WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Концепт “Рідний край” у творчості Ю.Федьковича - Реферат

Концепт “Рідний край” у творчості Ю.Федьковича - Реферат

Образ України в творчості Ю.Федьковича пов'язаний з постаттю "руського Соловія" Т.Г.Шевченка. У 1861 році, коли помер Т.Г.Шевченко, Ю.Федькович надрукував у львівському журналі "Слово" поезію "Козацька добраніч на скін Тараса Шевченка". Федьковичевий Шевченко – це кобзар, який у ясну ніч тужить на могилі, що не нажився, що карали його тяжко. Співака на Україні неволять, а він навчився бути орлом, літати, степами гуляти, з козаками пробувати – і тому нема як йому на світі бути і він умирає.

Але як би гірко письменникові не було усвідомлювати безрадісне становище України та і його Підгір'я, у вірші "Сему-тому, хто цураєсь рідного дому звертається:

Бо то в нас лиш, на Вкраїні,

Ще зазульки чути,

На стороні, пане-брате,

Вже єї не буде.

Отже, Ю.Федькович був безмежно закоханий у рідний край, в Україну, вірив у щасливе її майбутнє, патріотичні мотиви постійно присутні в його творах.

Градаційне використання топонімів у творчості Ю.Федьковича можемо спостерігати на такому прикладі. В оповіданні "Хто винен" письменник пише: "А її донечка вибрала собі молодого слюсаря – легіника не то на всі гори та на всю Буковину, але на цілу руську Україну". Що дає підтвердження тому, що автор вкладає у назви різне значення. Звернемо увагу, що своє Підгір'є Ю.Федькович назвав просто "гори". У цьому прикладі, та й в багатьох інших випадках, автор вживає прикметник "руський" на означення український, а то й саму лексему "Русь" на позначення України. Це можна пояснити тим, що майже до середини ХХ ст. жителі Західної України, а зокрема гуцули, називали себе русинами, та ще й у наш час старожили вживають цю назву.

Гей, та славна Буковина!

Сіль і хліб їй не бракує.

А пан двірник, русин з роду,

Свої гості не рахує ("Юрій Гінда")

Є у Федьковича і вірш, який має назву "Русь":

Ци знаєш, де країна тая мила,

Де явір ріс і де калина цвила,

Де Дністер грає, де Галич печаліє,

Де руський край, де руське серце мліє?

Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –

Туда, туда піду з тобов, соколе.

Автор наводить основні прикмети рідного краю. Поряд із залюбленням вчувається і тривога, бо не все так "мило" в любій країні: і "Галич печаліє", і "серце мліє", але не дивлячись ні на що, автор "хоче до отчого дому".

Про шанобливе, особливе ставлення до Русі свідчить вживання прикметника "свята" у значенні "дорога, заповітна":

Весь дух стрепенувся.

А ти поблід. Бо проверглись

На всій святій Русі

Зачаровані сини їй,

Що закляті спали.

У вірші "До мого брата Олекси Чернявського, що побудував міст у селі Розтоках" пише:

Мости, брате Олексику,

Мости ти, мій друже,

Єднай нашу Буковину

З Червонею Русев.

(Червона Русь – так у середині ХІХ ст. називали Східну Галичину – О.К.).

Синонімами до назв Підгір'я, Буковина, Гуцульщина, Україна є і загальні назви, під якими розуміють ононіми і насамперед саме край, де родився і жив письменник, це: країна, світ, гуцульські гори, гори. Але вживає їх автор у дещо іншому стилістичному забарвленні й мають вони інше смислове навантаження.

У синє море сонце ясне тоне

І своє світло, ніби кров, червоне

По всій країні доокола сіє;

А там зозульку в гаю десь чувати,

А там дзвіночок став селом кувати,

Там в борі вітер листям шелевіє:

Пречиста діво, радуйся, Маріє...

Або:

І чути мушу, і дивитись мушу,

Що тут на світі, іх, тутки ся діє,

Да як до гробу зложуть моє тіло,

Де темно, тісно, студено, зотліло,

Де нич не плаче, де усе німіє, –

Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Письменник, вживаючи лексеми край, світ, намагається відокремити свою батьківщину від тієї жорстокості, неправди, яка панує повсюдно, і, як справжній митець, він не може залишатися байдужим. Створюючи художній текст, автор робить відбір тих явищ дійсності, які відповідають його уявленням, принципам. Зображене є підтвердженням його ідей та уявлень. У поезії, здавалось би, вжито лексеми з явним позитивним значенням: синє море, сонце ясне, світло, зозулька, дзвіночок, у першому прикладі, але в певному поєднанні створюються автором емоційно негативне експресивне забарвлення і сприяють створенню асоціативних образів, враховуючи внутрішню форму слова, в цьому і полягає майстерність Ю.Федьковича.

