WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості епітетного слововживання у тексті Біблії - Реферат

Особливості епітетного слововживання у тексті Біблії - Реферат

Реферат на тему:

Особливості епітетного слововживання у тексті Біблії

Функціонування епітетів як одного з визначальних мовно-виразових засобів у структурі релігійного тексту позначене не лише частотністю, але й смисловою, ідейно-художньою вагомістю. Епітети сприяють вираженню найтонших нюансів богослужбового тексту, що є засобом духовного спілкування людини з Господом, часто надають предметам, подіям, явищам емоційно-експресивних характеристик із позицій християнського світогляду і моралі. Особливості використання епітетів значною мірою зумовлюються жанровою приналежністю тексту, його ідейно-стилістичним спрямуванням. Неоднаковим є вживання епітетних одиниць у перекладних та оригінальних україномовних текстах.

Як відомо, Біблія – перекладний текст. Специфіка біблійної мови полягає насамперед у тому, що внаслідок перекладу з давньоєврейської і грецької мов відбувається змішування кількох національно-мовних картин світу. "Під мовною картиною світу ми розуміємо характер віддзеркалення в мові концептуальної картини світу й мовні засоби вираження знань про неї. Саме в мовній картині виявляється своєрідність членування концептуальної картини світу у різних народів..."[Лисиченко 1998 :129]. Таким чином, мовна картина світу кожного народу зумовлює ряд етнопсихологічних чинників. Уже в цьому полягає проблема перекладу Біблії. Ю.Караулов трактує мовну особистість як глибоко національний феномен. Дослідник пов'язує національну специфіку мови з певним історичним періодом, стверджує, що національне завжди є діахронним [Караулов 1987 : 40]. Прив'язаність до тексту оригіналу примушує перекладача якнайповніше відтворювати його змістові, мовностилістичні особливості. Він обмежений у довільному виборі мовних засобів, проте і пошук точних відповідників у рідній мові не завжди є можливим і доцільним. І.Огієнко слушно зауважував: "...треба пильнувати, щоб переклади наші були дзеркалом оригіналу... Звичайно, наш переклад має бути дзеркалом оригіналу лише можливим, бо цілком дослівний переклад був би для нашої мови неприроднім"[Огієнко 2000 : 9]. І.Огієнко (митр. Іларіон) розробив методологію перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською мовою. Він звертав увагу на необхідність дбати про поетичність перекладів, про те, щоб "мова в перекладах не була буденною, звичайною, бо для церковного вжитку ... більше пристойною буде мова поважна, мова "високого" стилю"[Огієнко 2000 : 20]. У роботі над перекладом Святого Письма І.Огієнко відмовився від формального копіювання чужомовного тексту. Про це свідчать численні примітки на сторінках Біблії, де перекладач наводить єврейські та грецькі відповідники до вживаної української словоформи, вказуючи на їх відмінності у семантиці, етимології. Наприклад: "А я – необрізановустий. (Необрізановустийaral sefatajim – неречистий, непромовець, тупий мовою)"[2M : 6.12]; "І повернув Господь західний дуже сильний вітер назад, і він поніс сарану і укинув її до Червоного моря.(В оригіналі Jam Suf – Очеретяне море; Червоне море – це грецька назва" [2M : 10.22]; "... вийшли всі Господні війська з єгипетського краю.(Civ'ot Jehova – війська Господа, цебто Ізраїль)"[2M : 12.11]; "А на столі покладеш хліб показний, що завжди перед Моїм лицем. (Lechem panin – дослівно "хліб Божого обличчя")"[2M : 25.30]. Н.Дзюбишина-Мельник зауважує, що переклад Біблії І.Огієнка виражає орієнтацію конфесійного стилю на внутрішньомовні (власне українські) ресурси" [Дзюбишина-Мельник 1998 : 9]. Наприклад, замість усталених форм богобоязний, лжепророки І.Огієнко використовує богобійний, фальшиві пророки.

