WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Український мовний пуризм на європейському тлі - Реферат

Український мовний пуризм на європейському тлі - Реферат

Реферат на тему:

Український мовний пуризм на європейському тлі

Історія мови тісно пов'язана з історією народу. Усвідомлення з боку етносу національної самобутності активізує, як правило, певні мовні функції: етнооб'єднувальну та етнодиференціювальну, коли на перше місце висувається ставлення мовця до мови, до її специфічності й оригінальності.

ХІХ – ХХ століття – доба важливих суспільно-політичних подій: революцій, війн; епоха пожвавлення демократичного руху. Власне в такі періоди і відбуваються суттєві мовні зміни, зокрема посилюються вияви пуризму.

На певних етапах історичного розвитку явище мовного пуризму присутнє в більшості європейських мов, оскільки майже всі розвинені літературні мови, на думку С.Я.Єрмоленко, постійно переживають дві протилежні тенденції: "Одна тенденція пов'язана з витворенням спільного для всіх мов інтернаціонального фонду, що поширюється, запозичується із мов, які мають загальновизнаний світовий престиж. Друга тенденція викликає до життя власні, "домашні" засоби для вираження нових понять, і ці власні засоби нерідко протиставляються інтернаціональним" [Єрмоленко 1972: 10]. Тому в розвитку кожної мови можемо виділити періоди залучення й вилучення запозичень.

У європейській лінгвістиці термін "пуризм" використовують на позначення позитивних процесів у мові. З погляду болгарських учених, пуризм – це "прогресивне явище, яке є частиною національної боротьби народу за політичну і культурну незалежність" [Веденов 1986: 61]. Варто зазначити, що існують два види пуризму. Сербські та хорватські мовознавці, з одного боку, називають пуризм природним явищем, що виявляється в мовах, носії яких тривалий час перебували під впливом іншої держави. У цьому випадку пуризм зачіпає основу структури мови, при чому якогось розвиненого механізму створення "домашніх" конструкцій немає. Натомість створено певний важіль автоматизму, за яким іншомовні слова перекладають власними відповідниками. З іншого боку, пуризм може бути насильницьким. Це відбувається тоді, коли нові конструкції, хоча й походять із власних коренів, проте нагадують "дивну мову" і запроваджуються насильницькими методами, які врешті-решт викликають опір [Ивиђ та ін. 1991: 152]. Для назви цього виду пуризму, який характеризують як шкідливий, оскільки він поглиблює різницю між розмовною й літературною мовою, можна використати терміни "надмірний пуризм", "гіперпуризм", "ультрапуризм", "псевдопуризм".

Славісти виокремлюють три фази пуризму як явища: 1) пуризм як позитивне явище, що пробуджує прогресивні сили; 2) етап застою (стагнації), коли розвиток припиняється; 3) переродження пуризму в шовінізм [Веденов 1986: 66]. Усі ці запропоновані етапи проходить, на нашу думку, "організований" пуризм, що є виявом мовного засилля. Для "природного" пуризму пропонуємо наступну періодизацію: 1) початковий етап численних пуристичних виявів, для якого характерна велика кількість пропозицій слововживання; 2) етап формування критеріїв, аналізу, добору мовних одиниць; 3) заключний етап – утвердження норм. Такий поділ ґрунтується на усвідомленні важливої ролі пуризму в процесі нормотворення, на відміну від названого надмірного він є прогресивним явищем.

Дослідження українського мовного пуризму як закономірного явища для європейських культур базується на аналізі праць Ю.Шевельова, М.Веденова, А.Багдасарова, Г.Невекловського, Ю.Корякова та ін., присвячених висвітленню процесів, що відбувались у європейських мовах протягом ХІХ – ХХ століть.

Демократичні настрої, які панували в Європі у ХІХ столітті, спричинили активізацію пуристичних виявів здебільшого в слов'янських мовах, носії яких частково чи повністю проживали на території інших держав. Прагнення зберегти національну самобутність яскраво продемонстрували чехи, замінивши запозичені назви власними відповідниками: fabrikt – vrobek, faktor – činitel, grunt – pozemnost, kšaft – zvĕt', oxid – kysličnk, sekunda – vteřina, teatr – divadlo. Подібні трансформації відбулися й у болгарській мові, наприклад, мовознавець ХІХ ст. І.Богоров у граматиці відмовився від іншомовних термінів, використавши власні неологізми, а саме: словница замість граматика, биватно име замість съществително име, свръзка замість съюз [Веденов 1986: 62]. В історії відомі факти, коли й керівництво держави сприяло утвердженню національного самоусвідомлення підвладних народів. Так, за часів правління Франца Йосифа І в Австро-Угорщині була налагоджена робота зі створення перекладних словників управлінської термінології з німецької мови слов'янськими, серед яких був і "Німецько-український словник" (1851). Творчий підхід до відбору слов'янської і запозиченої лексики сприяв пуристичним виявам. Хоча в українському варіанті словника пуристичні рекомендації не мали значного впливу, проте часто поряд з інтернаціональним терміном наведено й український, наприклад: Akzise – споживанє, акциза; Advokat – правотар, адвокат; Agent – єднатель, діловщик, агент; Zensur – цензура, осуд; Klade – скарга, жалоба, позив; Pension – вислуга, вислуженина, вислужене, пенсія тощо [Панько, Трофимович 1988: 139-142].

