WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв'язності в художньому тексті - Реферат

Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв'язності в художньому тексті - Реферат

З метою семантичної акцентуації в тексті як засіб репрезентації міжфразового зв'язку досить часто використовують повтор типу "психологічний стан – ознака", що виражається за допомогою повтору "абстрактний іменник – прислівник або прикметник". Наприклад: Хотілося тільки сидіти й слухати ту мішанину з нудьги, одчаю, злості й суму, яка тяжко давила груди й сковувала тіло якоюсь байдужістю й млявістю. Вмить щось голосно й твердо застукало. Максим байдуже одвів голову від стінки... ("Роботи!").

Зв'язок між реченнями виражено за допомогою повтору кореня, що використано з метою підкреслення психічного стану головного героя. На відміну від попередніх типів повтору, яким притаманний усталений порядок компонентів конектора, цей тип характеризується вільним розташуванням твірної та похідної частин. При цьому їхнє розташування не впливає на функціональне навантаження повтору; в будь-якому випадку повтор виконує функцію семантичної актуалізації.

До тавтологічних повторів, що визначаються усталеним розташуванням компонентів конектора, належать також повтори-цитації:

Але зараз же скривився, вишкірив зуби й зробив:

- Хр-р![...]

Зщулиться тільки, втягне гостру голову свою в плечі та все своє "хр-р!". ("Кумедія з Костем")

У процесі репрезентації зв'язності між текстовими компонентами беруть участь і повтори типу "дія – ознака за дією", що виражаються повтором типу "дієслово – дієприкметник". Як і повтор типу "психологічний стан – ознака", цей повтор характеризується вільним порядком частин конектора. Але якщо зміна частин конектора не впливає на функціональне значення першого, то при визначенні функціонального навантаження цього типу повтору така зміна відіграє істотну роль. У випадку випередження твірним словом похідного останнє відіграє функцію редукування змісту повідомлення. Якщо ж твірне слово знаходиться у постпозиції щодо похідного, то функція тавтологічного повтору змінюється на протилежну, яку можна охарактеризувати як функцію поширення лексичного складу повідомлення при збереженні його семантики. Твірне слово в цьому випадку виступає своєрідним тлумаченням похідного. Наприклад: Задихана, червона, з розірваним рукавом, стояла Людмила під ворітьми якогось будинку і дрижачою рукою витирала піт на лиці. Біля неї стояло декільки робітників і два студенти і, також важко дихаючи, червоні, пом'яті, дивились туди, де тільки що були. ("Роботи!").

Використання в ролі другої частини конектора твірного слова в композиційно-структурному плані зумовлює лексичне поширення другого речення, а в когнітивному плані виконує функцію семантичного тлумача першої частини конектора.

Серед тавтологічних повторів неодиноким є використання повтору типу "об'єкт – ознака", що виражається повтором типу "іменник – прикметник". Наприклад: Станція, де я вийшов, була маленька, старенька, як старовинна, дерев'яна сільська церковця. На станційному подвір'ї чекали пасажирів фурмани ("Терень").

У семантичному плані похідне слово, що є другою частиною конектора, виражає ознаку названого в другому реченні предмета за приналежністю його до предмета, вказаного в попередньому реченні. У комунікативно-прагматичному аспекті використання такого повтору зумовлене необхідністю адекватного встановлення семантичних зв'язків між реченнями та полегшенням процесу сприйняття.

Крім тавтологічних повторів, що характеризуються зміною частиномовної належності, в тексті трапляються повтори в межах однієї частини мови. Найпоширенішими такі повтори є серед іменників. Досить часто в тексті для вираження зв'язності використовують повтор типу "об'єкт – об'єкт". Цей вид повтору виражається повтором "іменник – іменник із зменшено-пестливим або збільшено-згрубілим суфіксом": І, схопивши вмить з голови картуз, почав рвати його зубами. Картузик зараз же й розлізся, як папір ("Кумедія з Костем").

У когнітивному аспекті цей повтор характеризується поширенням семантики в напрямку експресивно-оцінної конотації. Цей тип повтору можна використовувати для вираження авторського ставлення до зображуваних в тексті реалій, тобто для вираження суб'єктивної модальності в тексті.