Переклад митрополита Іларіона спрямований на те, щоб донести українському читачеві ідейно-концептуальну основу Святого Письма, адаптувавши її до особливостей світосприйняття і мовної традиції українців. Але при цьому зберігається функціональна відповідність між оригіналом і перекладом, стильова специфіка релігійного тексту. Накладання кількох мовних картин світу найвиразніше простежується на рівні мовно-виразових засобів (зокрема епітетів). Наприклад, у Старому Заповіті, в поетичній книзі "Пісня над піснями" порівнюємо такі характеристики: "Я – саронська троянда, я долинна лілея!" [Пісн.:2.1]; "Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя у бальзамових горах!" [Пісн.:8.14]. І зовсім інше змалювання, значно ближче українській ментальності: "подруго моя, моя красна" [Пісн.:2.10] (дівчина красна – постійний епітет в українському фольклорі); "Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря" [Пісн.:6.10]. На думку С.Єрмоленко, постійний епітет "часто стає основою витворення образів-символів, за ним приховані багатопланові зв'язки народнопісенного слова" [Єрмоленко 1987 : 77]. Українцям, на противагу до південних народів, властиво асоціювати прохолоду, білий колір зі снігом: "І стала одежа його осяйна, дуже біла, як сніг" [Мр:9.3]; "Немов снігова прохолода в день жнив – посол вірний для тих, хто його посилає" [Пр:25.13].

Таким чином, у тексті Біблії відчутною є присутність особи перекладача із властивими йому національно-мовними особливостями сприйняття світу, проте незмінною лишається структурно-концептуальна і мовностилічна єдність Святого Письма. Н.Дзюбишина-Мельник стверджує, що "можна визнати переклад Біблії І.Огієнка найбільш перспективним для загальної стильово-стилістичної орієнтації сучасного конфесійного стилю української літературної мови" [Дзюбишина-Мельник : 15].

Біблія – це первинний релігійний текст, божественне одкровення, що містить основні канони і догми християнства. Оцінки предметів, понять, явищ є аксіоматичними, загальноприйнятими для всіх віруючих. Чітко розмежовується святе і грішне, істинне й облудне, причому на аксіологічній шкалі чітко визначаються сфери позитиву і негативу. Наприклад: "... ти святий народ для Господа, Бога свого" [5м:7.6]; "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, від віку й навіки" [1Хр.:16.36]; "і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!" [Пс.:138.24]; "Чинить діло безвартне безбожний чоловік" [Пр.:11.18]; "Хто ненависть ховає, в того губи брехливі" [Ар.:10.18]. Цікавим є протиставлення думка тілесна і думка духовна, яке базується на уявленні про розмежування високих помислів і обмежених, низьких думок, притаманних недосконалій людській суті. Наприклад: "Бо думка тілесна – то сметь, а думка духовна – життя та мир, думка бо тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може" [Рим.:8.6]. Водночас у Біблії стверджується, що кожна людина як вінець Божого творіння повинна прагнути досягти духовних висот: "Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим словом і молитвою" [1Тим.:4.4].

Характерною ознакою біблійної мови є вживання значної кількості складних прикметникових означень. Такі епітети характеризують:

  1. внутрішні якості людини, її риси характеру: благочестива людина; щедросердий чоловік; милосердні, богобоязливі мужі; двоєдушна людина; злоязична, кровожерна людина; твердошиїй народ;

  2. ознаки Бога: Бог милосердний, довготерпеливий, багатомилостивий, всесильний, всемогучий; Однороджений Син;

  3. ознаки предметів, істот: мигдалоподібний келих; багатоцінний одяг; яснобіла одіж; смертоносна стріла; рукотворний храм; гарноусте теля; великокрилий орел; червоноогняний змій.

Означення-композити сприяють увиразненню мови Святого Письма, виражають сконденсовану думку, максимальне смислове й емоційне наповнення слова, фрази. Наприклад: "Злоязична людина – щоб міцною вона не була на землі" [Пс.:139.12]; "Та Ти Бог, що прощаєш, Ти ласкавий та милосердний, довготерпеливий та багатомилостивий" [Неем.:9.17]; "Їхній язик – смертоносна стріла, він оману говорить" [Єр.:9.7]. Вживання таких слів дає можливість якнайповніше охарактеризувати певні предмети, явища з урахуванням усіх семантичних відтінків. Виражальні можливості складних означень збільшуються завдяки розширенню їх значеннєвого комплексу і посиленню емоційного звучання шляхом накладання семантики твірних основ.

