WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Іван Франко і сербські епічні пісні - Реферат

Іван Франко і сербські епічні пісні - Реферат

Франко вважав, що до питання про вплив болгарського та сербського фольклору на фольклор український треба підходити всебічно. Це стосується і впливів літературних. Так, у статті "Апокрифічне євангеліє псевдо-Матвія і його сліди в українсько-руськім письменстві" (1900), кінцева частина якого присвячена вивченню сербських слідів у тексті "Сказания о зачатии и рождестве пресвятой Богородицы" знайденого В. Гнатюком [1, 32, c. 144–152], а конкретніше, сербських епічних юнацьких пісень, Франко зазначає: "...на її повстання (варто) признати вплив українців, які на початку XVIII ст. намагалися закладувати і удержувати перші сербські школи" [1, 32, c. 147]. Зазначу, що Франко обґрунтовує думку про український вплив на сербську літературу на прикладі творчості українського письменника М. Козачинського, котрий у 1730 р. працював у Сербії, зокрема місті Нови Сад [6].

На думку І. Франка, якщо сербський фольклор і відбився на творах української народнопоетичної творчості, то лише "на піснях, уложених для співу, а далеко менше на думах" [1, 36, c. 32]. У цьому плані цікавими є спостереження вченого над текстом української балади "Іван і Мар'яна".

Не знайшовши жодних сюжетних відповідників змісту цієї балади із реаліями українського життя ХV–ХVI ст. (себто часу, коли, як гадає І. Франко, і була створена пісня), вчений пише: "... виходить, що основа сеї пісні не постала на нашім ґрунті, а була занесена до нас із південнослов'янських країв захожими співаками, про яких гостювання в нашім краї маємо немало писаних свідоцтв із ХVІ та ХVІІ в." [1, 42, c. 63]. Для підтвердження своєї думки Франко звертається до текстів аналогічних сербських та болгарських пісень, особливо перекладеної ним же українською мовою пісні "Зрада жінки Груя Новаченка" [1, 10, c. 89-96].

Хоча і схожі у загальних контурах сюжету, ці твори українського (балада "Іван і Мар'яна") та сербського ("Зрада жінки Груя Новаченка") фольклору, все ж різняться між собою. Сербська пісня відзначається більш ускладненим та розлогим сюжетом, який має цілком інші ходи: тут окрім чоловіка і дружини є ще й їхній син Степанко, котрий врешті допомагає батькові перемогти турків; далі йдеться про те, що Груйо Новаченко нагодував у корчмі сина, своїм голосним співом розбудив дружину-зрадницю Максимію, а згодом і спалив її.

Українська балада натомість будує свій сюжет по-своєму: Іван, одружившись із Мар'яною, покинув козакування, почав обробляти своє поле. І ось до їхньої оселі приходить пан турчин із "пропозицією" продати йому Мар'яну. У відповідь Іван викликає супротивника на поєдинок, під час якого Мар'яна не лише не допомогла чоловікові, а й разом із турчином (котрий обіцяв їй заможне життя) зв'язала Івана (нагадаю, в сербській пісні дружина Груя забороняє синові розбудити чоловіка, коли їдуть три турки-вояки). Якщо Груєві його син врешті допоміг перемогти супротивників, то Іван одержує перемогу хитрістю: він каже турчинові, що там "Край діброви є два дуби, на них сидя два голуби. Як би їх тут та й убити, Вечереньку зготовити?" [1, 42, c. 60], але натомість убиває самого турчина. Цей сюжетний мотив можна зіставити хоча б із знаменитою історичною "Піснею про Байду" ("В Цареграді на риночку"), що і робить далі Франко [1, 42, c. 71], зазначаючи, що цей мотив у "Пісні про Байду" походить саме із балади "Іван і Мар'яна".

В українському та сербському фольклорних творах дещо іншими є закінчення творів, на що також звертає увагу І.Франко. Щоправда, поза увагою вченого залишилися певні нюанси фінальних сцен, зокрема цілком різні благання обох невірних дружин про помилування: якщо Максимія із сербської пісні просить чоловіка пожаліти її красу (той запалив дружину), то Мар'яна каже: "Ой Іване-Іваночку, Най ті знесе сумлійнєчко. Подаруй ми цес разочок. Не роби ми загибочок! Буду других научати; Треба вірнов мужу бути" [1, 42, c. 60]. Такий мотив досить поширений в українській, фольклорній баладі. Для прикладу можна послатися на баладу "Ой на горі сосна, на долині коршма" та її варіанти. У цьому творі підмовлену чужоземцем на мандрівку дівчину Гандзю врешті прив'язують до сосни (та відмовляється знеславленою повернутися додому) і спалюють. Але Гандзя не просить помилування, вона лише промовляє: "Хто в полі ночує, най мій голос чує! Ой хто діти має, то най научає, Най по захід сонця в коршму не пускає" (варіант "Нехай з козаками гулять не пускає" [7, c. 275]).

