WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Паремії як засіб відображення когнітивних процесів - Реферат

Паремії як засіб відображення когнітивних процесів - Реферат

Реферат на тему:

Паремії як засіб відображення когнітивних процесів

Останнім часом щораз більшу увагу дослідників привертає когнітивно-дискурсна парадигма. У мовознавстві з'являються нові розвідки, спрямовані на дослідження мови у зв'язку з людиною, її пізнавальною діяльністю.

Ця стаття є спробою систематизувати й узагальнити основні етапи розвитку паремій як засобу відображення когнітивної діяльності людини.

Мета статті – виявлення когнітивних процесів, що відбилися у прислів'ях та приказках.

Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання:

  1. охарактеризувати мовознавчі напрями – когнітологію та когнітивну лінгвістику;

  2. з'ясувати місце прислів'їв та приказок як засобів відображення пізнавальної активності людини;

  3. визначити зв'язок розвитку паремій з когнітивними процесами соціуму.

У першій половині 70-х років XX ст. на Заході одночасно з'являються два напрями у мовознавстві, які згодом набувають великої популярності, - когнітологія та когнітивна лінгвістика (або когнітивна граматика).

Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition – знання, пізнання, пізнавальна здатність) – мовознавчий напрям, у якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної, тобто пізнавальної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища [Штерн 1998: 169].

"Когнітивна лінгвістика розглядає мову не як "систему в самій собі і для самої себе" (Ф. де Соссюр), а у зв'язку з людиною, без якої виникнення й функціонування цієї системи було б неможливим" [Кочерган 2003: 24]. Тобто, мова розглядається як явище суспільне, яке перебуває у взаємозв'язках з історією народу, його культурою.

Когнітивна лінгвістика є складовою частиною когнітології – науки, що досліджує когнітивні процеси у свідомості людини, завдяки яким вона сприймає, пізнає та з'ясовує навколишній світ.

„Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов'язані з процесами пізнання, з набуттям, виробленням, зберіганням, використанням, передачею людиною знань, з репрезентацією знань і обробкою інформації, яка надходить до людини різними каналами, з переробленням знань, прийняттям рішень, розумінням людської мови, логічним виведенням, аргументацією та з іншими видами пізнавальної діяльності" [Кочерган 2003: 24]. Таким чином, когнітологія – це, так би мовити, обчислювальна машина, яка характеризує людину, аналізуючи її психіку, розумову діяльність, і на перше місце серед поставлених завдань висуває дослідження мови в нерозривному зв'язку з людиною. Саме тому когнітивна лінгвістика стала провідною серед наукових дисциплін у межах когнітології, головним завданням якої є зображення мовної здатності людини як частини її когнітивної здібності.

Представниками когнітивної семантики на початковому етапі її становлення як науки були переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Лангакер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, А. Гольдберг, Дж. Тейлор, А. Ченкі та ін.

Головним завданням представників когнітивної семантики стало виявлення і пояснення організації знань про світ у свідомості людини, а також формування та відображення поняття про світ. „Тому вони розглядають семантику та й мовні проблеми загалом крізь призму пов'язаних із лінгвістикою наук. Це герменевтика (від грец. hermeneutikόs – пояснювальний; мистецтво тлумачення текстів, вчення про принципи їх інтерпретації); ґештальтпсихологія (одна з основних шкіл зарубіжної, переважно німецької психології першої половини XX ст., яка висунула принцип цілісності (ґештальт) як основу в дослідженні складних психічних явищ); когнітивна психологія (один із напрямів переважно американської психології, що розглядає всі психічні процеси як опосередковані пізнавальними чинниками) та ін. Такий симбіоз різних наук у дослідженні мовних явищ, з одного боку, сприяє всебічному їх вивченню, а з другого – призводить до втрати автономності лінгвістики як науки" [Кочерган 2003: 25].

На наш погляд, коротшим і правильнішим кроком у здійсненні поставлених завдань є звернення до народної творчості, а саме до прислів'їв та приказок. Саме в цих малих жанрах українського фольклору зосереджено всі когнітивні процеси: відображажено сприйняття, розуміння і пізнання людиною навколишнього світу на різних етапах її розвитку; пам'ять поколінь про минулі часи, бо в них народ зосередив всі свої знання, аргументувавши їх.

Дослідження паремій у нашій статті торкається теорії категоризації, яка „ґрунтується на припущені, що здатність людини до категоризації пов'язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, культурою" [Кочерган 2003: 25], а також поняттям ментальних репрезентацій, „під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про світ і почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення" [Штерн 1998: 214-215]. Отже, процеси мислення і свідомості репрезентовано у прислів'ях та приказках, які відтворюють ментальні характеристики етносу.

