WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості реалізації категорїї антропоцентричності в міжнародно-правовому дискурсі - Реферат

Особливості реалізації категорїї антропоцентричності в міжнародно-правовому дискурсі - Реферат

Реферат на тему:

Особливості реалізації категорїї антропоцентричності в міжнародно-правовому дискурсі

Актуальність теми статті обумовлюється інтересом сучасної лінгвістичної науки до вивчення процесів породження та сприйняття дискурсу як комунікативної ситуації, що є результатом синхронізації когнітивних процесів комунікантів, безперервно взаємодіє з їх рефлексуючою діяльністю, яка оформлюється в когнітивних-комунікативних стратегіях і динамізує текстову систему, включаючи її в простір семіозісу. Теоретичним підґрунтям статті є теорія всеохоплюючої діалогічності, що походить від концепції гуманітарного пізнання М.М. Бахтіна [Бахтін 1996] та Ю.М. Лотмана [Лотман 1992]і дає змогу інтегрувати положення „ключових концептів і методик різних галузей для вивчення загального об'єкта, яким є мова в своїй головній маніфестації – мовнокомунікативній" [Селіванова 2002 : 278].

Спираючись на когнітивно-комунікативні особливості міжнародно-правового дискурсу (МПД) і на загальноприйняте в сучасній лінгвістиці положення про те, що „гносеологічним і комунікативним центром дискурсу і тексту є ... індивідуальна свідомість" [Селіванова 2002 : 228], в статті обґрунтовуємо таку робочу гіпотезу: складові комунікативної моделі МПД є рівнями діалогізації з текстом (або з міжнародно-правовою реальністю, що має бути оформлена в нормативний текст) різних компонентів тезауруса комунікантів. Якщо висвітлювати проблему антропоцентричності дискурсу в площині пояснення механізмів дискурсивної концептуалізації змісту міжнародно-правового тексту через особливості структурування (активації, прогнозування) особистості комунікантів дискурсу, то поле наукових досліджень із зазначеної проблематики охоплює низку міждисциплінарних та інтердисциплінарних концептів і методик.

Розуміючи неможливість аналізу всіх теорій, зупинимось на аналізі тих, які так чи інакше чином розкривають проблему взаємопов'язаності когнітивних операцій над ментальними структурами із засобом комунікативної організації дискурсу та активації інтерактивних моделей. На наш погляд, вагомий внесок у зазначену проблематику зроблено теоріями постструктуралізму, в яких процесуальна (у сучасному розумінні) природа дискурсу „урівноважується" його розумінням як структури, що конституює і конституюється як сигніфікативне утворення. Так, з одного боку, смислотворення обґрунтовується як „нескінченна гра горизонтальних еквівалентностей / відмінностей [Ernesto Laclau and Chantal Mouffe 1985 : 108]. З іншого боку, ідентичність дискурсу як сукупності відносно стабільних конфігурацій об'єктів, суб'єктів та зв'язків між ними забезпечується „опорними моментами", головними сигніфікаторами в „парадигматичній низці еквівалентностей" [Jacob Torfing 1999 : 98-99], що впроваджуються в дискурсивне поле, ретроспективно відновлюючи його ідентичність.

У філософії дискурсу (археологічного періоду) Мішеля Фуко [Foucault, Michel 1980] „відкритість дискурсу" та „нескінченна гра" смислів концептуально оформлюється в категорію „децентрованого", фрагментованого, „розосередженого" суб'єкта дискурсу, який характеризується нестабільною рольової ідентичністю і конституюється (набуває соціальної ідентичності) в рамках дозволеного дискурсивними формаціями через занурення в дискурсивну практику і залежні від неї. Ідентичність дискурсу не задається суб'єктом, а обумовлюється конституюючими правилами, дискурсивними формаціями (formation), що пероважають над людською дією (human agency). Окрім цього, в дискурсі виявляється передіснуюча істина, що є вищою за ідеологію і наслідки якої „відновлюються в дискурсі, що сам по собі не є ані істинним, ані неістинним" [Foucault, Michel 1980:118].

На наш погляд, постструктуралістське визначення смислоутворення як „нескінченної гри горизонтальних еквівалентностей/відмінностей" відповідає сучасному лінгвістичному розумінню дискурсу як процесу безперервної взаємодії систем свідомостей комунікантів під час розробки структури дискурсу. „Парадигматика" еквівалентностей, правила конституювання соціальної ідентичності суб'єктів в дискурсі співвідносяться, в проекції на сучасне розуміння дискурсивних процесів, з ментальними моделями або репрезентаціями, що інтегруються макроструктурами [Van Dijk, T. A. 2002] і концептом. Поняття надідеологічної істини співвідноситься з архетипами свідомості як фрагмента семіотичного універсуму, коду культури та цивілізації як одного з механізмів забезпечення дискурсивного процесу.

