WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв'язності в художньому тексті - Реферат

Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв'язності в художньому тексті - Реферат

Реферат на тему:

Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв'язності в художньому тексті

Текст як складне психо-мовленнєве утворення характеризується сукупністю категорій, провідною з яких є категорія зв'язності. Одностайної дефініції для цієї категорії немає, тому ми спробуємо сформулювати власну, визначивши зв'язність як одну з основних структурних категорій тексту, яка має лінгвістичну природу, виникає в результаті взаємодії особливої організації мовних засобів, логіки викладу текстової інформації, комунікативної спрямованості та смислу тексту і яку репрезентовано засобами різних рівней мови.

Вчені висловлюють різні думки щодо виділення різновидів текстової зв'язності. Так, І.Г.Торсуєва пропропонує виділяти формальну, логічну, смислову та імплікативну зв'язність [Торсуева 1986: 13]. Нашому розумінню категорії зв'язності в класифікації дослідниці відповідає лише формальна зв'язність, яка потребує деталізованого підходу щодо виділення її різновидів.

Н.М.Трошина та автори колективної монографії "Аспекты общей и частной лингвистической теории текста" виділяють зв'язність логіко–семантичну, синтаксичну та стилістичну [Трошина 1980: 91-92; Аспекты общей и частной... 1982 : 51]. Виходячи з нашого розуміння зв'язності, до її різновидів можна зарахувати лише останні два види, виділені в запропонованих класифікаціях (синтаксичну та стилістичну зв'язність). Зауважимо, що така класифікація є неповною, оскільки не враховує значення засобів інших рівнів мови в процесі репрезентації зв'язності тексту.

І.Н.Димарська-Бабалян та Н.С.Валгина виділяють семантичну (змістову), комунікативну (темо-рематичну) та структурну зв'язність [Дымарская-Бабалян 1987 : 13] [Валгина 2003 : 43-52]. Проте Н.С.Валгіна зауважує, що власне під зв'язністю слід розуміти структурну організацію тексту, його форму, тобто структурну зв'язність, а семантичну та комунікативну зв'язність розглядати в межах категорії цілісності.

Характеризуючи категорію зв'язності, В.О.Лукін виділяє такі її види:

- зв'язність на рівні однопланових одиниць та форм знаків: повтор візуальних образів (ліній, крапок, рисок тощо), які реципієнт не сприймає однозначно як знаки;

- зв'язність знакових елементів – зв'язність елементів, які реципієнт сприймає як знаки (морфеми, слова, речення), та елементів, що не мають статусу мовних знаків, проте набувають його в тексті (звукові повтори, лапки, курсив). Тут виділяють підвиди: лексична, семантико-синтаксична та граматична зв'язність [Лукин 1999: 24-37]. Зазначимо, що виділена дослідником семантико-синтаксична зв'язність у нашому розумінні відповідає категорії цілісності, тому виділення її в межах категорії зв'язності недоречне.

Найповнішою та найдетальнішою, на наш погляд, є класифікація, яку запропонувала О.О.Селіванова. Дослідниця розподіляє зв'язність залежно від типу інформації, що актуалізується свідомістю комунікантів у процесі творення та сприйняття тексту. Категорії зв'язності в нашому розумінні в цій класифікації відповідають такі різновиди: граматична (експліцитно виражена формальними показниками (узгодження роду, числа, відмінка, часу, способу, виду, синтаксичних позицій, займенників тощо), семантична (виражена семною тотожністю сполучуваних слів, які вступають у взаємодію з семантичною структурою висловлювання), ономасіологічна (виражена повторенням дериваційних компонентів слів, коренів та загального номінативного механізму творення одиниць), структурна/композиційна (зв'язність між елементами композиції тексту) [Селиванова 2002 : 217-222].

З усіх різновидів зв'язності найменш вивченою, а отже, актуальною для дослідження є ономасіологічна зв'язність. Саме на цьому різновиді текстової зв'язності ми зосередили увагу в нашому дослідженні.

Розглядаючи ономасіологічну зв'язність, ми виходимо на проблему взаємодії словотвору та тексту. Зазначена проблема знайшла втілення у працях О.А.Земської, О.С.Кубрякової, О.І.Блінової, І.Онхайзера тощо. Зокрема, О.А.Земська зазначає про взаємозв'язок словотвору та тексту: "Словотвір виконує в тексті різноманітні функції. Похідне слово, виступаючи одночасно одиницею, що наділена певним лексичним значенням, та структурою, що несе в собі дериваційне значення, є засобом когезії, здійснюючи текстові зв'язки між словами іа по лінії лексичної семантики, з одного боку, і по лінії більш загального (дериваційного) значення, з іншого. При цьому актуалізуються різного виду зв'язки між похідними (антонімічні, синонімічні, градуальні). Таким чином, словотвір виконує функції не лише когезії, а виділення, градації та експресії тексту" [Земская 1992: 163].