Для мови Біблії характерне тяжіння до афористичності, символізму. Двоплановість оповіді вимагає розкодування глибинного підтексту. Л.Шевченко зазначає, що "тексту Біблії притаманна своя замкнена змістова макроструктура, яка визначається особливим надзавданням цієї книги – через неї Бог відкривається людям" [Шевченко 2001:71]. У біблійних висловлюваннях епітети переосмислюються, набувають додаткових значень. Наприклад: "Хай мене не заллє водяна течія, і хай глибінь мене не проковтне" [Пс.:68.16]. Водяна течія – це вир життєвих, земних турбот, що може поглинути людину, її душу. Для віруючої людини така духовна смерть страшніша, аніж фізична. Келих, чаша символізуюють людську долю. Наприклад: "Келіха своєї сестри ти вип'єш, глибокого та широкого; станеш за жарт та за посміховисько,- це багатомісткий келіх" [Єз.:23.32]. Словосполучення хліб живий має значення "тіло Христа, принесене в жертву за людські гріхи": "Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам я, то є тіло моє, яке я за життя світу дам" [Ів.:6.51]. Місце широке – це місце спасіння, визволення: "І на місце широке Він вивів мене, Він мене врятував, – бо вподобав мене" [2Сам.:22.20].

Значний естетичний потенціал мають епітети – кольороназви, які виявляють особливості зорового відображення світу у біблійному мовленні. У тексті Біблії домінує червоно-біла кольорова гама, що має особливе символічне навантаження. Семи неземного, потойбічного визначають символічне наповнення білого кольору. Естетичне значення епітета білий – святість, неземна чистота і водночас сум, туга, страждання, біль. Така амбівалентність у християнській символіці пояснюється тим, що через біль, страждання лежить шлях до очищення, досягнення духовних висот. Найчастіше білий колір згадується в "Об'явленні Івана Богослова", в описах небесного світу, чим і підкреслюється його есхатологічний зміст, наприклад: "Переможець зодягнеться в білу одежу, а ймення його Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його анголами" [Об.3.5]; "І я глянув, – і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина" [Об.:14.14].

Червоний колір асоціюється з вогнем або кров'ю, містить такі семи, як 'застереження', 'загроза', 'помста', тому емотивне маркування найчастіше є негативним, хоча у традиційному християнському мистецтві червоний вважається кольором жертовної крові Христа і мучеників, відданої любові, а також символом Святого Духа. Саме контекст допомагає якнайповніше розкрити емоційно-смислові нюанси такого епітета, наприклад: "Чого то червона одежа Твоя, а шати Твої як у того, хто топче в чавилі? Я топтав їх у гніві Своїм, і чавив їх у люті Своїй ..."[Іс.:63.2].

Отже, Біблія відзначається специфічним функціонуванням усіх мовно-виразових засобів, зокрема епітетів, що зумовлено її особливим ідейно-художнім призначенням і місцем серед інших релігійних текстів. Епітети як носії емоційно-оцінної семантики допомагають окреслити коло ціннісних орієнтацій християнина, визначити особливості біблійної мовної картини світу.

Література

  1. Біблія: Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту (переклад І.Огієнка). М.,1988. 1528 с.

  2. Дзюбишина-Мельник Н. Стильово-стилістичні орієнтації сучасного конфесійного стилю // Єдиними устами. Львів, 1998. №2. С.6-15.

  3. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.:Наук.думка,1987. 245 с.

  4. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 264 с.

  5. Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні // Зб. Харк. істор.-філол. товариства. Нова серія. Х., 1998. Т.6. С.129-144.

  6. Огієнко І. Методологія перекладу Св. Письма та богослужбових книг на українську мову // Єдиними устами. Львів, 2000. №4. С.2-41.

  7. Шевченко Л.Л. Семантична трансформація слів у текстах Нового Заповіту // Мовознавство. 2001. №3. С.70-75.

Loading...

 
 

Цікаве