Початок ХХ століття позначений зміною політичного життя в Європі. Відродження націй супроводжувало утвердження літературних варіантів мов. Пуристичні тенденції у 20-х роках ХХ століття стають загальною ідеєю, зумовленою потребами очищення мови, носії якої перебували в різних державах, і їх мовлення відповідно зазнало впливу з боку державних мов цих країн. Чеські мовознавці, згуртовані навколо журналу "Našeřeč", закликали "до очищення зовнішнього й внутрішнього, повернення до природності й самобутності, не забруднених першоджерел, своєрідності знання і мистецтва" [Андерш 1991: 56]. Явище пуризму позитивно оцінила й болгарська інтелігенція. У 20-х роках залучення питомих елементів стало необхідністю, бо, на думку болгарських дослідників, запозичене слово – носій іншої соціальної інформації [Веденов 1986: 65]. Вияви пуризму в українській мові відрізнялися від подібних процесів, скажімо, в мові болгар, які звільнили її від турецького впливу, чи румунів, що вилучали з ужитку слов'янізми, або чехів, які очищали свою мову від германізмів. Болгарія і Румунія були вже незалежними державами, а чехи мали свою автономію в царині культури [Шевельов 1998: 110].

У 20-х роках українці в УРСР опинилися у двозначному становищі: з одного боку, об'єднання українських земель допомогло утвердженню єдиної літературної мови, але, з іншого, більшовицька політика аж ніяк не сприяла розвитку української мови як самобутньої, самодостатньої.

Погляди мовознавців, які по-різному використовували ресурси народної мови, розділилися на радикальні й помірковані. Таке розмежування привело до утворення двох шкіл: етнографічної, що об'єднала крайніх пуристів, з осередком у Києві та школи синтетизму з поміркованими пуристичними тенденціями, представники якої гуртувалися в Харкові. На думку поміркованих пуристів (О.Синявського, М.Сулими, М.Наконечного, О.Курило в пізніх працях), власні мовні засоби потрібно було використовувати для номінації нових предметів, понять чи явищ, які були названі готовими російськими конструкціями. Радикальні пуристи (М.Гладкий, А.Кримський, Є.Тимченко, С.Смеречинський, І.Огієнко, В.Сімович та О.Курило в ранніх працях) пропонували, крім зазначеного вище, розмежовувати питомо національні одиниці й запозичені елементи, невластиві українській мові. Представники етнографічної школи рекомендували обминати й обмежувати використання слів і синтаксичних конструкцій, "чужих" духові української мови, серед яких: іншомовні слова, зокрема, терміни (абсциса, екватор, конус, курсив, паралельний, полюс, фотографія); віддієслівні іменники із суфіксом -ч(а) (подача, передача, видача); віддієслівні іменники із суфіксом -к(а) на означення процесу дії (перевозка, доставка); віддієслівні іменники на -ння, -ття (читання, закінчення); іменники із суфіксами -чик, -щик (покажчик, носильщик, рознощик); прикметники із складниками -подібний, -видний (людиноподібний, стеблевидний); прикметники з суфіксами -очн(ий), -ечн(ий) (виставочний, зварочний, копієчний); прикметники іншомовного походження з суфіксом -альн(ий) (емоціональний, офіціальний); дієслова з суфіксами -ир-, -ір- (репетирувати, командирувати); пасивні дієслівні форми на -ся (брався, ділився, досліджувався); активні дієприкметники на -чий (керуючий, обслуговуючий, читаючий); конструкції з прийменником по (по аналогії, по діагоналі); форми орудного предикативного (головну увагу звернуто мною; яскравим прикладом є); конструкції на -но, -то + було, буде (було звернено; було об'явлено) [Їжакевич 1969: 96-100; Шевельов 1998: 110-111].

Утвердження норм української літературної мови відбувалося в умовах протистояння двох мовних традицій: центрально-східної з впливом російської та західної з впливом польської мов. Щоб узгодити різні мовні стихії, мовознавці радили використовувати нормативні варіанти. Очевидно, подані пропозиції розхитували літературну норму, але за умови подальшого природного розвитку одні варіанти стали б кодифікованими, а інші потрапили до розряду ненормативних.

Політика 30-х років ХХ ст. суттєво змінила ставлення до процесів, що відбувалися в українській мові, яку поступово витіснили з ужитку, зокрема, з політичної сфери. Усе національне кваліфікували як націоналістичне, а націоналістичне – як антирадянське. Більшовицька мовна політика засудила український пуризм як "український буржуазний націоналізм у мові" [ЕУ VІІ: 2417]. З'явилися праці антипуристичного спрямування, наприклад, "Стилістичні паралелі (проти пуризму)" О.Матвієнка, який наголошував: "Пуризм, по-перше, є одворотне ставлення консервативних елементів суспільства до новин літературної мови (новини – вияв розвитку молодої кляси), і, по-друге, пуризм є намагання закріпити в літературній мові нації мову кляс, що раніш панували" [Матвієнко 1932: 3]. Поступово до активного вжитку потрапили форми, які, на думку пуристів, не відповідали специфіці української мови. Названі факти дають підстави стверджувати, що українське радянське мовознавство цього та й наступних періодів розглядало явище пуризму здебільшого як негативне.

Loading...

 
 

Цікаве