WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних словниках - Реферат

Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних словниках - Реферат

Реферат на тему:

Сучасна українська словотворчістьта її відображення в неологічних словниках

За останні 10-15 років склад українського лексикону змінюється з особливою стрімкістю. Невпинність цього процесу спричинила зміна соціально-політичного статусу української мови на тлі радикальних змін у суспільному й державному устрої України. Ситуацію, в якій опинилася українська мова на зламі тисячоліть, часто не без підстав і перебільшень називають доленосною і, зрештою, вирішальною для неї. Державний статус гарантує українській мові не лише повноцінне функціонування, а й можливість розвитку її нових функціонально-стильових регістрів. Вони покликані забезпечити мовне вираження строкатої суспільної динаміки з її часом несумісними політичними, соціальними, культурно-просвітницькими виявами та настановами. Існування широких спектрів мовних засобів „на будь-який смак" свідчить про високий ступінь розвиненості мови в цілому, і передусім її лексикону як основи національномовної „картини світу". Зміни в кількісному та якісному складі сучасного українського лексикону потребують аналізу, пояснення, узагальнення й виваженої оцінки. Виконати таку роботу покликані професіонали, знавці мови. Завдання, поставлені самим розвитком суспільного життя сучасної України, виводять українське мовознавство на нові обрії, оскільки їхнє розв'язання вимагає вироблення нових підходів і способів дослідження мовних явищ, створення нових засобів їхнього моделювання та пояснення. Найзручнішу форму подання широкому загалу результатів професійної роботи мовознавців з лексиконом становлять словники.

Початок ХХІ століття в українському мовознавстві ознаменований бурхливим розвитком нових мовознавчих дисциплін – неології, або неологіки та неографії, або неологічної лексикографії, тобто окремих напрямків лексикологічних та лексикографічних досліджень, об'єкт вивчення яких становить нова лексика і, ширше, будь-які нові явища (інновації) в мовній діяльності суспільства. Поява цих дисциплін зумовлена гострою потребою саме в професійному, мовознавчому, осмисленні потужного струму нової української лексики, у з'ясуванні тенденцій оновлення українського лексикону та виробленні практичних рекомендацій стосовно його розбудови. Результати теоретичного вивчення інноваційних процесів у лексиконі закономірно знаходять своє узагальнене відображення в новому для української лексикографії типі словника – неологічному, або ж в словнику, об'єктом моделювання якого є мовні інновації [2: 61]. Термін неологічний словник ширший за обсягом позначуваного поняття, ніж уже відомі терміни словник нових слів та значень або словник неологізмів. Стосовно останніх двох термінів його можна розглядати як родовий, оскільки об'єктом опрацювання в неологічному словнику стають не лише нові лексеми, а й нові одиниці інших рівнів мовної системи: нові морфеми, фразеологічні одиниці, моделі творення окремих слів, словосполук та речень, моделі розвитку семантики слова. Предметом опису й пояснення в неологічному словнику можуть стати й нові прояви загальних тенденцій розвитку лексикону мови, а саме: інтернаціоналізації vs. націоналізації (автохтонізації), інтелектуалізації vs. демократизації (лібералізації, колоквіалізації, субстандартизації чи вульгаризації), тяжіння до економії мовних засобів vs. деталізації, прозорості номінації. Неологічні словники можна розрізняти за такими ознаками: 1) спосіб опису реєстру: одномовний (тлумачний) – двомовний (перекладний); 2) склад реєстру за функціональними характеристиками одиниць: в цілому нові слова лексикону за певний період його існування (незалежно від функціональної сфери) – нова лексика окремих функціональних сфер, ідіолектів окремих майстрів слова, професійних чи соціальних груп, лексика узуальна-неузуальна (оказіоналізми); 3) склад реєстру за походженням: питома лексика – запозичення, лексика книжна-діалектна, жаргонна, лексика актуалізована-пасивізована. Н.З.Котелова свого часу за способом входження нових одиниць до лексикону досліджуваної мови запропонувала розрізняти зовнішні та внутрішні запозичення. Останні вона кваліфікувала як „лексичні нововведення" („лексические новшества") за часовою віссю (відродження, актуалізація, узуалізація) чи (та) локальною – (входження з діалектів, усного мовлення, жаргонів, спеціальних мов, інших мов) [4: 22].

