WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Екзистенціал мовчання в етнології та культурі - Реферат

Екзистенціал мовчання в етнології та культурі - Реферат

Реферат на тему:

Екзистенціал мовчання в етнології та культурі

В етнології мовчання – ознака належності до "того" світу. Означення до слова мовчанка – гробова, могильна, мертва [2].

Етимологія "мовчати": "неясного походження, зіставляється з литов. smilkti "заболіти", smilkti "боліти, втрачати свідомість, засинати" [3].

Етимології цьго слова присвячена окрема розвідка О.Трубачова, у якій автор за допомогою лінгвістичних і семантичних засобів доводить, що лексеми "мовчати" (індоєвроп. *mlkě-) і "танути" (індоєвроп. *mlke-) – історично одне слово [4, c. 101]. Так у праслов'янській мові *mlke-  *ml-k-e – "робитися, ставати м'яким", рос. "размельчать(ся) / тануть". "Семантична еволюція у цьому конкретному випадку: "робити(ся) м'яким", рос. размелчать(ся)  "молчать" [4, c. 102] (пор. лит. tirpti  "танути"  прасл. *tъrpeti – "терпіти, страждати (мовчки)") [4, c. 103]. У казках мовчання часто є характерною ознакою померлого: "сидить там мовчки, мов неживий" та ін. [5, c. 19, 24]

Особливе місце мовчанню належить у ритуалах переходу.

ПОХОРОН

Одним із постійних мотивів українських похоронних голосінь є прохання до померлого промовити ще хоча б одне слово:

Ой устань, Катеринко, устань —Заговори хоч одне словечко!Ти така ни була,Щоби ти так довго ни говорила,.. Чим я тебе нагнівала,Шо ти ни хочеш заговорити... (№ 18) [6]

Дитино моя, дитино моя,Скажи хоч слово ще до мене... (№ 47)

Ой устанько, мамочко, устань,Заговори до нас [...]До кого би ви заговорили.Шо ви до мене не хочете заговорити ? (№ 166)

У голосінні сироти за матір'ю, читаємо:

Одходили твої ніженьки,Одробили твої рученьки,Оддивились твої оченьки!Не чуєш, моя ненько, прогнівалась?Заніміли твої губочки... (№ 214)

Ампліфікація у даному випадку ускладнена наростанням значення органів тіла у життєдіяльності, причому мовлення посідає чи не найважливіше місце у цьому ряді: людина може жити, хоч може при тому і не ходити, і не працювати, і навіть не бачити. Проте, якщо вона вже не чує і не розмовляє, то це є точна ознака смерті.

Збірник похоронних звичаїв та обрядів [7] містить розповіді, що стосуються цієї проблеми. В одній з них дводушник дошкуляв своїй вдові, з якою мав одружитися її наймит. Дійшло до того, що померлий напав на наймита (той загубив захисну крейду) і побив його. Після того хлопець кілька днів не міг говорити [7, c. 209].

У зв'язку з цим цікаво згадати біблійну історію про народження Йоана Хрестителя. Батько Йоана, Захарія, не повірив ангелові Гавриїлу, що матиме сина, оскільки він і його дружина Єлисавета були вже старі. За цю невіру Захарія був покараний. Йому відібрало мову аж до народження сина (Лука: 1, 18-20).

У цих розповідях спільним є те, що після зустрічі з потойбічними "мешканцями" люди певний час не можуть говорити. Таких історій у світовому фольклорі можна знайти немало.

Померлі ніби заражають живих мовчанням (контагіозна магія [8, c. 94]), через що живі набувають ознак померлого: на певний час втрачають дар мови.

У збірнику В. Гнатюка читаємо: "Грицуна [дводушник] ходив по ночи і кликав знакомих по імю; хто обзивався, того потяв, а хто мовчав, такому на другий день корова згибла" [7, c. 222]. Відтак можна стверджувати, що дводушник шкодить лише тим, хто говорить, себто живим, а тим, хто мовчить (померлим), не може зашкодити, хоч і нищить його майно.

Феномен мовчання наявний у багатьох релігіях світу, зокрема у зороастризмі. Там "вежею мовчання" називається кам'яна, циліндрична споруда заввишки 8 м. У ній є ґрати, на які клали голі трупи для поживи грифів [9].

Ще один приклад ритуального мовчання знаходимо у праці З. Фройда "Тотем і табу": "Якщо індієць Pima вбив Apacha, то він був змушений пройти через важкі спокутувальні церемонії. Протягом шістнадцятиденного посту йому не можна було торкатися м'яса і солі, дивитися на вогонь і з ким-небудь розмовляти" [8, c. 70]. Убивця – це той, хто мав справу зі смертю, а тому він упродовж певного часу – носій смерті.