„Створені у віках, переходячи від поколінь до поколінь, прислів'я та приказки підтримували основи народного життя, зміцнювали моральне й духовне обличчя народу. Це ніби духовний „кодекс" народу, який регламентував життя кожної простої людини. Ці прислів'я виражають ті думки, до яких народ прийшов у процесі своєї суспільної практики" [Анікин 1957: 11].

Прислів'я та приказки (у мовознавстві поширений термін „паремія") – це, мабуть, перші зразки мовної діяльності людини з часів зародження словесного мистецтва. З кожним етапом розвитку людства все більше зміцнювалось прагнення людини закріпити всі навички й досвід за допомогою мови. Паремія – це історія українського народу, вміщена в стислих, але мудрих висловах. У довготривалому процесі свого формування прислів'я та приказки вмістили все, що пережило суспільство, що його цікавило. Це й навички людей, здобуті у процесі трудової діяльності, вірування, спостереження за природою, а отже й замовляння, заклинання. Це й давні літературні афоризми, мудрі слова тощо. Більшість паремій пов'язана „з (...) безпосереднім соціально-історичним досвідом народних мас. Це перше і основне джерело народних прислів'їв та приказок" [Анікин 1957: 34].

З часом паремії змінювались, відмирали старі й народжувались нові зразки, відбувалось безперервне шліфування, розширення, звуження чи зміна значень, змінювалась їх семантика тощо. Зародженням прислів'їв та приказок вважають період розвитку сільськогосподарської діяльності людства. Найдавніші паремії пов'язані зі спостереженням людини над природою та своєю трудовою діяльністю, вони „зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід трудового народу" [Горький 1955: 180-181].

На початкових етапах свого розвитку людина усвідомлювала себе як частину природи. Ця уява була дуже примітивною. Люди в процесі трудової діяльності постійно стикалися з прихильними і ворожими силами природи, відчували свою безпорадність, беззахисність. Прагнення отримати добрий врожай, захистити себе породило бажання задобрити сили природи. І людина звертається до магічної сили слова, вірячи, що саме так вона може вплинути на диких звірів і на природні явища. Спостереження людини над природою та віра в її магічну силу знаходили відображення в усній народній творчості.

Розглянемо мовний матеріал:

„Багатообіцяюча весна, та вирішує не одна вона", „Весна красна квітами, а осінь – плодами", „Дощ – годувальник усього людства: кращої благодаті досі не знати", „Сонце, земля і вода – найперші годувальники", „Не буде води – не буде й трави", „Небо, землю, вогонь і воду ганити не можна" [Міщенко 1998: 19-107].

Як бачимо, найбільше уваги приділялось таким силам природи, як сонце, дощ, вітер, поважали землю-годувальницю, небо, вогонь, воду. Згодом, зі зміною стереотипів, первісні прислів'я та приказки змінювали своє значення. Більшість з них вживалася у переносному значенні для зображення абстрактних понять: надії, волі, справедливості та інших, позитивних чи негативних рис характеру людини тощо.

Порівняймо:

„Засвітить сонце і в наше віконце", „Велика риба у калюжах не водиться", „Диму без вогню не буває", „Який батіг, таке й стадо", „Крутить, як швець шкурою" [Міщенко 1998: 22-284]; „Кожний вітер по-своєму дує", „Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому", „Молодий місяць не всю ніч світить" [Народні прислів'я та приказки 1999: 7-14].

Особливу увагу люди приділяли прикметам. Довгий час спостерігаючи за природою, вони змогли підлаштувати свою сільськогосподарську діяльність. Завдяки когнітивній здатності сприймати й осмислювати навколишній світ люди навчилися жити й працювати в злагоді з природою. Ці спостереження, знання передавались від покоління до покоління. І в наші часи люди справно ними керуються.

Розглянемо мовний матеріал:

„Коли на Юрія дощ і грім, буде радість людям всім", „Тріщить Варюха – бережи ніс та вуха", „Благовіщення без ластівок – холодна весна", „До Миколи не буде літа ніколи: не сій гречки, не стрижи овечки", „На Марію сильні роси – льони будуть сірі й косі", „Хто святкує на Пилипа, буде голий, як липа", „Хто сіє по Покрові, не має що дати корові" [Міщенко 1998: 44-144].

Loading...

 
 

Цікаве