WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст. - Реферат

Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст. - Реферат

Реферат на тему:

Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст.

Аксіоматичним є твердження про зв'язок мови із позамовною дійсністю. Недарма словник називають всесвітом, розташованим за алфавітом. Ця потенційна здатність – чутливо реагувати на зміни в довкіллі – виразно проявляється у термінології як найбільш мобільній і відкритій підсистемі загальнолексичної системи. З цього погляду історія формування і розвитку української військової термінології є віддзеркаленням історичного поступу українського народу на шляху державотворення. У конкретних просторово-часових координатах цей поступ мав свої особливості, що й відбито у мовних (лексичних, семантичних, стилістичних) процесах того чи іншого етапу. Отож розглянемо екстра- та інтралінгвальні чинники впливу на формування української військової термінолексики (далі – УВТ) ХІV-XV ст. – періоду, який донедавна нечасто потрапляв "у фокус" наукових студій.

З кінця ХІV ст. Україна входить до складу чужих держав: Галичина і Холмщина – до Польщі, Київщина, Чернігівщина, Волинь, північно-східне Поділля – до Великого князівства Литовського, частина Поділля і Буковина відійшли до Молдавського князівства, Закарпаттям володіли угорські королі.

Яким був розвиток УВТ у пору входження земель Південно-Західної Русі до складу Великого князівства Литовського? Аналіз цього процесу буде більш адекватним, якщо звернемо увагу на тогочасний військовий устрій Литви. Передусім зауважимо, що прихід литовської зверхності, на думку багатьох дослідників, відбувся непомітно і не вніс суттєвих змін у життя руських земель [Антонович 1885 І: 249; Грушевський 1891: 458; Крип'якевич 1936 І: 133-134]. Військо було зорганізоване подібно до княжих часів, опираючись на дві головні формації: народне ополчення й постійне боярське військо [Крип'якевич 1936 1 : 134]. Пізніше це військо отримало назву шляхти хоруговної, „що ставала на чолі народного ополчення під час воєнних дій", – фіксує Словник староукраїнської мови ХІV – ХV ст. [ССМ ХІV-ХV 2: 560].

У мовному плані традиції ділового стилю давньокиївської мови, трансформованого на українському ґрунті, продовжувались у ділових документах Литовського князівства: ця мова стала офіційною в урядових канцеляріях. Навіть у XVI ст., коли з підкоренням Литовського князівства Польщею українська літературна мова підпала під польський вплив не тільки в Галичині, але й по всьому ареалу побутування, Литовський статут 1588 р. вимагав: „Писар земский маеть по руску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иным языком и словы" [Русанівський 2001: 60-61]. Належний статус мала „західноруська" мова в канцеляріях Молдавського князівства, де вона вживалася у юриспруденції як єдина [ССМ XIV-XV 1:11].

Водночас із збереженням давньокиївських засад у різних сферах відбувались і закономірні зміни. Так, у військовій зароджується явище, якого назагал руські землі княжої доби не знали, – залучення різних верств населення, у т. ч. непривілейованого, до військової служби [Яковенко 1993: 31]. У складних зовнішньополітичних умовах литовські князі сформували консеквентну й суцільну військову систему, побудовану на земельному праві: кожен, хто володів землею (князі, пани, дрібні бояри, міщани, церковні люди чи навіть селяни), повинен був служити у війську. Ціле населення, – стверджує „Історія українського війська", – мало бути зв'язане в одну воєнну організацію [Крип'якевич 1936, 1: 135].

Таке суцільно змілітаризоване суспільне середовище логічно мало б дати поштовх розвитку „мілітарної мови", однак, як засвідчують писемні джерела, у загальномовному контексті XIV-XV ст. питома вага військової лексики є парадоксально незначною. Це підтверджує Словник староукраїнської мови XIV-XV ст., де корпус військових найменувань сформований:

  1. лексикою, успадкованою з мови давньокиївського періоду: воина „війна", воиска „війна", воиско „військо", городъ„укріплене місце з оборонними спорудами", доспeхъ„зброя, спорядження воїна", доспhшeнъ "готовий до війни", дhло „бій, битва", копиe „спис", мeчь, мeчовый „завданий мечем, мечовий", налога „напад", нeприятeль „ворог", ороужиe „зброя", побhдоносeць, прысяга, помочь „збройна допомога", боронити, "обороняти, боронити, захищати", боронити сh„оборонятися, захищатися", оборонити „оборонити, захистить", поплeнити „полонити, поневолити", побити (перемогти) "розбити, побити", сторожа „сторожа, охорона", супостатъ „ворог, противник", тeмникъ „воєначальник десятитисячного загону" та ін.;