У соціологічних роботах Гофмана децентрованість дискурсу внаслідок рольової декомпозиції мовця обґрунтовується як когнітивний процес зміни фреймів у ході інтеракційної взаємодії комунікантів [Goffman 1967; 1981]. Розшарування фрейму на ситуації-скрипти відбувається через вибір „ключа" (keying) як набору умов, за якими певна діяльність трансформується в дещо інше. Внесок теорії Гофмана в дослідження інтеракційних стратегій когнітивного рівня визначається низкою концептів і понять, що обґрунтовують зв'язок фреймування з порядком інтеракційної взаємодії комунікантів: це поняття „ключа", багаторівневості / багатомірності фреймових структур, вибору релевантного фрейму (первинної структури) для локального конструювання нових структур соціальних взаємовідносин, роль вибору коду у встановленні вторинного каркасу мовного класу, поняття переключення коду (switching) як переходу від однієї діяльності до іншої або зіткнення фреймів, категорія „парадоксу обличчя" (турбота про збереження обличчя за рахунок часткової втрати самовираження).

У сучасній лінгвістиці антропоцентричність як дискурсивну категорію вивчають як взаємозв'язок між комунікативними текстовими стратегіями і текстотипом, у контексті розробки типологій адресанта/адресата як комунікантів, що „розщеплюються" на різні іпостасі для реалізації комунікативних ролей, утворюють інтерактивні моделі і є умовою текстотворення [Vorobyova 1996; Радзієвська 1993; Dolinsky, Bensimon 2000]. Для нашого дослідження особливий інтерес має розгляд антропоцентричності у взаємозв'язку з категорією діалогічності як „інтегральної категорії суперсистеми дискурсу", що включає „п'ять взаємодіалогізуючих модулів – систем свідомості адресанта і адресата, семіотичного простору тексту, а також інтеріоризованого буття і семіотичного універсуму, що розвиваються у часі і просторі [Селіванова 2002 : 279].

Узагальнення внеску різних наукових теорій у дослідження антропоцентричності дискурсу у зв'язку з реалізацією комунікативних стратегій когнітивного рівня дозволяє визначити низку характеристик (у вигляді робочої гіпотези), що описують типові механізми концептуалізації в міжнародно-правовому дискурсі: а) активація (послідовна або одночасна) відповідних компонентів когнітивного тезауруса комунікантів є основною комунікативною стратегією в МПД; б) механізм і засоби активації цих фрагментів визначаються законами функціонування семіосфер, в які комуніканти занурюються в процесі дискурсу завдяки сигналам цих семіосфер в тексті; в) прогнозування інтерпретації тексту, що не відповідає інтенції і може призвести до потенційно конфліктної комунікації, а також усунення цієї неоднозначності тлумачення здійснюється на основі типових сигналів інтеріоризованого буття і семіосфер, в які комуніканти занурені в процесі створення дискурсу (розробки структури нормативного тексту) і на етапі його сприйняття/тлумачення/імплементації.

Означені напрямки аналізу мотивовані когнітивно-комунікативними особливостями МПД. Так, МПД завжди ґрунтується на преконструктах, що пов'язані з семіосферами попередніх міжнародно-правових текстів і використовуються в процесі створення і сприйняття дискурсу як основа концептуалізації нових знань, які, у свою чергу, будуть використовуватись як семіотичні одиниці під час створення подальших МПД. Це пояснюється нормативним характером міжнародно-правових текстів, системністю сучасного міжнародного права, наявністю в ньому системоутворюючих принципів, а також принципів і норм, що структурують галузі/підсистеми права, що на рівні міжнародно-правової картини світу комунікантів МПД співвідноситься з концептуальним ядром і взаємопов'язаними концептосферами. Відповідно до цього, введення в семіотичний простір міжнародно-правового тексту знаків текстів тих семіосфер, що містять загальносистемні цінності або цінності галузі, з якою текст пов'язаний референційно, забезпечує самоідентифікацію комунікантів дискурсу як однієї загальносистемної та загальногалузевої дискурсивної спільноти (згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН; згідно з принципами міжнародного права; маючи на увазі те, що в статті 15 загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй зазначила, що „кожна людина має право на громадянство" і що „ніхто не може бути довільно позбавлений свого громадянства або права змінювати своє громадянство...").

Loading...

 
 

Цікаве