WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українське мовознавство ХІХ ст. крізь призму наукових шкіл - Реферат

Українське мовознавство ХІХ ст. крізь призму наукових шкіл - Реферат

Реферат на тему:

Українське мовознавство ХІХ ст. крізь призму наукових шкіл

Характеристика третього етапу в історії українського мовознавства – ХІХ–початку ХХ ст. [Бевзенко 1991 : 13–14] – сьогодні поглиблюється. Отримано важливу інформацію про діяльність М.Максимовича, засновника східнослов'янського та українського мовознавства у контексті сучасної йому європейської славістики [Карпенко 1996 : 27], описано розвиток принципів порівняльно-історичних досліджень у працях представників Харківської лінгвістичної школи [Глущенко 1998 : 40–41], з'ясовано роль О.Огоновського в дослідженні порівняльної граматики слов'янських мов [Свєнціцький 1993 : 40].

Однак питання про ідентифікацію наукових шкіл у зазначених хронологічних рамках і далі є актуальним. Свого часу Ю.Шевельов виокремив школу філософії мови в Харківському університеті (її виникнення вчений пояснив появою у перших двох десятиліттях кількох універсальних граматик російської мови), школу Ф.Міклошича в Галичині (у цьому Ю.Шевельов наслідував І.Франка), погляди якого вплинули на галицьких граматистів від М.Осадци до О.Огоновського; школу О.Потебні у Харкові другої половини ХІХ ст. [Shevelov 1993 : 126]. Склад шкіл визначали приналежність мовознавців до одного регіону, певною мірою однакові принципи аналізу мовного матеріалу, наступність у розвитку положень навколо якоїсь домінувальної ідеї.

Вивчення граматик ХІХ ст., написаних в Галичині, дозволяє доповнити перелік ще однією регіональною школою – нормативно-граматичною за характером інтерпретації україномовного матеріалу, яка почала формуватися в першій половині ХІХ ст. Її представниками були І.Могильницький, І.Вагилевич, Й.Лозинський, Й.Левицький, Я.Головацький. Вони розпочали граматичний опис української мови, який продовжили і розвинули граматисти другої половини ХІХ ст., ті, що у класифікації Ю.Шевельова представляли вже школу Ф.Міклошича в Галичині.

Розглянемо підстави, які, на наш погляд, дозволяють сьогодні стверджувати про появу в українському мовознавстві першої половини ХІХ ст. регіональної мовознавчої школи нормативно-граматичного спрямування.

1. Автори граматик – професійна спільнота, яка, опрацювавши літературні тексти, вивчивши узус, граматичну теорію своїх сучасників і попередників, уклала нормативні граматики дидактичного характеру.

Задум галицьких кодифікаторів окреслити норми маловідомої національної мови був і новим, і новаторським в умовах побутування в славістиці того часу ідеї про небажаний розвиток нових слов'янських літературних мов в ім'я функціонування якоїсь спільної літературної мови (йшла від праць Й.Добровського*) чи ідеї про формування єдиної літературної мови конкретно для східнослов'янських народів (офіційно проголошена П.-Й.Шафариком [Grammatyka... 1846 : 3]). Наукова вагомість внеску галицьких дослідників полягала в тому, що своє завдання вони побачили в розкритті ідіоетнічної сутності української літературної мови. Звичайно, у кожній з граматик ця сутність мала свій вияв, визначений різною взаємодією теоретичного зразка опису, попередньою книжною та сучасною граматистам народною стихіями.

Прескриптивні граматики, створені з метою донесення норм літературної мови до тогочасних споживачів (від часу своєї появи підручники для різного типу шкіл називалися по-різному, у сучасному мовознавстві за ними ще закріплено термін "нормативні граматики"), вперше розвинули наукове знання про ознаки україномовного стандарту, яке пришвидшило виокремлення проблематики українського мовознавства зі славістичних досліджень.

Формально кодифікатори були професійною спільнотою без спеціальної мовознавчої освіти, а фактично їх лінгвістичні погляди сформувала теорія і практика мовознавчих досліджень двох парадигм, що співіснували – логіко-граматичного підходу до мовних фактів і порівняльно-історичного аналізу. Сам ідеал нормативного знання* про українську літературну мову поставав у суб'єктивному розумінні її граматичної правильності, а звідси – в реалізованому системоцентричному аналізі мовних фактів.

В умовах першої половини ХІХ ст. граматики – це і навчальна книга, і зразок наукової праці, яка в контексті тогочасної науки концентрувала в собі спеціальне (власне лінгвістичне) і систематизоване знання про мову, фіксуючи найбільш значущі результати лінгвістичної традиції своєї доби (у цьому галицькі граматики подібні із граматиками міжслов'янської літературної мови ХVІ–ХVІІ ст., що відіграли визначальну роль у мовознавстві свого періоду [Німчук 1985 : 35]).

З усіх кодифікаторів найбільшого впливу європейської науки з її ознаками логічного та граматичного підходів до мови зазнав І.Могильницький, що позначилося на розмежовуванні завдань "граматики въ обще" і "граматики рускои" в його рукописній праці. Якщо М.Смотрицький формулював завдання граматики в дусі античного підходу до неї як до мистецтва (граматика – "извhстное художество", яке вчить добре розмовляти та писати [Грамматіки...: 3]), то в І.Могильницького ідея скорочення семіотичного розриву між писемною та усною формами мови визначила новий статус граматики як науки ("граматика руска естъ наука рускимъ діалектомъ правомовити і правописати" [Грамматыка #зыка 1910 : 72]).

