WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Екзистенціал мовчання в етнології та культурі - Реферат

Екзистенціал мовчання в етнології та культурі - Реферат

Яскравим підтвердженням цього може бути казка Г.К. Андерсена "Дикі лебеді" [18, c. 78-90]. У ній йдеться про те, що мачуха-королева зачарувала одинадцять синів короля, перетворивши їх на диких лебедів. Сестра Еліза дізналася, що братів можна врятувати. У вісні з'явилася до неї добра фея і веліла з кропиви, що росте на кладовищі, сплести одинадцять сорочок, накинути їх на лебедів – і чари зникнуть. "Але пам'ятай, – наголосила фея, – з тієї хвилини, коли розпочнеш свою роботу, і до того часу, поки не закінчиш її, хоча б вона тягнулась цілі роки, не повинна говорити ні слова. Перше слово, яке зірветься з твого язика, проколе серця твоїх братів, як ножем. Їх життя і смерть будуть у твоїх руках" [18, c. 85].

Для дівчини це випробування є своєрідною ініціацією. Щоб допомогти братам-птахам, які наполовину належать потойбіччю [19], вона сама мусить наполовину перейти у "той" світ. Такий перехід відбувається за допомогою мовчання.

Розглянуті приклади ритуального мовчання доводять, що воно наявне у всіх ритуалах переходу (наприклад, похорон, весілля, ініціація та ін.)

Тепер з'ясуємо причину появи мовчання у ритуалі.

Відомо, що ритуал – універсальний стабілізуючий чинник, необхідний тоді, коли з'являється кризова ситуація, тобто порушується гармонія у суспільстві. Це можна зобразити такою схемою:

ХАОС (дисгармонія)  РИТУАЛ  СТАБІЛЬНІСТЬ

(упорядкованість)

У ритуалі виділяють вербальний (словесний), акціональний (дієвий) і реальний (речовий, предметний) коди. Такі структури є ізосемантичними, вони часто накладаються одна на одну, отже, щоб їх розшифрувати, треба постійно зважати на це. У похоронному ритуалі вербальний код – голосіння – поєднується з акціональним – плачем. Між ними існує причинно-наслідковий зв'язок: голосіння мало бути "гарним", "довгим", щоб "розжалобити" присутніх, примусити їх плакати, щоб "обмити" душу, яка має перейти в інший світ, від гріхів [6].

Стан хаосу, дисгармонії у суспільстві – це своєрідний початок суспільства, – такий стан мала спільність людей (ширше – природа) перед тим, як стати впорядкованою структурою, суспільством. Ритуал протистоїть хаосу. У ритуалі слово як вербальний код протистоїть відсутності слова – мовчанню. У традиції багатьох релігій Слово безпосередньо керує інертною матерією, що перебуває у хаотичному стані, і впорядковує її форми, творячи у кінцевому підсумку людину [20, c. 15].

У даному випадку ритуал – це не лише метакод, створений людиною для впорядкування суспільства, а значно ширше поняття. Це те, що творить, а не руйнує. "Спираючись на різні релігійно-філософські вчення, у Слові можна виділити дві трансцендентні, тобто такі, що є за межами людського досвіду, властивості: здатність матеріалізувати (творити) і дематеріалізувати (руйнувати) об'єкт [20, c. 17]. Слово ритуалу – це, зрозуміло, Слово, яке творить, упорядковує, структурує.

У ритуалах переходу хаос ізосемантичний "чужому" світові, а впорядкований простір – "своєму", тому у просторі ритуалу наявні елементи і "чужого", і "свого" світів; у ньому не лише слово – атрибут живого (представника "свого" світу), а й мовчання – атрибут померлого (представника "чужого" світу). Те, що мовчання – властивість потойбіччя, зовсім не означає, що воно містить лише негативні конотації. Річ у тому, що у всіх ритуалах переходу знаходимо двояке ставлення до лімінальної особи: як до чогось доброго і разом з тим небезпечного.

Це явище справді дуже добре простежується в усіх згаданих ритуалах. Наприклад, певний час до і після народження дитини матері було заборонено виходити із хати, брати воду у сільській криниці, бо ця вода могла б стати "мертвою". Окрім того, їй "не можна було місити тісто, доїти корову, торкати ікони і навіть їсти за одним столом з іншими" [10, c. 339]. Майже такі ж заборони стосувались зарученої дівчини [14, c. 140-150], а також близьких родичів померлого. Коли з хати виносять покійника, то треба "зрушити" зерно, яке зберігається у хаті, щоб воно не стало "мертвим".

