WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовознавча спадщина професора Василя Лева - Реферат

Мовознавча спадщина професора Василя Лева - Реферат

Реферат на тему:

Мовознавча спадщина професора Василя Лева

Культура є людською потребою пізнавати, творити й досконалити вартості в собі й довкола себе. Ці слова по-своєму відображають головну життєву лінію проф. Василя Лева, який у нелегких обставинах чужомовного оточення, завдяки своїй жертовній праці і самопосвяті творив свій неповторний фрагмент в історії української культури.

Протягом тривалого часу Василь Лев займався педагогічною діяльністю, тому його професійні потреби, знання тісно перепліталися із науковими зацікавленнями, із науковою проблематикою в галузі мовознавства. Крім того, Василь Лев – достойний представник української культурної еліти.Слабо зорана мовознавча нива потребувала різносторонніх працівників, які бпаралельно займалися і теоретичними питаннями, і практичними, і науково-популяризаторськими. Звичайно, що співвідношення між цими трьома видами (напрямками) діяльності не було однаковим і незмінним. У кожного вченого була своя динаміка і свої пріоритети, які виростали з конкретних обставин життя.

Огляд наукової спадщини проф. Василя Лева певною мірою висвітлює дві ділянки мовознавства, що безпосередньо пов'язані із нагромадженням мовних фактів: це вивчення текстів і вивчення діалектів (реґіональних і соціальних).

Василя Лева цікавила, насамперед, альфа і омега мовознавчої науки – історія мови. Власне від кінця 20-их рр. ХХ ст., від першої наукової публікації про "Крехівський Апостол" ("Prace Filologiczne", 1929) учений демонструє свої досліди у висвітленні різноманітних питань з історичної лексикології, історичної лінгвостилістики, текстології, історії мовознавства. Він вивчає давні Крехівські пам'ятки "Апостол" і "Палею"; дає відповідь на кардинальне питання: чому та як постають мови; опрацьовує написи на старих книгах і церквах; звертає свою увагу на український переклад Хроніки з XVI ст. Мартина Бєльського; досліджує мову Святого Письма та мову галицького духовенства; готує стислі словникові статті про українську редакцію староцерковнослов'янської мови, про історію українського письма та українську систему закінчень для потреб "ЕУ". Ця філологічна проблематика знайшла своє відображення у статтях: "Український переклад Хроніки Мартина Бєльського" (1935); "Чому та як постають мови і діялекти" (1931); "Написи на церкві в Старому Яневі, пов. Яворів" (1937); "Мова галицького духовенства від часу прилучення Галичини до Австрії аж до 1848" (1943); доповідь на III Міжнародному конгресі славістів у Белґраді "Мовні особливості "Крехівської Палеї" (1939); "Лексичні новотвори у "Крехівській Палеї" (1948); "Поетична мова Святого Письма" (1953); "Наша богослужбова мова" (1980); "Боротьба за українську літературну мову в Галичині та за її характер" (1974); "Філологічні науки в рамках НТШ ім. Шевченка за 100 років (1976); "Антін Любич-Могильницький. Життя і творчість" (1983) та ін.

У цьому ж руслі написані також рецензії В.Лева на такі праці І.Огієнка "Українська літературна мова XVI ст. і український "Крехівський Апостол" 1530-ті рр." (1931); "Постання азбуки й літературної мови у слов'ян" (1937).

У своїх дослідженнях Василь Лев наголошує на першорядній ролі лексичного фактора в розвитку і функціонуванні мовної системи. Зокрема, у статті про "Крехівську Палею" вчений наголошує: "Словникарство найбільше свідчить про живий розвиток і проникання наукового елементу в книжну мову вчених. Саме лексика є найкращим мірилом того, як жива мова впродовж століть, починаючи з XI ст., опановувала мертвіючу церковнослов'янську мову книжників" [Лев 1948: 7].

Комплексність наукового підходу засвідчує праця Василя Лева "Український переклад Хроніки Мартина Бєльського" (1935). У першій частині "Вступі" стисло аналізуються найголовніші переклади Хроніки на східнослов'янські мови; наводиться палеографічний опис рукопису, що зберігається у Музеї Чарторийських у Кракові; детально передається зміст цього рукопису, а також звертається увага на особливості змісту польськомовної Хроніки. У другій частині "Мова т.зв. Шлейдана" досліджуються особливості правопису, фонетики, морфології. У третій частині "Чужі слова" розглядають фонетичні явища під час подачі іншомовних слів, а також ономастика. У четвертому – "Техніка перекладу" висвітлюються деякі особливості техніки перекладу, виявлені під час опрацювання цієї пам'ятки. На думку вченого, "...всі частини рукопису списані одною мовою, живою, книжною, що не різниться в головних фармах від тогочасних пам'яток. Докладний переклад лишив на собі багато польонізмів. Вплив церковщини дуже малий, більше виступають льокалізми. Світський зміст рукопису багатий у словах, яких не стрічаємо в церковному тексті. Правопис чужих слів ілюструє в приближенні тодішню їхню вимову" [Лев 1935: 10].