2. У контексті тогочасної лінгвославістики створений граматичний опис орієнтувався на отримані результати лінгвістичного аналізу, отже, був науково об'єктивним: пов'язаний з українською граматичною традицією ХVІ–ХVІІ ст., з ідеями загального мовознавства, славістики та лінгвістичної україністики.

Зв'язок з граматичною традицією XVI–XVII cт. підтверджує врахований греко-латинський канон граматичного опису літературної мови, який виявився теоретичним стрижнем у характеристиці рівневих ознак україномовного стандарту. Застосування канону відбулося шляхом запозичення конструктивних рис у вигляді частин граматик і системи частин мови з опису міжслов'янської літературної мови та завдяки створенню видової характеристики, що відображала в межах канону вже ідіоетнічні норми української мови. (Як підтверджують наші спостереження за граматиками М.Ломоносова, М.Курганова, П.Соколова, К.Меморського, П.Калайдовича, В.Половцева, М.Греча, О.Востокова, тим же шляхом формувався й опис російської мови). У граматиках обґрунтовано частиномовну приналежність слів, зроблено перші спроби пояснення їх будови, функцій конкретних компонентів при словозміні та словотворенні. Адаптація конструктивних ознак граматичного канону до нового матеріалу української мови відбулася насамперед у граматиці І.Могильницького, праці "перехідного" типу, надалі в текстах І.Вагилевича, Й.Лозинського, Й.Левицького, Я.Головацького. Останні засвідчили, що нормативний граматичний опис переставав бути залежним від теоретичної характеристики і прикладів граматистів XVI–XVII ст. і розвивався на підставі формування видових ознак, визначених аналізом україномовного, з погляду кодифікаторів, матеріалу.

Зв'язок з ідеями славістики підтверджують положення про спорідненість української мови з іншими слов'янськими, виявлені в граматиках І.Могильницького, М.Лучкая та в мовознавчій розвідці "Язык южнорuскій и єго нарhчїя" Я.Головацького. Наприклад, І.Могильницький підкреслював вихідну точку розвитку української мови: "славенскій діалектъ быти матерею и жрдломъ всhхъ инныхъ дiалектовъ", що позначилося на розумінні її структури. У ній могли бути форми тільки на зразок "славенскої" мови, але не навпаки. З огляду на українсько-південнослов'янські чи українсько-західнослов'янські мовні паралелі та врахувавши положення порівняльно-історичного мовознавства у працях своїх сучасників, Я.Головацький простежив зв'язок української мови з іншими слов'янськими і при цьому ревізував моделі її походження з церковнослов'янської, російської чи польської. Поступ в аргументації галицьких мовознавців очевидний: якщо в І.Могильницького виразно звучала думка (в дусі поглядів О.Шишкова) про церковнослов'янську мову як джерело усіх слов'янських, у тому числі української, то в Я.Головацького її вже не було. Міркування І.Могильницького про взаємовпливи української та польської мов Я.Головацький підтримав у контексті нових положень про спорідненість слов'янських мов, висловлених його сучасниками, зокрема М.Максимовичем. Обґрунтування граматичних норм української мови з огляду на її генетичну спорідненість з іншими слов'янськими в подальшій практиці кодифікації української мови втратило свою актуальність і стало важливою проблемою теоретичного мовознавства.

Виявляємо експліцитний та імпліцитний зв'язок між граматиками української та інших слов'янських мов. Зокрема орієнтація галицьких кодифікаторів на граматичний опис споріднених польської і російської мов (граматики О.Копчинського, М.Ломоносова, М.Греча, О.Востокова та ін.) була результатом пошуку зразків для формулювання лінгвістичних і мовних приписів щодо норм рідної мови. Для першої половини ХІХ ст. це закономірний крок, оскільки спостерігався дефіцит теоретичного опису української мови, наукові знання про яку формувалися. Перебуваючи під впливом ідеї спорідненості слов'янських мов, відомої з праць сучасників-славістів, українські кодифікатори брали до уваги аспекти опису інших мов і пристосовували їх до свого матеріалу з метою створення власної теорії щодо вперше систематизованого україномовного ілюстративного матеріалу.

Зв'язок з ідеями загального мовознавства підтверджує логіко-граматичний підхід до мовних ознак, виявлений у граматичному описі О.Павловського. Він стверджував про єдину, з огляду на існування універсальної граматики, граматичну систему для української і російської мов. Надалі ідеї західноєвропейського універсалізму розвинув І.Могильницький. У його граматиці тлумачення універсальних ознак української мови поєднане з розкриттям ідіоетнічного змісту і виявлене в опозиціях "загальне"–"конкретне", "логічне"–"граматичне". Перше протиставлення розмежувало завдання загальної граматики і граматики української мови. Елементи мови проголошено знаками, пов'язаними з думкою (такий підхід властивий "Граматиці" й "Логіці" Пор-Рояля). Протиставлення "логічне"–"граматичне" конкретизовано при поясненні синтаксичних питань. І.Могильницький означив речення через судження, однак вказав на відмінності граматичного і логічного параметрів. Обґрунтування універсальних ознак української мови було зумовлене і теоретичним дефіцитом її опису, і мовознавчою парадигмою свого часу. Подібне формування теоретичної характеристики граматичних норм літературної мови відбулося на початку граматичної кодифікації.

Loading...

 
 

Цікаве