WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Універсальна категорія аспекту в українському етноваріанті - Реферат

Універсальна категорія аспекту в українському етноваріанті - Реферат

Реферат на тему:

Універсальна категорія аспекту в українському етноваріанті

Однією з провідних галузей функціональної лінгвістики є функціональна граматика, об'єктом вивчення якої є закономірності функціонування одиниць мови. Головний підхід до дослідження лінгвальних одиниць – інтегративний: одиниці різних мовних ендосистем розглядають у системній єдності виконуваних семантичних функцій. Предметом функціональної граматики є граматична транссистема мови (така, що пронизує усі ендосистеми) у її взаємодії з концептуальною картиною світу, а через її призму – з позамовним універсумом. Функція відображення позамовного довкілля у вигляді мовної картини світу об'єднує різнорівневі засоби в єдину, ієрархічно організовану та чітко структуровану систему.

Серед проектів функціональної граматики, що співіснують у сучасній лінгвістиці досить привабливою є інтерпретаційна модель, якої дотримуються дослідники, що поділяють засадничі теоретичні принципи та позиції лінгвістичної школи на чолі з О.В. Бондарком. Становлення теорії функціонально-семантичних полів (ФСП) О.В. Бондарка відбувалося в процесі дослідження категорії дієслівного виду (на матеріалі російської та деяких слов'янських мов) як граматикалізованої частини більш широкого понятійного поля – аспектуальності, домінантою якого є семантична категоріальна ознака "внутрішній" час дієслівного процесу", або ж "характер перебігу та розподілу дії в часі" [Теория... 1987: 41].

Пошуки у відносно новій для українського мовознавства галузі – аспектології, теоретичне підґрунтя для яких було закладено в працях В.М. Русанівського [Русанівський 1959; 1971], продовжили сучасні дослідженнями: [Бондар 1996, Загнітко 1990, Соколова 2003], однак разюча диспропорція між значною кількістю аспектологічних праць, написаних на матеріалі російської мови та поодинокими студіями, присвяченими дослідженню аспектуальної специфіки українського дієслова, спонукає до подальшого освоєння царини аспектології на ґрунті української мови.

Дієслово – частина мови, яка "просотана" часовою семантикою, тому цілком закономірна його названо "часівник" у граматиці Є. Тимченка та "Zeitwort" (буквально "часове слово") в німецькій мові. Але серед функціонально-семантичних категорій, об'єднаних функцією етноваріантного відображення онтологічного феномена "час" лише аспектуальність пронизує всю систему дієслівних форм сучасної української мови, маркуючи кожну з них однією з опозиційних ознак свого граматичного ядра. Це свідчить про репрезентацію аспектуальності та виду на віртуальному рівні мовного знака, що засвідчує когнітивність видової семантики [Загнітко 1993: 213]. Разом із тим, проблема когнітивного підґрунтя семантичної категорії аспектуальності як інваріантної категоріальної ознаки, яка виступає в тих чи інших варіантах у мовних значеннях, належить поки що до недостатньо досліджених аспектологічних проблем, а існуючі хронотипні "візитівки" аспектуальності, найбільш популярними з яких є "характер перебігу та розподілу дії у часі" О.М. Пєшковського та "внутрішній час" процесу Г. Гійома [Теория... 1987: 47] навряд чи дають чітке уявлення про когнітивну основу видової семантики. Тому проблема встановлення онтологічних категорій, з якими корелює лінгвістична категорія аспектуальності, належить до актуального поля української аспектології. Наш пошук найзагальнішої семантичної ознаки, яка відбиває онтологію аспектуальності ґрунтується на врахуванні трьох існуючих напрямів (хронотипного, логічного, асоціативного), та на використанні деяких постулатів загальнофілософського характеру, що уможливлює висунення інтегративного хронотипно-філософського підходу, основними положеннями якого є:

1. Спосіб концептуалізації дійсності, на якому ґрунтується українська аспектуальна система, можна охарактеризувати через встановлення кореляції семантичної категорії аспектуальності та її граматичного осердя – категорії виду із певними логіко-філософськими категоріями, що відображають закономірності облаштування позамовної дійсності.

2. У найзагальнішому плані лінгвістична категорія внутрішнього часу корелює з екстралінгвістичною категорією часу, а отже, "внутрішній час" дієслівних процесів відображає найбільш характерні властивості та закономірності об'єктивного часу. Найточнішим визначенням об'єктивного часу є його інтерпретація як тривалості процесів і як послідовності явищ: "Час є формою буття матерії, що виражає послідовність існування речей і подій та тривалість їх існування" [Аскин 1966: 117] Послідовність і тривалість – фундаментальні, перевірені часом філософські категорії. Це обумовлює закономірність їх лексико-граматичної, а особливо граматичної категоризації, оскільки, як відомо, граматичні концепти фіксують найсуттєвішу частину концептуальної інформації [Болдырев 1994: 45]. Отже, цілком умотивованим є припущення про те, що "внутрішній час" дієслівних процесів відображає діалектичну єдність часової тривалості та послідовності явищ позамовної дійсності, позначених дієслівними основами.

