WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Зустрічі з непростими - Реферат

Зустрічі з непростими - Реферат

Знайдено пісні про "войсько дівоцькоє" і легенди про амазонок [9], пісні про Тура і Красную Пані як протекторів шлюбного ложа [10].

Західне Полісся – царство русалок польових і вовкулаків. Співучі русалки-сирени, за міфологічними легендами (Оріхово, Межисить), "живуть" в Оріхівському озері на Ратнівщині.

Величезне багатство й поширеність поліських легенд про русалок (польових) дає змогу уточнити стереотипне уявлення про народну генезу цих міфологічних істот. Отже, русалки (а частіше "росавки", бо ходять по росі) – це:

душі дітей, померлих нехрещеними;

душі тих, хто народився у русальний тиждень;

душі померлих у русальницю;

душі усіх померлих у різні часи (звідси наявність русалок жіночої й чоловічої статі різного віку), яким дозволено один тиждень, русальний, погуляти на цьому світі;

русалками стають старі діви, які до смерті зберегли цноту;

коли один (одна) із зарученої пари помирає, то стає русалкою (назви "русал" не виявлено), і йому (їй) на тому світі справляють весілля;

"повною" русалкою стають ті, хто народився і вмер у русальний тиждень, а хто тільки народився або тільки помер у русальницю, перетворюється у "напіврусалку".

Промовистий звичай у регіоні Шацьких озер – клечання зеленню танцювальних майданчиків для русалок на Трійцю і влаштовування для них вечері.

За А.Свидницьким, того, кого відьма перетворювала на летуна ( la Явдоха Зубиха сотника Забрьоху в химерному романі "Конотопська відьма" Г.Квітки-Основ'яненка), якась непереборна магнетична сила тягне на Полісся, бо "Полісся... – сама чарівнича сторона" [1, с. 396]. Я народився на Поліссі, у цій країні чарів і див "очерет мені був за колиску"... Очерети і болотяні кущі (корчі) кишать чортами ("Аби болото, то чорти знайдуться"). "Той, що в корчєх сидить", – каже поліщук про нечистого. А ще: "Добре дідькові на дудку грати, в очереті сидя: одна зламалася, тут же другу витяв". Чорти дуже музикальні. Недаремно майстерну гру на бандурі сліпі кобзарі оцінювали порівнянням: "Так грати може тільки чорт і Хоткевич". У фольклористичній експедиції на Полісся, яку очолив професор Віктор Давидюк, ми переконалися, як "лепсько грає", казав Лукаш у "Лісовій пісні", очеретяна сопілка.

Майже у кожному поліському селі є знахур (бамбор), ворожка; той, хто щось знає; шептуха, а інколи й відьма. Перша зустріч автора цих рядків з непростими відбулася в процесі його народження: роль баби-повитухи виконувала сусідка Марія, котра мала в селі репутацію відьми. Моя мати надзвичайно високо цінила віртуозне акушерське мистецтво відьми-сусідки. Була це імпозантна, огрядна поважна особа, урівноважена й мудра. Вона ніколи з ніким не сварилася, не цікавилася побутовими дрібницями. Я не пам'ятаю виразу її очей, тільки чую й досі її тонкий ліричний голос, однак від магічного погляду Марії моя сестра – ще немовля – заходилася від плачу, корчилась і синіла, її нічим не можна було заспокоїти. Не було іншого виходу, як піти перепросити відьму, що мати й учинила. "Я не ображаюсь", – сказала Марія й облизала дитину, від чого та перестала кричати й заснула. Уроки було злизано. Так розповідала пізніше наша мати, яка не мала найменшого сумніву в наявності відьом. Виганяючи вперше після зимівлі худобу на пашу, вона переганяла корів через пахучий дим від жевріючого посеред пригороди свяченого зілля, який був оберегом від відьом. Л.Нідерле такий ритуал обкурювання худоби відносить до передхристиянських часів. У ніч під Івана Купала – пору найбільшої активності відьом – у хліві, де ночували корови, мати залишала громничну свічку (ту саму, якою під сволоком зі солярним знаком нам підсмалювали волосся, аби грому не боялися). При свяченій свічці відьма не могла скоїти свого дрібного злочину – подоїти чужих корів – і зі злості зазвичай впивалася зубами у віск оберега. Яке ж було наше здивування, коли на другий день мати принесла свічку з відтиском на ній підкови людських зубів. Підозріння впало на сусідку Марію, хоч я тепер здогадуюся, що то котрийсь із моїх братів так покепкував з язичницьких переконань матері – укусив свічку. У 30-ті роки ХХ ст. на Ковельщині вславився бамбор, котрий мешкав у Мизові. Не знаю, у якій справі мій старший брат Петро подолав 25 км пішки до мизівського оракула. Той нібито вгадав імена всіх членів сім'ї й зауважив, що наша сусідка зі сходу – то якась надзвичайна особа. Так відьомство Марії було доведене.