Вказівку на роль словотвору в процесі репрезентації категорії зв'язності в тексті знаходимо також у праці О.С.Кубрякової. Дослідниця зазначає, що похідні слова мають здатність пов'язувати окремі відрізки тексту та при цьому співвідносити між собою різні його частини: "...Похідне слово з його неповторною семантикою створюється не лише з суто лексичної метою, але й для здійснення складніших та різноманітніших граматичних, синтаксичних та номінативно-комунікативних функцій" [Кубрякова 1981: 197-198].

Серед усіх засобів, що беруть участь у формуванні ономасіологічної зв'язності, ми виділяємо тавтологічний повтор, під яким розуміємо повтор у наступному реченні кореневої морфеми однієї з лексем попереднього речення, завдяки чому відбувається репрезентація категорії зв'язності в тексті (у термінології В.А.Кухаренко – "медіальний повтор"), афіксальні повтори (у термінології В.А.Кухаренко – "анафоричні та епіфоричні повтори"), повтор структурно-семантичної моделі слів. Зосередимо увагу на дослідженні тавтологічних повторів як таких, що беруть найактивнішу участь у вираженні текстових номінацій.

Об'єктом дослідження стали тексти творів В.Винниченка, предметом безпосереднього вивчення – тавтологічний повтор у текстах письменника.

Мету, яку ми поставили перед собою в цьому дослідженні, можна сформулювати так: розкриття специфіки функціонування тавтологічного повтору як засобу репрезентації ономасіологічної зв'язності в когнітивно-текстовій парадигмі. Для реалізації зазначеної мети потрібно розв'язати такі завдання: встановити семантичні різновиди тавтологічного повтору, що вживаються для зв'язку між текстовими компонентами; з'ясувати причини, що зумовлюють функціонування тавтологічного повтору в тексті; дослідити роль тавтологічного повтору в художніх текстах з точки зору інтенції автора та сприйняття реципієнта.

Одним із найпоширеніших видів тавтологічного повтору є повтор типу "основна дія – додаткова/супроводжувальна дія", що формально виражається в повторі типу "дієслово – дієприслівник". Наприклад: А з села то поодинці, то купками все підходять люди – чоловіки, діти, баби, навіть старі діди. Підходячи, дивляться на лісок і похмуро питають... ("Салдатики!")

У композиційному плані такий повтор виконує функцію редукування, що зумовлено авторським прагненням до лаконічності висловлення. Пор.: А з села то поодинці, то купками все підходять люди –чоловіки, діти, баби, навіть старі діди. І коли вони підходять, то дивляться на лісок і похмуро питають... Уведення до структури речення підрядної частини не лише приводить до його лексичного переобтяження, а й значною мірою ускладнює сприйняття. Тому в цьому випадку доречніше використовувати тавтологічний повтор, що не лише сприяє лаконічності передачі інформації при збереженні її смислу, а й полегшує сприйняття тексту та встановлення семантичних зв'язків між його компонентами. У когнітивному плані функціонування такого повтору зводиться до вираження темпоральних відношень між реченнями. Похідне слово може вказувати на одночасність протікання подій попереднього і наступного речення: Вмить в кімнату влетіла покоївка й, сплеснувши руками, закричала... І, кричачи, вона вибігла на терасу, з страшенною силою вдарила ногою "машину" й побігла під тополями на вулицю ("Малорос-європеєць"), а може виражати і їхню послідовність: Нє, холодно, не скрутиш! – рішив маленький, чорненький, як кузочка, Данилко й озирнувся. А озирнувшись, в той же мент схопився й люто, дзвінко закричав... ("Кумедія з Костем").

До поширених видів тавтологічного повтору належить також повтор типу "дія – процес", що виражається повтором "дієслово – віддієслівний іменник": Через це і Терень частенько зазирав до мене. І от бог його знав, чи раділа тим зазиранням Одарка ("Терень").

У композиційному плані такий повтор, як і попередній, відіграє функцію редукування. У комунікативно-прагматичному він зумовлений темо-рематичним переходом. Якщо в попередньому реченні дієслово виражає змістовно нову інформацію, виступає ремою, то в наступному реченні воно відіграє роль теми. Такий перехід зумовлює зміну частиномовної належності, що й відображається на використанні в ролі маніфестанта міжфразового зв'язку тавтологічного повтору. У когнітивному плані повтор типу "дія – процес" використовується для посилення семантики, вираженої віддієслівним іменником – назвою процесу.

Зауважимо, що повтори типу "основна дія – додаткова / супроводжувальна дія" та "дія – процес", як правило, характеризуються сталим порядком розташування твірної та похідної частин / компонентів конектора (термін О.Л.Каменської: конектор – сукупність елементів, що здійснюють зв'язок між компонентами тексту; компонент конектора – елемент конектора, що входить в один із поєднуваних компонентів тексту) [Каменская 1990: 64]. У повторах цих типів твірна частина передує похідній.

Loading...

 
 

Цікаве