"Сонце ясне тоне", а не просто сідає, ховається і "сіє", ця лексема вказує на те, що після цієї дії повинна відбутися інша – збір, але посіяно "світло" "червоне", яке автор порівнює з кров'ю і збір також повинен бути кривавим, смертельним, який не забарився. Сильного експресивного сприйняття надають досить неприродні на перший погляд словосполучення: "зозульку чувати", а "дзвіночок кувати", ніби автор переплутав. За народними повір'ями, зозуля може вказати людині, скільки років вона буде жити, навіть існує вислів "накувала зозуля", але у поезії автор вказує дієсловом чувати, що її пророцтва в реальному житті до уваги не беруться, а саме церковний дзвін відраховує життя, на жаль, яке у же минуло.

Таким чином, у поезії створено трагічний настрій. Яскраво вираженим є і образ автора, який вказує, що, якби тяжко не було споглядати те, що твориться у світі, він мусить: "І чути, і дивитися до кінця свого життя. Ця певна приреченість і впевненість свого життєвого призначення підкреслюється саме наказовим способом і словом "мушу".

Говорячи про загробний стан, Ю.Федькович нагромаджує прислівники в негативній градації "темно", "тісно", "студено", "зотліло", але це дає змогу створити паралельне сприйняття реального життя і життя після смерті, підсилити трагічно-песимістичний зміст поезії.

Є.Басин звертав увагу на те, що "в творчому акті створення художнього образу нерозривно пов'язано з виникненням емоції" [Басин 1996: 26]. Ми додамо, що це пов'язано з емоційним або, іншими словами, душевним станом автора в першу чергу. Період написання поезії "Пречиста Діво, радуйся, Маріє!" припадає на той час, коли, за словами О.Маковея, "меланхолійний стан постійно супроводжував Федьковича і уже яскраво виразився у 1861-1863 рр., перебування в Семигороді. Постійний стан незадоволення, страх майбутнього і, звичайно, теперішнього становища (перебування у війську – О.К.), сумніви переслідували Ю.Федьковича і це виявилось у поезіях того періоду" [Маковей 1911: 23].

Сенс свого життя, кредо своєї патріотичної громадсько-культурної діяльності Ю.Федьковича висловив тривіршем "Що я люблю, в що вірую, на що надіюсь", написаним у серпні 1887 року:

Я люблю мою Русь-Україну;

Я вірую в її будучину;

В иій то надії я живу й умру.

Отже, Ю.Федькович є палким патріотом рідного краю, який до безтями закоханий у своє "славне Підгір'є", але це не стає на заваді реального сприйняття дійсності, прагнення до об'єднання всіх українських, "руських" земель. Письменник відчуває силу слова, використовує, створює самобутні мовні образи. Ідіостиль автора пов'язаний із душевним станом, світобаченням. В аналізі мовостилю твору необхідно враховувати категорію мовленнєвого образу автора.

Література

  1. Басин Е. Дволикий янус (о природе творческой личности). М., 1996. 171 с.

  2. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М., 1959. 655 с.

  3. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М., 1987. 261 с.

  4. Лукиянович Д. Про Осипа Юрія Федьковича. Львів, 1913. 46 с.

  5. Маковей О. Життєпись Осипа Юрія Гординського-Федьковича. Львів, 1911. 591 с.

  6. Немировська О.Ф., Немировська Т.В. Українська літературна ономастика: Взаємозв'язки і паралелі поетики  Літературна ономастика української та російської мов: Взаємодія, взаємозв'язки. К., 1992.

  7. Писання Осипа Юрія Федьковича. Т.1. Поезії. З першодруків зібрав, упорядкував і пояснення додав І.Франко. Перше повне і критичне видання. Львів, 1902. 806 с.

  8. Потебня А. Собрание трудов. Мысль и язык. М., 1999. 591 с.

  9. Франко І. Молодий вік Осипа Федьковича. Твори. У 20-ти т. Т.17. К., 1955. С. 204-217.

Loading...

 
 

Цікаве