WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Зустрічі з непростими - Реферат

Зустрічі з непростими - Реферат

Я на власні вуха чув, як картала одна мати свого нерозбірливого сина, який після цих двох несамовитих коханців залицявся до Солохи із Заболоття. "То, – казала, – ходив до теї відьми салдат – розбився; то ходив сотона – завів на болото; а ти ще ходиш до неї і після чорта!"

Довгі роки я цікавився поліськими фольклорними джерелами "Лісової пісні". Особисто скрізь натрапляв на міфологічні легенди про русалок польових, вовкулаків, злиднів, про долю, уособлення хвороб, але не зустрівся з мавкою. Дехто з волинських фольклористів просто вигадував нібито поліські матеріали, які увійшли у фольклорну основу Лесиної драми-феєрії, проти чого я рішуче виступив на ювілейній конференції у Ковелі, присвяченій Лесі Українці (1963 рік). Фальсифікатор мовчав, але Максим Рильський, який сидів у президії, усміхнувся й сказав: "А все-таки це полювання за мавками дуже цікаве". Неодноразово їздили ми зі студентами "до Лесі" – до Колодяжного й до Скулина, а конкретніше, до озера Нечимлого, зображеного у "Лісовій пісні". Якось ми приїхали до Скулина, провідником в урочище Нечимле попросили бути старенького дідуся, добродушного, наче Дядько Лев. Дідусь перший раз їхав автобусом й дивувався, що ми ним так швидко примчали до Нечимлого. А ще більше здивування у нашого провідника викликав ліс – такий мізерний у порівнянні з колишньою пущею, у якій літував дядько Лев і до якої приїжджала Леся – він її бачив. Знаючи з тексту "Лісової пісні", що "тут непевне місце", де "затягає й топить", я спитав дідуся, чи водиться у приозерних хащах і на болоті якась нечиста сила.

– Ой, чом нє, один чоловік зимою приїхав сюди по дрова. Рубає, рубає, аж дивиться – сидить на купині козенятко й не тікає. Він узяв теє козеня на руки й заніс на сани, примовляючи: "Козуню! Козуню!" А воно йому й каже: "А може й не "козуню"!" Чоловік вельми міцно злякався, бо ж то був він, "той, що в корчєх сидить" – куций. Волосся на голові в того чоловіка стало дуба, підняло шєпку. Козеня щезло. Уже ж він тих дров більше не рубав, ледь приїхав до свеї доми. Довго слабував, аж поки одна відьма переляк не одмовила.

– А то й і відьми у вас є?

– Аякже! Є. Раз я в Білині зайшов до однеї хати води напитися. У хаті була стара баба й дитина в неньці плакала. Я глянув на дитинчє, і воно затихло. Баба взяла мене за свого й уже відверто питає: "А чи ще є той високий дуб у Нечимлому? Бо я часто, молодею бувши, літала на вершечок того дуба".

Глухе село Залухів (Ратнівщина) на "даху України" – недалеко від кордону з Білоруссю. Сюди "неготовими дорогами" заїхали ми машинами з Тамарою Борисюк та Лукашем Скупейком на "полювання" за відьмами. Відьма була ще молода, сором'язлива, але дуже гостинна. Позбігалися сусіди. За чаркою вони трохи кепкували з відьомського ремесла цієї скромної жінки. Вона ніяковіла й довго вагалася, чи подиктувати нам замовляння від вісімнадцяти буйних вітрів і багатьох хмар. Це було унікальне язичницьке замовляння. Кожен із 18-ти вітрів мав свою назву, як і кожна хмара. Замовляння відьма проказала скоромовкою. Слова у магнітофонному записі злилися в суцільний белькіт, і, на жаль, нічого не можна було зрозуміти. Пізніше я порекомендував нашій аспірантці поїхати до далекого Залухова на "полювання" за вісімнадцятьма буйними вітрами. "Відьми" вона не застала, але від інших інформаторів записала замовляння від тридцяти буйних вітрів. Ця багатюща типологія назв вітрів спонукає нас до глибшого осягнення причин виділення для них окремого бога – Стрибога – та генезу назви озера на його честь у тому ж Ратнівському районі – Стрибож, або Стрибуж.

Зі свого дитинства я запам'ятав лише двох вітрів. Перший із них звався "Той, що прийшов по зиму". Після тривалих морозів це був перший вологий, м'який теплий вітер. Він шарпав солом'яною стріхою батьківської хати й приносив радість: почнеться "теплечко-добречко, новелітечко" (пор. польське nowelatko). Другий вітер – вихор. В епіцентрі його крутився чорт. Щоб нечистого побачити, необхідно було подивитися крізь рукав верхнього одягу.

У Карпатах, крім гадєрки, я мав зустріч з відьмою на високій полонині у Горганах. Ми йшли на Сивулю й ночували в колибі разом з пастухами. Цілу ніч посеред колиби горіла ватра. Жриця цієї ватри – старенька сива бабуся – підкладала до вогню смеречину суху й зелену. Я почав розпитувати бабусю, чи є тут якісь лісові люди чи духи.

– Є, – сказала вона. – Зелені дівки й зелені кавалєри. Я їх виділа. Танцювали кругом пенька на галявині.

– А відьми є?

Мовчанка. Жриця злісно жбурнула на жар жмут зеленої смерекової глиці, яка засичала й задиміла. Під димовою заслоною інша жінка шепнула мені на вухо: "Вона сама відьма!"

Уранці я сфотографувався разом з відьмою на тлі корови. На жаль, фотокарточка десь пропала.

Ну, але всіх непростих перевершила гадєрка, що мешкала в присілку Криворівні Варятин на високому ґруні. Зауважу, що за найновішими даними (інформація пані Василини Зеленчук) змія мешкала у них не в пивниці, а "під лавицев" знадвору. Недавно, влітку 2001 року, на цій лавиці теплими вечорами ми довго сиділи, дивлячись крізь смереки, як зорі переморгуються з вогниками гуцульських хатинок на високих верхах. Десь там на ґруні аж під небом блимали колись два вогники, як вовчі очі, і в гадєрчиній хаті.

Література

  1. Свидницький А. Відьми, чарівниці й опирі, чи то примхливі оповідання люду українського // Свидницький А. Твори. Київ: Держлітвидав, 1958. С. 357-407.

  2. Франко І. Хуторна поезія П.А.Куліша // Франко І. Зібр. творів: У 20 т. Київ: Наук. думка, 1980. С. 161-179.

  3. Українка Леся. Дитячі гри, пісні й казки // Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. Київ: Наук. думка, 1977. Т. 1. С. 99-121.

  4. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Ін-т народознавства НАНУ, 2000.

  5. Хобзей Н. Міфологічна лексика українських говорів карпатського ареалу: Автореф. дис. ... канд. філолог. наук. Львів, 1995.

  6. Денисюк І. Міфологічні істоти у топонімах та фольклорі Волинського Полісся // Загароддзе – 2: Матэрыялы навукова-краязнаўчай канферэнцыі "Палессе – скрыжаванне культур і часу". 25-27 верасня 1999 г. Пінск: Тэхналогія, 2000. С. 56-59.

  7. Архів кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету ім. Івана Франка.

  8. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). Вінніпег: Волинь, 1984. Т.1.

  9. Денисюк І. Амазонки на Поліссі. Луцьк: Надстир'я, 1993.

  10. Денисюк І. Два міфологічні божества у поліських епіталамах: Тур і Красная Пані // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 27: Українська фольклористика. Львів, 1999. С. 41-48.


 
 

Цікаве

Загрузка...