WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Структурно-семантичні різновиди лексичного повтору в публіцистичному тексті - Реферат

Структурно-семантичні різновиди лексичного повтору в публіцистичному тексті - Реферат

Реферат на тему:

Структурно-семантичні різновиди лексичного повтору в публіцистичному тексті

Публіцистичний текст є особливим видом аргументованого тексту, що зорієнтований на переконання або інформування читача, де кожний елемент є обов'язковим і несе певне семантичне або стилістичне навантаження.

Метою нашого дослідження є вивчення тексту як структурно-семантичної єдності в акті комунікації, що відбувається між автором і читачем; зокрема розглядаємо лексичний повтор, який, на нашу думку, найбільше забезпечує зв'язність публіцистичного тексту в семантичному й структурному аспектах. Предметом аналізу є різні типи лексичного повтору з погляду їх реалізації в текстах публіцистики. Аналізу лексичного повтору в різних функціональних стилях сучасної української мови присвячена значна кількість наукових праць, присвячених, але питання й на сьогодні залишається актуальним, оскільки, залежно від точки зору на явище повторюваності мовних одиниць, у наукових дослідженнях цьому терміну надається різний зміст, у зв'язку з чим висловлюються різні, подекуди протилежні твердження щодо явища повтору, елементів, що повторюються, їх взаємодії в структурі висловлення, їхніх мовних функцій, структури, семантики.

Вивчення тексту будь-якого функціонального стилю розпочинається з аналізу текстових категорій. До 80-років ХХ століття основною одиницею синтаксису було речення – найвища структурно й семантично організована одиниця. Останніми десятиліттями акценти щодо вивчення речення змістилися, бо "не кожне речення виражає закінчену думку, тобто виступаючи самостійним синтаксично, в семантичному відношенні таким не постає" [Загнітко 2002: 434]. Звідси нагальною постала потреба з'ясування статусу тексту, зокрема й публіцистичного, в системі мовних одиниць. Сучасне лінгвістичне трактування тексту зумовлене попередніми етапами розвитку:

  1. 30-40 роки ХХ століття – етап зародження, коли текст аналізують тільки в межах теорії синтаксису;
2. 40-50 роки ХХ століття – дослідники зосереджують увагу на граматичних та стилістичних напрямках; 3. 60-ті роки ХХ століття – вивчення тексту відбувалося на трьох рівнях мовної системи (граматичному, стилістичному, семантичному);

4. 70-роки ХХ століття – найчастіше виділяється структурний та семантичний напрямок;

5. 80-роки ХХ століття і до сьогодні – текст розглядається як цілісна структура, включаючи при цьому різні аспекти мови (семантику, структуру, лінгвістичну прагматику, функціональну стилістику) [Семантико-стилістична будова...1995 : 3].

Сам же реєстр категорій тексту на сьогодні залишається окресленим неоднозначно через відсутність викінченої дефініції тексту:

  1. "Текст – це повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою й структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення" [Лосева 1980 : 7];

2) "Текст – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані – спільною тематикою і сюжетною здатністю" [Баранник 2000 : 627];

3) "Текст – певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів становлять завершену смислову єдність"[Одинцов 1980 : 67].

За визнанням більшості мовознавців, вичерпнішим видається тлумачення тексту І.Р.Гальперіна, який у своїй роботі "Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження" зазначає, що "текст – це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивний у вигляді писемного документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка й ряду особливих одиниць (єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність" [Гальперин : 18 ].

На наш погляд правомірно говорити про такі обов'язкові категорії тексту, як завершеність, цілісність, зв'язність, прагматичність. Кожна з цих категорій є обов'язковою для існування як художнього, так і публіцистичного тексту, бо відсутність реалізації хоча б однієї з категорій руйнує його і зводить мету викладу до нуля.

Кожна категорія реалізується сукупністю різнорівневих мовних засобів, наприклад, зв'язність тексту досягається комплексом мовних одиниць, з-поміж яких важко надати перевагу окремій з них, бо зв'язність тексту як на формальному, так і на семантичному рівнях формується фонетичними, лексичними, граматичними компонентами. Серед активних засобів витворення структурно-семантичної зв'язності тексту можна виділити лексичний повтор. Повтор – явище дуже давнє й широко вживане в українському синтаксисі. Одні вчені вважають його явищем лінгвістичним чи навіть морфологічним, інші розглядають синтаксичні повтори як поетичні фігури, ще інші оцінюють їх як синтаксичні засоби експресії. На генетичне коріння лексичного повтору звернув увагу ще А.Бєлий, вказуючи, що "повтор слова, групи, речення – прийом билин; з давнього епосу повтор перенесений у формі особистої поезії" [Белый 1934 : 235]. У фольклорі повтор використовує як музично-ритмічне явище, яке не має безпосереднього зв'язку з прирощенням додаткових смислів, а в публіцистичному тексті повторне уживання різнорівневих мовних одиниць забезпечує локальну та глобальну зв'язність. У період античності фігури повтору розглядали як основний об'єкт риторики, яка мала справу з поетичною семантикою і розумілися як відхилення від норми, що зводилося до простих типів синтаксичних структур. А.П.Сковородников убачає сутність лексичного повтору в повторюваності в синтаксичній конструкції (реченні чи тексті) синтаксичної позиції або в тотожності синтаксичної конструкції з одним і тим же семантичним наповненням [Сковородников 1984 : 24]. О.В.Бекетова розглядає повтор як засіб акцентування, засіб вираження авторської модальності та прагматичної настанови тексту [Бекетова 1997 : 3].