Українська неографія має вже цілу низку різнотипних неологічних словників. Усі вони належать до одномовних тлумачних, проте істотно різняться за складом як реєстрів, так і метамов, або за сукупністю засобів опису та пояснення реєстрових одиниць. Д.В.Мазурик у своєму словнику-довіднику "Нове в українській лексиці" (Л., 2002) зафіксувала новотвори, неозапозичення та неосемантизми, до того ж разом з окремими словами вона подала в реєстрі й нові фразеологічні одиниці на зразок нове мислення, командна економіка та продуктивні основи композитів типу інтернет-, євро- та ін. Дослідниця приділила актуалізованим (пор. добротворець, європеїзація, конфесія, сітківкар) та пасивізованим лексемам на зразок ваучеризація, держприймання, купоно-карбованець, розробивши оригінальну детальну систему маркування різних шарів нової лексики. Маємо на увазі такі запропоновані Д.Мазурик позначення, як слово, яке за охоплюваний період (1991-2001 рр. – Є.К.) вийшло з активного вжитку, відхід слова на периферію лексичної системи (набуття рис архаїзму чи історизму) або * – семантичний неологізм (нове значення багатозначного слова). Ця модель динаміки лексичного складу української мови відповідає загальноприйнятій тенденції її лексикографічного опису, пор. вищеподані маркери з подібними ремарками в „Толковом словаре русского языка конца ХХ в.: Языковые изменения" за редакцією Г.М.Скляревської (СПб., 2000): уход слова в пассивный запас" та „особенности употребления слова". Лише словотвірні неологізми подали в своєму „Словнику новотворів української мови кінця ХХ століття" (Кривий Ріг, 2002, вип.2) Г.М.Віняр та Л.Р.Шпачук. Ж.В.Колоїз до відбору словотвірних неологізмів поставила ще жорсткіші умови, за провідну ознаку одиниць реєстру свого „Тлумачно-словотвірного словника оказіоналізмів" (Кривий Ріг, 2003) обравши унікальність форми новотворів, пор. такі засвідчені слова, як амуртизація, очезпідбровено, кіндерча, сюди-тудинство, якоїзволитенаціональності та ін. З'явилися й словники нової лексики окремих функціонально-стильових різновидів української мови або окремих ідіолектів її носіїв, передусім письменницьких. До праць такого спрямування належать „Короткий словник жарґонної лексики української мови" Л.О.Ставицької (К., 2003), словник О.М.Рудь „Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників" (Суми, 2001) або „Словник поетичної мови Василя Стуса (рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори)" Л.В.Оліфіренко (К., 2003). Поява цих словників знаменна тим, що в них зафіксовано значний масив лексики, яка не ставала раніше об'єктом опису в нормативних словниках української мови. У радянську добу виняток з цього лексикографічного правила становили лише словники мови письменників (Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, В.С.Стефаника, Лесі Українки), які в повному обсязі фіксували склад їхнього ідіолексикону, а також 2-томний „Частотний словник сучасної української художньої прози" за ред. В.С.Перебийніс (К., 1981), суцільна вибірка якого містила всі наявні в опрацьовуваних текстах слова незалежно від ступеня їхньої нормативності. Велику кількість нової лексики засвідчили й видані за період незалежності нові термінологічні словники. Деякі з них подають цілі нові відділи українського лексикону, як, приміром, „Англо-українсько-російський словник з інформатики та обчислювальної техніки" львівських дослідників О.М.Коссака та С.Л.Маньковського (Л., 1991). У низці нових термінологічних словників здійснено новаторські спроби оновлення вже існуючих термінів, критичного перегляду складу деяких терміносистем щодо їхньої відповідності нормам української граматики і вимогам до точності й уніфікації означення виражених понять. Найбільш яскраво і послідовно така реформаторська тенденція виявилася в „Російсько-українському словнику наукової і технічної мови: Термінологія процесових понять" О.Войналовича та В.Моргунюка (К., 1997). Своїм прагненням до стовідсоткової реалізації словотвірних моделей, часто навіть нехтуючи пріоритетами й закономірностями, що вже склалися в словотвірній підсистемі української мови, автори цього словника збурили гостру дискусію в колах як мовознавців, так і фахівців з технічних наук (пор. хоча б такі запропоновані авторами новотвори, як наблиз, наблизина (замість запозиченої апроксимації), збільша, збільшина, зносівкий, вирівнивий, меншавий, вмикавий, тужавкий та ін.). Однак, яку б дискусію не викликала подекуди надмірна революційність реформаторів-словникарів, не можна не вітати їх намагання підійти по-новому, творчо й критично, до стану справ в українській термінології, тим більше, що часто-густо нове виявляється добре забутим старим, як, приміром, вживане останнім часом слово накладанець. О.Франко у збірнику рецептів „Перша українська загальнопрактична кухня" запропонувала його замість германізма бутерброд або полонізма канапка ще 1929 р. У найновіших дослідженнях українських лексикологів зібрано відомості, показові й важливі для встановлення тенденцій і конкретних засобів заміни кальок або запозичень лексемами, створеними за питомими українськими словотвірними моделями. Наприклад, уже згадана лексема накладанець (накладанці) співвідноситься з такими назвами кулінарних виробів, як завиванець, перекладанець, плесканець (коржик), а відновлена в сучасному мовленні і також створена на початку минулого століття лексема сиротинець – замінник запозичень інтернат,дитбудинок гармонійно вписується в такий словотвірний ряд найменувань місця чи приміщення, як бабинець, гостинець (битий шлях), звіринець, свининець, дитинець [1].

Loading...

 
 

Цікаве