Досить часто в тексті можна зустріти повтор "об'єкт – суб'єкт", що виражається повтором "іменник – іменник-назва людини за діяльністю, що має відношення до названого іменником предмета". Наприклад: Не часто доводилось мені так близько бачити жайворонків, що дзвенять над нашими ланами, де роблять солодкий цукор. До речі, може, "цукерники", помітивши, що жайворонок не сам іде, і на цей раз не одіб'ють йому печінок ("Терень").

У композиційному плані цей вид повтору сприяє лаконічності висловлення, виконує функцію редукування. Це зумовлює активне використання аналізованого типу повтору в публіцистичному тексті, ознакою якого є лаконічність. При цьому досить часто похідні іменники є індивідуально-авторськими утвореннями. У комунікативно-прагматичному аспекті такий повтор забезпечує тематичну зміну оповіді. У когнітивному плані він забезпечує семантичні зв'язки між твірним та похідним словом і вказує на семантичну близькість між ними. Проте під час аналізу художнього тексту слід враховувати те, що його характеризує в першу чергу творче використання потенціалу мовних явищ. В аналізованому контексті простежується семантичне протиставлення слів, які в контексті нейтральному характеризуються семантичною близькістю. Семантичне протиставлення виражається за допомогою графічного елемента – лапок, які через здатність впливати на семантику мовних знаків набувають у тексті знакового статусу.

Семантичне протиставлення тавтологічних повторів, що репрезентують зв'язність у тексті, може відбуватись і без участі позамовних елементів. Наприклад: Але вона сміялась, насувала мені шапку на ніс і ні на крихту не припускала, щоб мої слова були продуктом серйозної, твердої думки. При такому відношенні мені зоставалось тільки одсунути шапку на відповідне місце, криво посміхнутись і, спотикаючись, бігти за нею на вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном і сміхом ("Зіна"). Але порівняно з попереднім випадком за такого використання тавтологічних повторів їхнє стилістичне навантаження виявляється меншою мірою.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли таких висновків.

1. У текстах В.Винниченка тавтологічні повтори є одним із важливих засобів досягнення зв'язності, а саме ономасіологічної зв'язності. При цьому тавтологічні повтори виявляються у таких різновидах:

1) залежно від частиномовної належності компонентів конектора (твірного та похідного слова)

 

повтори в межах однієї повтори із зміною

частини мови частиномовної приналежності компонентів;

2) залежно від закріпленості місця компонентів конектора

 

повтори із сталим порядком повтори із вільним порядком

слідування компонентів слідування компонентів

 

повтори, в яких зміна повтори, в яких зміна

розташування компонентів розташування компонентів

конектора не впливає на конектора впливає на

функціональне навантаження функціональне навантаження;

3) залежно від розташування компонентів конектора

 

контактні дистантні

2. Функціонування тавтологічних повторів у текстах письменника відзначається різноманітністю і виявляється в таких аспектах:

1) у семантико-змістовому: посилення семантики, вираження семантичних відношень між з'єднувальними компонентами, темо-рематичні зміни оповіді, поширення або звуження семантики попередньої частини конектора;

2) у формально-граматичному: репрезентація міжфразових зв'язків;

3) у композиційно-структурному: редукування, поширення лексичного складу повідомлення, зміна теми оповіді;

4) у стилістичному: акцентуація змісту повідомлення, вираження авторського ставлення до реалій зображуваної дійсності;

5) в інтерпретаційному: полегшення сприйняття повідомлення, сприяння адекватному встановленню семантичних зв'язків між компонентами тексту.

Виділені ознаки становлять одну з особливостей художньої організації текстів В.Винниченка і сприяють розкриттю творчої манери митця в аспекті взаємодії словотвору та тексту.

Література

  1. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. М., 1982.

  2. Валгина Н.С. Теория текста. М., 2003.

  3. Дымарская-Бабалян И.Н. О связности текста. Ереван, 1987.

  4. Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М., 1992.

  5. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М., 1990.

  6. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. М., 1981.

  7. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Ленинград, 1978.

  8. Лукин В.А. Художественный текст: Основы лингвистической теории и элементы анализа. М., 1999.

  9. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К., 2002.

  10. Торсуева И.Г. Текст как система // Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. М., 1986. Вып.267. С.7-23.

  11. Трошина Н.Н. Лингвостилистический аспект когерентности художественного текста // Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. М., 1980. Вып.158. С.91-92.

Loading...

 
 

Цікаве