WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Доля рідної мови - доля України - Реферат

Доля рідної мови - доля України - Реферат

його доповнили мистецько-художні композиції, присвячені темі рідної мови. Їх підготували студенти Інституту журналістики під керівництвом Катерини Серажим та курсанти Київського військового інституту управління і зв'язку під орудою викладачів Лідії Марущенко, Тетяни Демидюк, Людмили Ігнатенко, Любові Семишкур та Юлії Огієнко.
На конференції було прийнято Звернення до студентів вищих навчальних закладів України.
Успіх будь-якої конференції залежить не лише від того, які наукові сили запрошено до участі в ній, а й від того, як висвітлено її наукові результати. До цьогорічної конференції було підготовлено і видано збірник статей у двох книжках "Слово і суспільство", у якому подано матеріали попередньої конференції. Своєрідність цього видання полягає в тому, що тут не лише надруковано статті відомих учених, аспірантів і студентів старших курсів, а й зроблено загальний широкий огляд матеріалів студентів різних курсів. Цей вдумливий, компетентний аналіз здійснено проф. А. Мамалиґою та доц. О. Пазяк.
На цьогорічній конференції було прийняте рішення взяти активну участь і в міській конференції під такою ж назвою. Вона відбулася 19 травня в Будинку вчителя цього ж року.
На засіданні оргкомітету тепер, як і раніше, записали ухвали проводити й надалі такі конференції щорічно. Адже кожний подібний захід сприятиме піднесенню самосвідомості нашої молоді - надії та будівничого нашого майбутнього. Тут доречно нагадати слова вченого, педагога і громадсько-культурного діяча Анатолія Погрібного, який сказав: "В ім'я сучасного і в ім'ямайбутнього мусимо найактивніше діяти, зорганізовуючись у єдино спрямоване та наступальне, ба й агресивне супроти різного роду недругів українства. Усім нам слід перейнятися пристрасною вірою у широчінь історичних просторів, на які мусить вийти Україна в ХХІ столітті, у те, що наша національна місія і для самих себе, і для світу далеко ще не сповнена, у те, що, засвоївши свої численні історичні прорахунки, зрештою, таки "запануємо ми, браття, у своїй сторонці," заживемо в добрі та повносилі українського національного самовиявлення. Спасенна наука національної самосвідомості, національної самоповаги, національної самооборони, національного самоутвердження хай прийде кожному з нас, українців, у незаміниму поміч" [2, 286].
На основі виступів учасників конференції, більшість яких торкалася сьогодення України, а також і власних спостережень щодо нинішньої мовної ситуації в нашій державі, коли на рідній землі українською мовою навчається тільки 21 відсоток дітей, ми переконалися, що не маємо морального права далі спокійно спостерігати, як іде навальне зросійщення нашого суспільства, коли в Україні мало звучить державна рідна мова в засобах масової інформації, зокрема на телебаченні, коли на книжкових розкладках губиться українська книжка серед цілого моря чужомовної літератури, до того ж чималої кількості низькопробної, а то й ворожої України коли в міському транспорті Києва, зокрема в метро, розповсюджується тільки російськомовна преса.
Не забуваймо, що, як підкреслює голова комітету Верховної Ради України з питань культури і державності Лесь Танюк, "мовну політику держави формує і скеровує її інтелектуальна еліта, її преса, її наука і культура" [3].
Отже, ми теж відповідаємо за мовну політику в нашій державі - чи будемо фактично схвалювати її своїм мовчанням, чи активно протестуватимемо проти антиукраїнського свавілля. " І саме на нас, представниках інтелігенції, - наголошує Лесь Танюк, - лежить сьогодні відповідальність за відхід від тієї мовної стратегії, якою були позначені перші кроки і кроки нашого постколоніального буття (створення Товариства української мови, "Меморіалу" імені В. Стуса, Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, Народного руху України, боротьба за піднесення національної культури, домінанта моральних критеріїв над прагматичними, утвердження українських державних символів).
Будьмо терпеливі, але послідовні в запровадженні української мови в усі сфери нашого життя. Доки ми спілкуємося рідною мовою - ми є народ. Асимілювавшися чи то на російський, чи то на рекламно-англомовний кшталт, ми стаємо не народом, а натовпом, ризикуємо втратити державність" [4].
Ми повинні докласти всіх зусиль, аби наша держава і мовному питанні міцніла та розвивалася. І що можемо зробити сьогодні не відкладаймо на завтра. Бо, як підкреслюють Василь Іванишин та Ярослав Радевич-Винницький: "Нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання - відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо, В ім'я нашого народу, в ім'я найвищих ідеалів людства - свободи і справедливості" [5, 217].
Конференція щороку засвідчує своє високе наукове і суспільно-політичне значення, і особливо вагомим її внеском є зв'язок з процесами державотворення, виховання молодої політичної еліти, утвердження України у світовому співтоваристві. Якщо ми прагнемо мати мудру, шановну у світі державу для себе, своїх дітей та онуків, то мусимо багато, наполегливо працювати і кріпити все, що відстоює самостійність, упевнену позицію нашої країни, все, що пов'язане з ментальністю народу, оберігати і розвивати українську мову, назва якої спільнокоренева і з назвою нашої Держави.
Loading...

 
 

Цікаве