У науковій студії "Чому та як постає мова й діялекти?" проф. В.Лев для підтвердження теорії "хвильового постання етнічних мов" наводить такі слушні аргументи: "Коли в XII–XVIII ст. підупадає значення Києва, на заході постає новий український центр – Галич, який водночас із Києвом дає напрям культурному розвиткові українського народу. Через те постають дві культури, два світогляди: східна наддніпрянська та західна наддністрянська з двома релігійними світами, візантійським і західним. Обі частини українського народу підпадають під вплив сусідніх москалів та поляків: з одної сторони постає культурна боротьба з тими сусідами, а з другої сторони приймаються їх впливи. Це відбувається теж і в мові" [Лев 1931: 370].

Вивчення історії української літературної мови повинно опиратися і на результати лінгвостилістичних досліджень творів давньої і нової української літератури. У цій філологічній площині Василь Лев залишив наукові розвідки, присвячені мові творів письменників "Руської Трійці", Т.Шевченка, І.Франка. Це, зокрема, такі праці як "Про мову Шевченка" (1933); "Лексика ранньої Шевченкової творчості" (1946); "Мова поетів "Руської Трійці" (1953), "Західноукраїнські признаки мови Івана Франка в його ранніх творах" (1946), "Участь Івана Франка в творбі української літературної мови" (1957), "Західноукраїнські елементи мови в ранній творчості І.Франка (перероблена і доповнена стаття)" (1981). Учений-дослідник розглядає передусім, мовні факти, які віддзеркалюють різні етапи творчості письменників, їхню мовну практику та філологічний світогляд. Наприклад, у статті "Участь Івана Франка в творбі української літературної мови" (1957) Василь Лев підкреслює особливу роль І.Франка у формуванні літературної мови: "Змагання Франка до витворення єдиної літературної мови виявилися не так сильно, хоч і знаменно в теорії, як більше на практиці... він не тільки удосконалював свою мову з поступом розвитку своєї літературної творчості, не тільки справляв мову своїх ранніх творів, не тільки дбав про вироблення мови публіцистичної і наукової, але також допомагав західньо-українським письменникам практично розвивати й удосконалювати їхню мову..." [Лев 1957: 131].

У науковій спадщині Василя Лева представлені також студії, в яких досліджуються конкретні питання з діалектології, орфографії і етимології, соціолінгвістики: "Мандрівка в галицьку мову" (1942), "Майбутній час у говірці батюків у Яворівщині" (1957), "Англійська транслітерація українських мовних назв" (1952), "Дещо з людової етимології" (1933), "Мова американських українців" (1956).

На нашу думку, цікавий соціолінгвістичний матеріал містить стаття проф. В.Лева "Мова американських українців" (1956). Дослідник так коментує обрані аспекти вивчення: "В моїх дослідах над мовою американських українців займаюся процесом впливів американського оточення на зміни в українській мові, головно в ділянці словництва, а також впливів панівної мови даної країни, в якій найшлася іміґрантська громада, далі психологічними причинами сприймання чужих впливів і спеціяльно процесом впливів американського оточення на прибулих" [Лев 1954: 21]. Василь Лев виділяє у лексиці американських українців такі групи:

а) слова англійські, прийняті до української мови без змін у чоловічому роді: бойлер, бізнес, дайм;

б) слова утворені за допомогою закінчень жіночого роду –а: газоліна (бензина), кара (авто), квадра (монета 25 центів);

в) слова без українського граматичного закінчення: бейбі, пари, галадей [Лев 1954: 21–22].

Проф. Василь Лев аналізує також вимову, деякі морфологічні особливості мови американських українців.

Із практичними потребами пов'язана словникарська і дидактична діяльність В.Лева. Він разом з І.Верб'яним укладає два перекладні словники (англійсько-український (1947) та українсько-англійський (1947)), які побачили світ у Німеччині, а також створює підручник "Нарис граматики церковно-слов'янської мови" (1956), основу якого складають тексти лекцій, прочитані проф. В.Левом для слухачів греко-католицької семінарії.

Таким чином, стислий огляд мовознавчої спадщини проф. Василь Лева переконує нас у глибокому опрацюванні великого пласту українознавчих студій поза межами України, у створенні повної історії українського мовознавства.

Література

  1. Лев. В. Лексичні новотвори у "Крехівській Палеї" // Науковий збірник Українського Вільного Університету. Мюнхен, 1948. С. 71-76, 223, 241-242.

  2. Лев В. Український переклад Хроніки Мартина Бєльського // Праці Українського Наукового Інституту. Варшава, 1935. Т. 29. С.Ф. 4, 69.

  3. Лев В. Чому та як постає мова й діялекти? // Дзвони (Львів). 1931. Ч. 4/5. С. 269-273.

  4. Лев В. Участь І.Франка в творбі української літературної мови // Записки НТШ. Нью-Йорк, 1957. Т. 166. С. 125-132.

  5. Лев В. Мова американських українців // Записки НТШ. Нью-Йорк; Париж, 1956. Т. 16. С. 21-30.

Loading...

 
 

Цікаве