3. Тривалість та послідовність є хронотипним виявом діалектики більш фундаментальних категорій – динамічної єдності стійкості (збереження) та змінності, яка, відповідно, виражається у взаємозв'язку понять стану та події. Стан матеріальної системи трактують як вияв певної сукупності її властивостей. Перехід системи із одного стану в інший категоризується як подія [Онищенко 1977: 2-4]. Видається цілком коректною лінгвістична інтерпретація загальнофілософської діалектики стану і події, інтеріоризованої та категоризованої видом українського дієслова, як діалектики двох субкатегорій процесуальності: дії та події (по-дії). Вищезгадана онтологічна єдність як найбільш суттєва частина концептуальної інформації про позамовний час зафіксована в граматичній системі української мови категорією дієслівного виду як прототипового ядра семантичної категорії аспектуальності. Понятійна зона "внутрішній час", що ґрунтується на вищезазначених властивостях об'єктивного часу, відкриває для мовця можливість подвійного погляду на позначуваний дієсловом факт – як на дію (акціональна процесуальність) чи як на подію (евентуальна процесуальність). Можливість таких двох поглядів об'єктивована та зафіксована у мові як видова опозиція недоконаного та доконаного виду, яка пронизує всю систему дієслівних форм.

4. Граматичний концепт виду має досить складну структуру, що спричинено перш за все його тісними зв'язками з понятійною зоною граничності, яка є когнітивною основою видової корелятивності чи некорелятивності дієслівної семантики, оскільки ґрунтується на відбитих свідомістю об'єктивних відмінностях між явищами позамовної дійсності, позначених у мові за допомогою дієслів.

Продуктивність лінгвістичної моделі опису дієслівного виду, яка ґрунтується на принципі функціонально-семантичного поля, свідчить про високий рівень її інтерпретаційної адекватності. Проте суперечливий характер досліджуваного феномена, невичерпність, попри давню аспектологічну традицію та широку аспектологічну літературу, спонукає до подальшого пошуку інтерпретаційних моделей, які, опираючись на загальні закономірності польового моделювання, "пронизували" б організацію кожної понятійної зони поля аспектуальності, виявляючи її специфіку щодо інтеріоризації онтологічного феномена, що стоїть за концептом "аспект". Саме такий підхід, на нашу думку, уможливлює стирання гострих кутів полеміки навколо досить еклектичної за характером вираження категорії, якою є дієслівний вид.

Першим завданням, підпорядкованим загальній меті польового моделювання аспектуальності, є уточнення конфігурації поля "внутрішнього часу". Термін "поле" разом із його неминучим супроводом ("ядро", "периферія", "напруження", "затухання", "тяжіння", "сила" тощо) для лінгвістичної метамови – досить вдала метафора, запозичена із фізичної теорії електромагнітного поля. Уже сама словосполука "поле часу" ілюструє відображений у метамові лінгвістики феномен, який, за твердженням Дж. Лайонза, виявляє себе в дуже багатьох мовах світу – це моделювання словника і граматики темпоральної референції і денотації за зразком просторової референції і денотації, яке є частиною більш загального процесу моделювання абстрактних галузей за зразком конкретних галузей, оскільки темпоральні відношення за своєю суттю – більш абстрактні, ніж просторові, а темпоральне значення є історично похідним від дещо раніше сформованого просторового [Лайонз 2003: 342–343]. Первісно просторову етимологію мають і самі метаімена досліджуваної концептуальної зони. Термін "аспект" запропонував для перекладу відповідного російського терміна "вид" швейцарець Ф. Рейф у 1828 р. [Мазон 1957: 32]: (лат. aspektus "погляд, вигляд, зір", від aspekto "дивлюсь"), має значення "погляд, кут зору, під яким сприймається те чи інше явище, предмет, подія, перспектива, в якій вони виступають" [СІС 1974: 60]. Український граматичний термін "вид" якраз і є результатом спеціалізації загальновживаного "вид", що має значення "погляд, вигляд, світле місце" [ЕСУМ І :370].

Отже, польова модель аспектуальності може бути запозичена не тільки з теорії фізики, а й, скажімо, з теорії візуального сприйняття, інтерпретована не тільки як загальноприйнятий аналог електромагнітного феномена, а й як аналог просторово-візуального поля, розробленого Р. Арнгеймом у дослідженні "Мистецтво і візуальне сприйняття" [Арнхейм 1974]. Ми розробили на ґрунті описаної Р. Арнгеймом внутрішньої структури квадрата віртуальну модель структури аспектуальної системи української мови, яка має достатній рівень "працездатності", що дозволяє увиразнити систему аспектуальних відношень, відобразивши її чітку структурованість та визначивши місце дефективних у видовому відношенні одиниць як невід'ємних елементів поля, що забезпечують його загальну рівновагу (мал. 1):

Loading...

 
 

Цікаве