WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Дискурсивність текстової фрагментації як вияв категорії дискретності - Реферат

Дискурсивність текстової фрагментації як вияв категорії дискретності - Реферат

Сегментацію як різновид фрагментації тексту можна протиставити парцеляції в плані концентрації головної інформації: якщо в попередньому випадку семантично навантаженим є стрижневий компонент, а не фрагмент (парцелят), то в цьому випадку семантично вагомішою є сегментована частина, що містить тему повідомлення. Цей факт дає підстави вважати сегментами синтаксичні конструкції, що традиційно визначають, як „називний теми", характерною особливістю яких є формальні показники зв'язності, вказівки на попередню частину: Ім'я. Воно, безперечно, було йому знайоме (Л. Дереш). Крім класичних прикладів „називного теми", сегментовані конструкції можуть набувати іншого вигляду, коли частина додаткового характеру, що тлумачить відокремлений фрагмент, не містить жодних показників семантичного зв'язку із сегментом. Напр.: Анекдот. Про жіночу впертість (В.Єшкілєв). Сегментація прагне привернути увагу саме до виділеного фрагмента.

Крім парцеляції і сегментації, А.П. Загнітко зараховує до різновидів фрагментації тексту і біфуркацію, яку визначає як „процес розчленування єдиного цілого на два актуалізаційно-смислові компоненти, внаслідок чого виокремлювана інформація постає псевдосамодостатньою, спрямованою водночас на текстотвірний потенціал попереднього речення, поза яким вона втрачає своє функціональне навантаження" [Загнітко 2001: 469]. На нашу думку, немає потреби у виокремленні цього явища, доцільніше розглядати його як різновид парцеляції, зокрема у випадку відокремлення підрядної частини речення. Напр.: Щоночі він знову і знову бачив усвідомлені сновидіння. Які з невідомих причин вийшли з-під контролю (Л. Дереш). У цьому випадку речення поділене на два фрагменти, один з яких (другий) є семантично залежним і недостатнім без першого, проте крім кількісних обмежень, інших суттєвих відмінностей від парцеляції немає.

Вищерозглянуті явища є звичайними засобами мовленнєвої репрезентації мовних синтаксичних конструкцій, що засвідчують зближення писемного та усного розмовного мовлення. Інша тенденція, що простежується в українському синтаксисі, – аналітизм [Загнітко 2001: 523], спричиняє появу незвичних фрагментованих утворень, які неможливо пояснити лише прагненням автора передати розмовне мовлення.

Якщо для парцеляції та сегментації характерна семантична залежність фрагментованої фрази від основної, то в інших випадках ми фіксуємо подвійну залежність: як відокремлений компонент не існує без стрижневого, так і стрижневий є семантично залежним від додаткового. Найчастіше таким чином членують прості речення, „розриваючи" головні і другорядні члени або навіть підмет і присудок. Напр.: Біля дверей. Стояла вона (Б.Жолдак); Це був. Не сон (Б.Жолдак). Звісно, текстова фрагментація тут є штучним явищем, і немає підстав для того, щоб говорити лише про мовленнєву репрезентацію речення. Насамперед автор прагне передати на письмі інтонацію повідомлення, для чого подає кілька фраз замість одного речення: Брешете. Я. Не. Кричала! – нарешті втамувала вона ридання (Б.Жолдак).

Фрагментацію такого типу вважаємо проявами синтаксичної деструкції: кожен фрагмент не лише є залежною, несамостійною фразою із семантичного боку, а й з граматичного, внаслідок чого відбувається порушення текстової тканини, зумовлене інтенцією автора. На нашу думку, автор намагається надати ситуації семіотичності, підвищити її знаковий статус. З одного боку, структура речення зберігається (на формально-граматичному рівні), а з іншого – наявні мовленнєві одиниці – висловлення – позбавлені предикатності, тобто немає одного стрижневого компонента, як у випадку парцеляції та сегментації, а є кілька, однаковою мірою несамостійних. Можливість використання в тексті таких фрагментів, що не мають ядра, навколо якого їх об'єднано, спричиняє подальшу фрагментацію: не на рівні речення, а на рівні окремих слів. Напр.: Ст! Еф! Ан! (Іздрик).

Фрагментація цього типу ілюструє прагнення ввести до письмового тексту елементи мовлення, тобто поєднати текст і мовлення. Зважаючи на те, що таке поєднання передбачає не текст, а дискурс, оскільки більшість дослідників тлумачать поняття дискурс через складники „мовлення + текст" [Макаров 2003: 89], акцентуємо на тому, що фрагментація є проявом дискурсивності художнього тексту.

Фрагментація в постмодерністському тексті має подвійну природу: по-перше, вона є мовленнєвою актуалізацією синтаксичних одиниць, у результаті чого спостерігаємо сегментацію і парцеляцію; по-друге, вона є способом впливу на дійсність з метою її членування відповідно до авторського сприйняття. У другому випадку в тексті домінує креативна функція, і він набуває дискурсивності, поєднуючи в собі ознаки власне тексту і комунікативної ситуації.

Отже, дискурсивність – здатність художнього тексту „занурюватися у життя", репрезентувати комунікативну ситуацію, виступаючи її органічним елементом. У художньому тексті з'являються ознаки, характерні усному розмовному мовленню. Крім того, як у тексті відбувається відтворення дискретного об'єктивного світу, так і текст моделює дійсність. Підвищена фрагментація тексту, не зумовлена дискретністю об'єктивного світу, змушує сприймати цю дійсність відповідно до запропонованого членування. У таких випадках ми відчуваємо тісний зв'язок тексту і дійсності, коли текстова дискретність регулює дискретність онтологічну.

Літертаура

  1. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М., 1990.

  2. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Львів, 2000.

  3. Валгина Н.С. Теория текста. М., 2003.

  4. ВанниковЮ.В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. М., 1979.

  5. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981.

  6. Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста. М., 1983.

  7. Жайворонок В.В. Парцеляція // Українська мова: Енциклопедія. К., 2000. С.426.

  8. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк, 2001.

  9. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. Одесса, 1991.

  10. Кондратенко Н.В. Типологічні особливості синтаксичної деструкції в художньому тексті // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. Вип. 6. К., 2003. С. 361-366.

  11. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М., 1988.

  12. Макаров М. Основы теории дискурса. М., 2003.

  13. Минский М. Фреймы для представления знаний. М., 1979.

  14. Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту. К., 1998.

  15. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К., 2002.

  16. Солганик Г.Я. Стилистика текста. М., 2002.

Loading...

 
 

Цікаве