Заборона розмовляти із вбивцею зумовлена двома причинами: по-перше, вбивці не можна говорити, бо він певний час сам належить "тому" світові; по-друге, порушник табу – той, хто заговорив із вбивцею – сам стає табу, тобто небезпечним для інших.

ВЕСІЛЛЯ

Важливою є роль мовчання у весіллі.

У східнослов'янському варіанті весільного ритуалу для нареченої характерна або найбільша вербальна активність (пн.-рос. варіант), або абсолютне мовчання (укр., білорус. варіанти) [10, c. 402]. Схожа поведінка характерна для наречених інших народів Євразії. Так в абхазців молода упродовж тривалого часу не розмовляла з чоловіком, як і з іншими членами чоловікової родини. Такі заборони були і в інших народів Кавказу. Щоб невістка заговорила, її довго вмовляли, навіть щось дарували [11, c. 120-122]. У деяких народів Середньої Азії, коли наречену запитували, чи вона згодна вийти заміж, та мовчала кілька годин, і лише після довгих умовлянь ледь чутно казала "так" [12, c. 231]. Це маніфестувало також поступовість переходу від однієї соціально-рольової функції до іншої. Мовчання корелює із браком визначеної статусної ролі. Наречена – ще не зовсім жінка, але вже не належить до дівочої громади. Мовлення – це зв'язок між тими, що спілкуються, контакт, комунікація; а наречена ще поза системою остаточно визначених соціальних ролей: вона ще на порозі того, щоб стати жінкою. Вона ще цілком не інтегрована у систему нових соціокомунікативних зв'язків. Тому мовчання – знак "межовості", "недоінтегрованості" у нову сім'ю.

Наречена починала говорити лише після вмовлянь; зауважу, що вмовляння, прохання, задобрювання покійника дуже характерні і для похоронних голосінь:

Княгине моя люба,Чи не було тобі що їсти,Чи не було де пробувати?.. (№ 20)

* * *

Ой моя донечко, чого ти одцуралась?Та чи я вас, мої дітки, та обижаю? (№ 1)

* * *

Моя ти дитинко солодка, моя!Куда ж ти йдеш від мене, куда?Рибочко, лебідочко, верни ж ти ся, верни. (№ 1)

Такі вмовляння – пізніший елемент голосінь. Вірили, що "первісно померлий нікуди не віддалявся. З розвитком просторових уявлень йому почали приписувати далекий шлях і далекий політ" [13, c. 173]. Причини появи у голосінні вмовлянь, величань, очевидно, зумовлені страхом перед лімінальною особою [14, c. 33].

У весільному обряді європейських ненців, згідно зі звичаєм, наречений і наречена за весільним столом повинні були сидіти спокійно, скромно. Заборонялися будь-які вияви почуттів: не можна було розмовляти між собою, триматися за руки [15, c. 88], – молоді повинні були заховувати поведінку, не властиву живим людям (таку поведінку можна також пояснити захистом від злих сил, які наповнюють простір лімінальної ситуації).

РИТУАЛЬНІ ТРАПЕЗУВАННЯ

Бог і людина у первісному суспільстві злиті – що потрібне людині, потрібне і Богу [16, c. 61], а тому трапезування первісної людини уявлялись трапезуванням самого божества [16, c. 63].

Звідси – ритуальні трапезування, які певним чином також пов'язані з проблемою мовчання. Відомо, що акт споживання їжі мав дуже важливе значення у давньоіндійській традиції. "Закони Ману" – своєрідний кодекс поведінки давнього індійця – наказують: "Нехай вся їжа буде дуже гарячою, а ті, що її споживають – нехай будуть мовчазними; і нехай двічі народжені [представники трьох вищих каст, що проходили в дитинстві обряд висвячення] не говорять про якість їжі, навіть коли їх запитуватиме жертвувальник" [17, c. 74]. Така поведінка під час трапезування пов'язана з тим, що "скільки часу зберігається тепло в їжі, скільки часу їдять у мовчанні і не говорять про якість їжі, стільки часу їдять предки" [17, c. 74]. Отже, трапезувати треба мовчки, тільки тоді предки можуть приєднатись до живих людей, що в цей час, завдяки мовчанню, схожі на померлих.

Сам акт злуки (контакту) з померлим є лімінальним. Тому парадигматично (як і у весіллі) супроводжується мовчанням. Отже, не просто уподібнення до померлих, а знак порогової сакральності.

ІНІЦІАЦІЯ

Той, хто проходить обряд ініціації, переходить із одного світу в інший, себто повинен померти і народитися. Відомий дослідник чарівної казки В.Пропп уважав, що "цикл ініціації – найдавніша основа казки" [13, c. 329]. "Живі впізнаються за тим, що від них тхне, вони позіхають, сплять і сміються" [13, c. 81]. У мертвих усе навпаки. Крім того, їм властиве ще і мовчання.

Loading...

 
 

Цікаве