Сусідка Наталка з протилежного західного боку нашої хати за життя нічим, крім доброти, не відзначалася, але після раптової смерті по ночах почала приходити до своїх недорослих дітей, які вельми тужили за матір'ю. Вона йшла через наш город – навпростець з кладовища. Безсумнівно, у місячну ніч наш розумний старий пес її бачив, бо несамовито гавкав на когось, нам не видимого. У хаті сиріт були ще й інші ознаки візиту матері. Казали, що після смерті ходить той, хто народжується з готовими зубами. Деякі померлі матері приходили з могилок (кладовища) колихати своїх дітей. Видно було тільки, як нібито сама ненька (підвішена до стелі колиска з пруття верболозу) гойдається.

У селі подейкували, що відьмою є теж баба Бичиха. У хаті не випадало про це говорити, бо баба Бичиха доводилась нам родичкою, а саме – бабусею моїх рідних тільки по батькові братів. Вона була втілена Доброта. Усі діти (від обох матерів) раділи, коли приходила Баба, і не тільки тому, що приносила якісь ласощі, наприклад, горіхи, сушені грушки, зернята гарбузів ("диньок"), а просто любили її за щиру поетичну вдачу. Старенька, згорблена, із засушеною зморщеною грушкою замість обличчя, вона лагідним тихим голосом розповідала про великі таємниці лісу, в глибині якого живе Дерев'яна Баба, яка живиться галузками дерев, гризе кору. Ми вже знали Залізну Бабу, злу мешканку колодязів і саджавок, яка затягала залізним ключем необачних дітей у воду. А коли мене схопив завій – несамовитий біль живота, я став пацієнтом баби Бичихи. У своїй старенькій хаті вона завісила дрібні старосвітські віконечка, попросила всіх, у тому числі мою "матера" (матір) вийти з хати, засвітила свічку, поклала мене на примості й таємничим шелестом беззубого рота почала заспокоювати переляканого юного пацієнта. Вправними закоцюрбленими пальцями робила делікатний масаж – "мнєла живота" – і водночас шептала дивні, незнані, ще не чувані слова. Відганяла біль, хворобу, вроки "на болота, на черета, де півні не співають, де людський глас не доходить". У моїй уяві зашелестіли очерети... Біль ущух. Мене охопило почуття блаженства.

Добрі феї мого дитинства властиво не були пізнішими злими відьмами, а тими прадавніми мудрими відунами, які так багато "відали", знали і котрим відкриті були "prawdy nieznane", сказав би Міцкевич. Вони інтелектуально вивищувались над своїм оточенням.

Від цих старосвітських відьом 20-30-х років ХХ ст. відрізнялась модерна відьма сусіднього від моїх Заліс села Заболоття, яка виринула у 80-ті роки і про яку мені розповідали, коли я приїжджав у рідні сторони зі Львова. Одного разу навіть бачив її, Онисю: весела молодичка була "під мухою" і в супроводі свого чергового поклонника. Вона нагадувала гоголівську Солоху, тільки її поклонники не сиділи одночасно в мішках, а замінювали один одного, як солдати на варті. Спочатку до неї і справді ходив солдат, але ні з сього ні з того розігнався на переїзді і вдарився головою у залізний стовп і тут же вмер. Загадкове самогубство солдата насторожило громадськість: чи не пахне тут відьомством? Потім уже до неї вчащав таки сам чорт. Ні хвоста, ні ріг, ні копит – звичайний собі пан. Приходив з компанією, не жалів грошей. Підвозячи мене на фірі, мій колишній учень вечірньої школи в Залісах Фадей Мельничук розповідав: "Ну, була музика, був випивон, був закусон, – Фадей закінчував слова на французьку манеру, – аж поки не заспівали перші півні. Усе щезло, а вона опинилась сама на болоті в Білорусії" (Заболоття на кордоні з Білоруссю). "І тоді вже вона смикнула, хто (!) до неї ходить. Попоходила по знахарєх, аж поки не напитала одного бамбора, котрий одмовив од неї "того, що в корчєх сидить".

Loading...

 
 

Цікаве