WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Деякі закономірності словотвору в поліських говорах - Реферат

Деякі закономірності словотвору в поліських говорах - Реферат

Реферат на тему:

Деякі закономірності словотвору в поліських говорах

Лінгвогеографічна інтерпретація поліського діалектного матеріалу засвідчує прояв закономірностей словотворчого процесу в двох основних напрямах: шляхом універбізації двочленних назв та утворенням однокореневих номінацій за допомогою різних словотворчих афіксів – процесів, що часто мають виразні ареальні закономірності. Ареали їх поширення часто взаємонакладаються чи входять у пасма ізоглос інших мовних рівнів.

Зумовлене тенденцією до лінгвістичної економії активне вживання іменників із похідними основами замість бінарних атрибутивно-субстантивних назв властиве як літературній, так і діалектній мові. Однак спільність дериваційного процесу і навіть тотожність кінцевого результату в кожному з цих різновидів національної мови проявляється по-різному, оскільки специфічною ознакою діалектного словотворення є часто виразне накладання на особливості територіальні.

Процеси універбізації двочленних прикметниково-іменникових назв проходили (і проходять) у Поліссі нерівномірно, а територія їх поширення часто збігається із межами інших діалектних явищ. Так, у формуванні рівненсько – зарічненсько – дубровицько – ємільчинсько – коростенського пасма ізоглос безпосередню участь бере ізоглоса, що відображає клиноподібне вторгнення південно-східних назв кис′л΄ак, к΄іс′л΄ак у цілісний ареал архаїчних північно-західних назв ′к΄ісле моло′ко, ′кесле моло′ко, ′кисле моло′ко і под. 'кисле, вистояне молоко' (карта №1). Карта показує, що в західному Поліссі, в суміжних з Білоруссю районах Рівненщини, Житомирщини і далі на північ, а також у північно-східних районах Чернігівської області та північній Сумщині поширені двослівні назви.

У поліських говірках Білорусі слово кисляк більш-менш активно вживають лише в говірках нижньої Прип'яті (Наровлянського, Єльського районів Гомельської області). Це підтверджують й дослідження Г. Ф. Вешторт, яка зафіксувала цю форму лише в одинадцяти пунктах білоруського Полісся безпосередньо в говірках нижньої (спорадично середньої) Прип'яті [Вештарт 1969].

У цьому зв'язку варто відзначити, що й поліські назви м'яса, здиференційовані залежно від виду тварин, ізоглосою давид – городоцько – корецького пасма вертикальних ізоглос приблизно по лінії нинішнього кордону Рівненської та Житомирської областей протиставляють захід сходу поширенням лише двослівних назв сви′н΄аче м′н΄асо і под. – сви′нина, св΄і′н΄іна і под. (карта №2).

Аналізований матеріал ілюструє глибоку стабільність та стійкість лексичної системи західнополіських говірок, що зберігають архаїчні риси. Адже „утворення імен на -ина від основ  назв тварин у значенні 'м'ясний продукт' є спільнослов'янським продовженням індоєвропейського спадку" [Козирєва 1982:72].

Ряд ізоглос вертикального начерку проходить з обох сторін від лініїДубровиця – Рівне. Отже, Горинь, де сусідували племена дулібів (волинян) та древлян, є природною границею цілого ряду діалектних опозицій. У склад пасма входить ізоглоса, на захід від якої для назви корови, що залишилася безплідною, зберігаються атрибутивно-субстантивні словосполуки jалова ко′рова, jелова ко′рова і под., тоді як на схід від неї вживаються вторинні утворення  іменники jалоўка, jалуўка, jалаўка, jал΄іўка (у верхоріччі Ствиги jало′вица, jало′в΄іца ) (карта №3). Йдеться про ареальні закономірності, суть яких у тому, що універбізація розглянутих двокомпонентних словосполучень у західному Поліссі не відбулася.

Виразною є також дериваційна диференціація північних говорів на рівні ареально здиференційованого афіксального словотворення. Так, рівненсько – зарічненсько – дубровицько – ємільчинсько – коростенське пасмо, одна з ізоглос якого корелює назви кислого, вистояного молока, містить у своєму складі також ізоморфу назв полотнини для проціджування молока. Вона відділяє південно-східні форми з суфіксом -к- (ц΄і′дилка, це′дилка, ца′дилка і под.), які поширені на поліському Лівобережжі, у київському, житомирському, прилеглому білоруському Поліссі і вклинюються на Рівненщині в ареал чоловічого роду з суфіксом ок (ц΄і′делок, ци′делок, ци′дилок). Після Сарн аналізована ізоглоса проходить по лінії Олевськ – Лельчиці – Туров.