Паралельно існують вірування, що побачити вагітну жінку, користуватись голкою, якою була зшита сукня молодої, є доброю ознакою. Вважалося також, що "при різних захворюваннях [...] дотик до померлого (чи його одежі) виліковує, знімає закляття" [14, c. 121]. Тут можна згадати і факти численних судів над людьми, які "розкопали могилу і вирізали з мерця лою на свічку, з якою можна красти непомітно в кожній хаті – всі спатимуть і не прокинуться" [21, c. 535]. О.Андрієвський фіксує і таку народну "пораду" хворому: вибрати з гною стеблинку і, не очищуючи її від бруду, взяти в зуби, потім, не озираючись і нікому не кажучи ні слова (! – І.К-Ф), бігти на цвинтар, де кинути стеблину на якусь могилу. Хворобу – як рукою зніме" [21, c. 535].

У чому ж причина такого бінарно-протилежного ставлення до лімінальних осіб? Звичайно, відповідь на це питання може бути більше гіпотетичною, аніж аксіоматичною, проте спробуємо пояснити.

А. Голан прагне довести, що у первісній релігії був один Чорний бог – Бог підземелля. У руках цього бога були всі "нитки" життя: від нього залежали народження і смерть, тобто добро і зло [22, c. 210-223], а померлі йшли на "той" світ, набуваючи особливих ознак і характеристик, значною мірою притаманних богам (звідси і культ предків, який триває особливо довго тому, що померлі – це близькі, дорогі боги, до яких легше звертатись, ніж до офіційних всемогутніх божеств [13, c. 153]).

Оскільки мовчання – ознака такого амбівалентного світу, ознака амбівалентних лімінальних істот, то і воно є амбівалентним – містить у собі різні, навіть протилежні компоненти.

М. Зубрицька, досліджуючи онтологізацію смерті у творчості В.Стефаника, пропонує трактувати мовчання як мову потойбічного, незнаного, бо цілковито іншого, яке не підпорядковується параметрам буденного слова [23, c. 21-24] (Апостол Павло у другому посланні до корінтян так пише про відхід Христа на небо, тобто в інший світ: "був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити" (Павло, 12:4). Дослідниця відзначає опозицію межової ситуації сповідь/мовчання. Сповідаються ті, хто не хоче померти у гріхові [23, c. 24]; сповідь можна потрактувати також як необхідну умову перед мовчанням під час переходу в інший світ, як своєрідний підсумок цілого життя.

Мовчання – ознака первісного, неструктурованого світу, а тому одним із значень мовчання є повернення до початку. Лімінальна істота, переходячи в інший світ, саме з мовчання розпочинає нове існування.

2. МОВЧАННЯ – ШЛЯХ ДО МУДРОСТІ

Мовчи і я навчу тебе мудрості (Іов, 33:33)

Усі розглянуті вище приклади характеризують мовчання як показник пороговості, переходу в інший світ, тим самим вказуючи на зв'язок екзистенціалу мовчання зі світом померлих, проте мовчання має важливе значення у світі живих. Цікаві приклади знаходимо у християнській традиції. Йдеться про монахів-мовчальників – "групу святих-преподобних у християнській церкві (східній і західній), що дотримували впродовж довгих років обітницю безперервного мовчання" [24, c. 680].

Мовчання – одна з чеснот (поруч з молитвою, самодокором, самопізнанням, покорою, совістю, прощенням, терпінням та ін.), які радить заховувати нововисвяченим засновник монастиря "Сваровская пустынь" Ієромонах Іларіон: "Мовчання, за словами Преподобного Арсенія, є корінь безгрішності, а тому нововисвяченим дуже потрібно його мати" [25, c. 165].

Покора і мовчання – дуже важливі чесноти; за словами Йоана Златоустого, нема нічого сильнішого від покори [25, c. 159]. Покірна людина – це людина, що згоджується перенести найсуворіші випробування, виконати найважчу роботу без обурення, зберігаючи мовчання. Вміння мовчати – це своєрідне мірило сили волі, коли людина у будь-якій ситуації здатна не прохопитись ані словом, знести всі докори, навіть несправедливі. Мовчання – те що збирає, акумулює, а багатослів'я – витрачає. "Мовчазний є багатий у розумі" – наголошує Ієромонах Іларіон [25, c. 166].

3. НЕВИМОВНІСТЬ МОВЧАННЯ

Усе, про що взагалі можна подумати, можна подумати ясно. Усе, що можна висловити, можна висловити ясно.

Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне.

Loading...

 
 

Цікаве