Отже, повтор – це "повне або часткове повторювання кореня, основи чи цілого слова без зміни їх звукового складу (чи з частковою зміною) як спосіб утворення слів, синтетичних і описових форм та фразеологічних одиниць" [Пришляк 2000 : 327]. Залежно від засобів реалізації лексичного повтору, лінгвісти виділяють такі типи повторів: звукові, морфемні, лексичні, синтаксичні. На наш погляд, хоча і дуже важко відмежовувати семантику від структури, лексичний повтор можна аналізувати і розподіляти за типами у двох напрямках:

1) структурному напрямі – як повторюється і яке місце займає повторюваний елемент у структурі висловлення;

2) семантичному напрямі – вивчається елемент, який повторюється з огляду на його функціонально-семантичне навантаження.

Факт наявності повтору на відповідних мовних рівнях, тісний взаємозв'язок повтору як усередині одного рівня, так і між рівнями, надає системного характеру лексичному повтору як у парадигматичних, так і в синтагматичних відношеннях. Спираючись на дослідження О.В.Бекетової, серед лексичних повторів, що забезпечують структурну зв'язність тексту можна виділити такі фігури, як анафора, епіфора, епанода, анадиплоза та інші.

Анафора – повторювані елементи знаходяться на початку двох чи кількох речень: 1) Я вірю у приватне підприємство – і завжди вірив. Я вірю, що приватне підприємство може забезпечити повну зайнятість нашого народу. Я вірю у систему прибутку (ПіК, № 40, 2002. С.20). Повторювання особового займенника "я" і дієслова "вірю", лексичне значення якого – упевненість у чомусь, переконання в правдивості – надає фрагменту глибшої переконливості, вказує на виваженість думок автора. 2) Я бачу десятки мільйонів людей, значну частину усього населення, позбавлену у наші дні того, що навіть за найкращими сучасними вимогами іменується першочерговими життєвими потребами.

Я бачу мільйони сімей, які живуть на такі скупі доходи, що сімейна катастрофа щоденно висить над ними.

Я бачу мільйони, чиє щоденне життя у місті і на фермі було би назване негідним громадянина так званого гідного суспільства 50 років тому.

Я бачу мільйони, позбавлених освіти, відпочинку та можливості поліпшити свою долю.

Я бачу мільйони людей нації, які живуть у поганих будинках, погано вдягнені і погано нагодовані (ПіК, № 40, 2002. С.19). Розпочинаючи кожне нове речення зі слів "я бачу мільйони", автор створює атмосферу нагнітання подій і передає своє ставлення до описуваного факту дійсності.

Епіфора – це такий різновид повтору, коли повторювані елементи розміщені в кінці двох чи кількох речень або періоду. Наприклад: 1) Коли француз організовує страйк – українець запасає картоплю. Коли американець створює корпорацію – українець запасає картоплю. Коли албанець будує велику Албанію – українець запасає картоплю. Коли німець впроваджує "євро" – українець запасає картоплю(ПіК, № 20, 2001. С.4). Повторення конструкції зіставного характеру викликає в читача іронічне ставлення до українця, який у будь-якій ситуації тільки і робить, що "запасає картоплю". Іронія поглиблюється завдяки специфічному структуруванню повтору, який не лише заміщує, а й розпочинає кожну реченнєву синтагму. 2) Знову скличе всіх нас на чудове свято "День знань" - перший день осені. Квіти, нова форма, веселі обличчя вчителів та однокласників – усе це перший день осені. Свято добрих надій і сподівань, яке згуртовує вчителів, викладачів, учнів, студентів – перший день осені (Слово, 27 серпня – 2 вересня 2003. С.1). Конструкцію "перший день осені" автор вживає, з одного боку, як висновок у кожному новому реченні, а з іншого – як початок нового етапу в житті викладачів, учнів, студентів, вчителів.

Loading...

 
 

Цікаве