Ізоглоси, що групуються в чорнобильсько – коростенсько – клевансько – володимирецько – столинське пасмо, опускаються головно межиріччям Горині – Стиру до поліського півдня, після чого на відрізку Чорнобиль – Коростень – Клевань утворюють частину пасма горизонтального накреслення. Найвиразнішою в пасмі є ізоглоса поширення двох головних варіантів з коренем -дой-: північних до′jонка, да′jонка, ду′jонка, де′jонка та південних доj′ниц΄а, д΄іj′нец΄а і под. – 'посудина, в яку стікає молоко під час доїння'. Межиріччя Горині – Стиру – зона активного вживання обох суфіксальних форм. Крім того, форми з суфіксом -онк- поширені в східнополіському Придніпров'ї та на крайньому північному сході українського Лівобережжя.

У центрі середнього Полісся ряд замкнутих ізоглос різних мовних рівнів виділяє групу говірок у районі Овруча та Коростеня. Проходять вони приблизно по лінії Олевськ – Ємільчине – Новоград-Волинський – Малин – Поліське – Олевськ, на півночі піднімаючись лише трохи вище Овруча, до українсько-білоруського кордону. Ізолінії пасма виділяють компактні ареали специфічних діалектних явищ, які проявляються в чистому вигляді чи зрідка трапляються й за межами основного ареалу. У цих ареалах відбувається протиставлення різноафіксних однокореневих назв рогового утворення кінцівок парнокопитних: ′ракоп΄ітен΄  іншим. До речі, система поліських назв рогового утворення кінцівок парнокопитних дає змогу розглядати їх як споріднені за походженням: ко′пит, ко′п΄іт, ко′п΄іто, ко′пут, ку′пито, ка′пит, ка′пут, кап΄іт ′ракопит, рако′пит, ′ракоп΄іт′ракоп΄ітен΄ ′ракот΄ен΄′ракопитиц΄а, ′ракопитица′ракотиц΄а, ′ракатиц΄а, ′ракотица, ′ракот΄іца, ′ракопица′ратиц΄а, ′ратица (карта №4).

У системі анатомічних назв ряд ізоглос західнополіського діалекту (і насамперед любешівсько – маневицько – рожищенсько – володимир-волинського пасма) підтверджують глибоку діалектну відособленість верхів'я Прип'яті, басейну її західних приток (до Стиру).

В окресленому північно-західному ареалі верхів'я Прип'яті виразними є протиставлення хре′бесниц΄а, хри′бесниц΄а, хри′б΄есниц΄а, хриб′jасниц΄а, хриб′р΄есниц΄а, хроб′jасниц΄а (дуже рідко хре′бет, хри′бет)  хре′бет, хри′бет, хри′бат, хре′пет і под. (перша частина протиставлення західнополіська) 'сукупність кісток, що йдуть вздовж спини і містять у собі спинний мозок'.

Дещо далі на південь відхиляється ізоморфа, що відділяє західно- поліський ареал форм х′рупаўка, х′рупка від практично єдино можливих за Стиром (у середньому Поліссі та досліджених білоруських говірках) варіантів із суфіксом -ок: хрос′ток, хр΄ес′ток, хр΄іс′ток, хрус′ток 'різновидність з'єднувальної тканини організму, що з'єднує частини кістяка'. Київське Полісся та поліське лівобережжя Дніпра в своїй більшості представлені формами хр΄ашч, храшч, рідше, головно на лівобережжі Тетерева та правобережжі Десни – х′рупка, х′рупаўка, х′рупалка. Отже, форми х′рупаўка, х′рупалка утворюють два ареали, розділені ареалом послідовного вживання назв із суфіксом ок(храс′ток і под.) (карта №5).

У західній частині західного Полісся в системі однокореневих назв із коренем кост- (що відображають різні рефлекси давнього о) виділяються також форми на –ом-ах(а),-ум-ах(а): косто′маха, коста′маха, косту′маха′к΄істка, ′кистка, кист΄ і под. 'кістка, окрема складова частина кістяка хребетних'.

У руслі сказаного врахування поліського діалектного матеріалу дозволяє повернутися до ряду висунутих у плані припущення етимологій. Зокрема, Макс Фасмер не виключав можливості походження слова щелеп 'кістка, до якої прикріплюються зуби' від слова щель [Фасмер: Этимологический словарь IV:500]. Поліські анатомічні назви дають змогу підтримати цю етимологію, як і вважати слова щелепата челюстьоднокореневими: ш′челепа, шче′лепа, ш′чел΄епа, ш′челипа, ′чел΄еп, шчел΄, ш′чел΄а, ш′челин΄, шчеле′пина, шчеле′п΄іна, ш′чел΄ест΄, ′чел΄уст΄ (карта №6).

Література

  1. Вештарт Г. Ф. Палескіе назвы ежы. Слоўнік. Дадатак да дысертацыі. Мінск, 1969. 117с.+13 карт. Машынапіс.

  2. Козирєва З. Т. Що їли наші предки // Культура слова. Вип. 23. К.,1982. С. 72-75.

  3. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка // Пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева: В 4-х т. М., 1964 - 1973.

Loading...

 
 

Цікаве