Типологічність сюжетів і мотивів українського та сербського фольклорних текстів можна простежити, зокрема, і на прикладі Франкового перекладу побутової сербської пісні "Невдячні сини" [1, 10, c. 88–89]. Ця пісня розповідає про вдову, котра народила дев'ять синів. Коли останній з них вирішив одружитись, "То він маму в ліс відправляє: іди, мамо, в зелену діброву, Бо до мене сватове прийдуть Та тобою гордувати будуть, Бо ти в мене стара та недужа; Іди, мамо, у ліси зелені, щоб тебе там дикі звірі з'їли" [8].

Зміст пісні разюче нагадує дуже відому українську народну думу "Про вдову і трьох синів" (до речі, чеський учений Ян Владислав назвав думу "королем Ліром дум") – в ній ідеться про те, що сини вигнали свою стару матір з дому з таких же міркувань. Коли в українській народній думі усі три сини виганяють матір, то в сербській пісні це робить останній, дев'ятий, але, очевидно, із мовчазної згоди інших братів. Дума та пісня оповідають і про труднощі матері-вдови у вихованні дітей (з огляду на свій епічно-розлогий характер дума робить це детальніше). В обох творах маємо суттєві розбіжності у сюжеті, але морально-етичне спрямування фіналу практично однакове: йдеться про несподівану появу в сербській пісні фантастично-казкового мотиву зустрічі матері з двома хлопцями, котрі перетворили її синів на каміння, а невісток – у гадюк. В українській думі аналогічну функцію виконує материне прокляття.

Переважна більшість варіантів цієї української думи налаштована на розгорнутий, моралізаторський висновок – прокляті матір'ю, сини просять її повернутися додому, бо їм не ведеться господарство. У більшості варіантів матір все ж повертається до синів (хоча є варіанти, коли вона відмовляється це зробити). Прикметно, що сербська пісня не дає жодного обґрунтування своєї концепції.

Цікавою є так звана мусульманська тема в українському та сербському фольклорі та літературі, яку також порушує Іван Франко. У цьому плані можна послатися на його статтю "До питання про перекази про Магомета у слов'ян", в якій учений зазначав: "...не слід, однак, думати, що мусульмани відносно слов'янського світу відігравали виключно винищувальну та спустошувальну роль" [1, 29, c. 122]. Зрозуміло, що ці сусіди, як пише Франко, часто були "неприємними і страшними, але там, де вони здобули собі повне панування, вони виявляли у багатьох відношеннях гуманність, терпимість до іновірців і давали доступ до цивілізації" [1, 29, c. 122]. Свою думку український вчений ілюструє численними прикладами із сербського фольклору. Ось один із них: "Юрій Смедерявац (Юрій Бранкович) питає Янка Сибінянина: "Якщо тобі Бог допоможе перемогти турка, то яку ти залишиш нам віру?" Той відповів: "Я залишу вам віру угорську, щоб ви відправляли меси (служби Божі), вірили в Рим і в папу". А турецький султан на таке ж запитання відповідає: "Я побудую поряд церкву і джамію: хто вірує в Христа, той хай іде до церкви, а хто молиться Магометові, хай іде до джамії" [1, 29, c. 123].

Іван Франко пише і про приятелювання сербських юнаків із "християнського побережжя" із "юнаками-мусульманами" [1, 29, c. 123]. Такі випадки були далеко не поодинокими в середовищі українських козаків, на що звертав увагу Д. Яворницький, а однією із провідних сюжетних ліній історичного роману П. Куліша "Чорна рада. Хроніка 1663 року" є побратимство між козаком-християнином Кирилом Туром і козаком-мусульманином Богданом Чорногором.

Сербські пісні цікавили Івана Франка не лише як вдячний об'єкт наукового дослідження, поле для вільного польоту його мудрої думки, а й як читача, котрий мав бездоганне естетичне чуття – "в вільних хвилях упиваюся сербськими піснями Вука і перекладую з них, що мені особливо сподобається" [1, 49, c. 406].

Такими, на нашу думку, є основні аспекти проблеми "Іван Франко і сербські епічні пісні", зрозуміло, окреслені лише пунктирно.

Література

  1. Франко І. Зібрання творів: У 50 т.– К., 1986.– Т. 48.– С. 10. Далі посилання на це видання зроблені у тексті: перша цифра означає том, друга сторінку.

  2. Куліш П. Україна. Од початку Вкраїни до батька Хмельницького.– Київ, 1843.

  3. Коккьяра Дж. История фольклористики в Европе.– М., 1960.

  4. Твори Пантелеймона Куліша.– Київ; Харків, 1930.

  5. Вестник Європы, 1876.

  6. Детальніше про його письменницьку та учительську працю див. статтю: Пащенко Є. Сербський фольклор у творчості українського письменника ХVIII ст. М. Козачинського (До 600-річчя битви на Косовому полі) // Народна творчість та етнографія.– 1989.– № 5.– С. 50-55.

  7. Балади. Кохання та дошлюбні взаємини.– К., 1987.

  8. До речі, саме таку кару вибрали для себе дев'ять братів (їх також виростила стара вдова), коли вони вбили чоловіка своєї сестри, втопили її дитину, а саму її (спершу невпізнану) "пошлюбили" (себто, тут йдеться про так званий мотив царя Едіпа) із української народної балади "Жила вдова на Подолі": "Та ходімо, сестро, А в ліси буйнії, А нехай же нас, нас роздерут А звірі лютії!"

Loading...

 
 

Цікаве