Л.Л. Нариси з історії української мови // Мовознавство: Наук. зап. К., 1952. Т. 10.

  3. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. К.: Наук. думка, 1966.

  4. Німчук В.В.Походження й розвиток мови української народності // Українська народність: Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. К.: Наук. думка, 1990.

  5. Нога Г.М. Звичаї тії з давніх школярів бували... (Український святковий бурлеск ХVІІ - ХVІІІ століть). К.: Стилос, 2001.

  6. Огієнко І.І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. К., Либідь, 1995.

  7. Передрієнко В.А. Формування української літературної мови ХVІІІ ст. на народній основі. К.: Наук. думка, 1989.

  8. Півторак Г.П. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови. К.: Наук. думка, 1988.

1 Тут і далі першою цифрою в дужках позначено сторінку, другою – рядок згори

Loading...

 
 

Цікаве