  2. новотворами – лексичними чи семантичними неологізмами. Лексичні неологізми, наявні в Словнику староукраїнської мови XIV-XV ст., – це здебільшого слова іншомовного походження: валка (стч. valka, стп. walka) „війна", гетманъ (стп. hetman, стч. hejtman, свн. huptmann) „найстарший над військом", нeприятeлскии „ворожий", порохъ (для стрільби) „порох", прохница (дерев'яна бочка для зберігання пороху для стрільби) „порохівниця", оборонeниe„збройний захист", жолдъ (стч. żоłd, стп. zołd, мад. zcold, свн. solt) „оплата найманим солдатам; жолнирь (стп. zolnierz, стч. žołdneř, свн. soldenier) „кіннотник шляхетського стану; воїн-найманець", рыцeрь (стч. rytier, стп. rycerz, свн. ritter) „кінний воїн шляхетського стану", шляхта (стп. szlachta, свн. slahte), хоружии (стп chorąży) „у Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському службовець, що відав організацією ополчення із бояр і шляхти", рыцeрство (рицарський стан, військова спадкова каста, від XIVст. – шляхетський стан) „рицарство", соупоръ (цcл. соупръ)1 „противник, суперник", пищаль „вогнестрільна зброя", тарасниця (стп. tarasnica) „рід гармати, вживаної для оборони фортець міста", фоуклeръ(стп. foglar), „рід гармати", поушeчъныи „гарматний", нeприятeлскии „ворожий", рыцeрьскыи „рицарський, шляхетського походження", отприсячь (стп. odprzysiąc się) „виправдатися під присягою", нeпрeможeныи (стч. nepřemozny, стп. nieprzemożny) „непереможний, непоборний" та ін.

Така незначна питома вага військових найменувань у писемних пам'ятках XIV-XV ст. пояснюється, по-перше, тим, що головним репрезентантом української мови цього періоду були юридичні документи: дарчі і купчі грамоти, заповіти і под. [Русанівський 2001:47]. Саме грамоти, які становлять основну масу Словника староукраїнської мови XIV-XV ст., є головним джерелом виявлення того лексичного фонду, з яким українська писемно-літературна мова вступила на шлях самостійного розвитку [CCM XIV-XV1 : 10]. За таких умов певна частина військової термінолексики, характерна для тогочасного слововжитку, могла залишитися поза межами використаних джерел. По-друге, для стану УВТ XIV-XVст. властива відносна усталеність, оскільки ще не відбулося, так би мовити, неологізаційного вибуху, пов'язаного з поворотним пунктом у військовій справі – винайденням пороху. Хоча слово порохъ (длястрільби) Словник староукраїнської мови XIV-XVст. фіксує, однак кількість назв вогнепальної зброї як лакмусового папірця інновацій є незначною.

Субіжно із кількісними змінами, які співвідносні із власне лексичними неологізмами, в УВТ згаданого періоду відбувались і якісні перетворення, коли наявні в мові слова набували нової денотативно-сигніфікативної співвіднесеності: наприклад, дієслово боронити, крім успадкованих з давньоруської мови значень „заважати, перешкоджати, забороняти", „захищати", набуло у XV ст. ще значення „охороняти, стерегти, пильнувати" [CCM XIV-XV, 1:112]. Поряд з цим давньоруські слова, утративши в процесі історичного розвитку свої первинні значення, набули нових, пор.: у „Материалах" І. І. Срезневського слово присягнути засвідчене із значеннями "доторкнутись", „чіпати, зупиняти" [Ср. 1 : 1475]; у Словнику XIV-XV ст. – „скласти присягу" [CCM ХІV-ХV, 2:249]; воєвода у „Материалах" – "воєначальник" [Ср.І: 280], у Словнику ХІV–ХV ст. – "титул правителів Молдавського князівства та його синів"; "у Польському королівстві і Литовській державі намісник короля або великого князя" [ССМ ХІV–ХV 1: 184].

Із винайденням пороху закономірно занепала семантична структура слова пушка із лексико-семантичними варіантами „метальне знаряддя", "ручний метальний снаряд" [Ср.ІІ : 1742]. На ґрунті староукраїнської мови ця лексема актуалізувалась із значенням „гармата" [ССМ ХІV-ХV 2: 278]. Отже, втративши свої семантичні центри – вихідні значення, названі вище слова втратили і свою діахронну семантичну тотожність.

Як відомо, семантика слова може змінюватись шляхом розширення чи звуження його значення. Слово дружина, що у давньоруській мові виражало семему "збройний загін, що становив постійну військову силу князя і брав участь в управлінні князівством" [СУМ ІІ: 424], у староукраїнській мові стало позначати військовий загін взагалі [ССМ ХІV-ХV 1: 327]. Старослов'янське хороуговъ, навпаки, виявило тяжіння до термінологічної спеціалізації: якщо І. І.Срезневський фіксує його із загальним значенням "прапор, стяг" [Ср.ІІІ: 1388-1389], то у писемних пам'ятниках ХV ст. воно набуло "військових" сем, позначаючи "військовий прапор, також військовий загін": уставлаeмь ижe ка(ж)ды(и) рыцeрь алюбо просты(и) зeмeнїнъ коли хороугъ(ви) по(д)нeсоуть што умeлъ своeго мeстца стeрe (ч) а хороугвї своeи боронїть [ССМ ХІV-XV 2 : 512-513].

Самозрозуміло, що збільшення словникового складу мови створює можливості для розширення валентності одного слова з іншими. Так, слово помочь, крім загального значення "допомога, поміч", в іменниково-дієслівних сполуках помочь давати, помоч чинити, помоч оудилати, помочи приклонити реалізує спеціальне значення "збройна допомога" [ССМ ХІV-XV ІІ:191].

Loading...

 
 

Цікаве