Висловлені Є. Кагаровим наукові міркування з приводу оптативів не є якоюсь новою теорією. Майже всі вони були взяті в М. Крушевського, О. Потебні, М. Познанського та інших дослідників. Однак новим є їх трактування: побажання вже розглядається як важливий елемент структури твору і цілого обрядового явища. Етнограф одним з перших зауважує, що конструктивні інгредієнти (термін.– Є.К.) жанрів сакральної поезії є постійними, тобто стабільними, інваріантними одиницями фольклорного тексту. Тим самим стверджується думка, що сакральні уснопоетичні утворення не є "закостенілими", незмінними за формою, що вони піддаються процесу імпровізації, у рамках якого статус статичних зберігають виділені частини: звернення, епічна, лірична та інші.
У передвоєнні роки наукові дослідження над побажаннями розпочав професор В. Петров. У своїх працях вивчення цієї теми він тісно пов'язував з питанням формульності фольклорної сакральної поезії. На його думку, оптатив, як і звернення, зсилання та інші складники, – це формули, що є складовими частинами словесного тексту "заговора" (термін В.П.), В архітектоніці тексту вони відбивають "послідовність окремих моментів замовляння" [20, арк. 36]. Дотримуючись класифікації О. Потебні, науковець розділив усі сакрально-оказіональні твори на два основні види: одночленні та двочленні [11, c. 28-48]. В основі двочленних усних утворень реалізований художній прийом порівняння, який водночас відтворює формулу побажання. Одночленні замовляння також містять у собі оптативні одиниці, які можуть існувати в двох варіантах: проханні та наказі-вигнанні [20, арк. 36-37]. Ці висновки дослідника стосуються не лише оказіональних, зокрема лікувальних текстів від хвороб, а й для "календарно-сезонних заговорів", для яких також властиві побажальні елементи, наприклад, у тексті запрошення Мороза до куті:
А не прийшов до оброку,абись не йшов до моїй худобі до року [11, c. 40].
Оцінюючи наукові погляди В. Петрова на формальний аспект оптатива, потрібно відзначити, що їм властиве узагальнення і концептуальність осмислення, чого бракувало багатьом дослідникам цього питання. Закономірно, що його праця не виникла на голому ґрунті. Найбільше вона співвідносна з теоретичними розробками етнографа Є. Кагарова, з яким учений підтримував наукові зв'язки, а також з працями М. Крушевського, О. Потебні, М. Сумцова, М. Познанського. Однак ученому вдалося зробити значно більше, ніж його попередникам. Узагальнюючи попередні здобутки дослідників цієї проблеми і додаючи власний науковий доробок, В. Петров вибудував логічну й цілісну концепцію теорії побажання в рамках традицій вітчизняної фольклористичної науки другої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.
У післявоєнний період наукові публікації, присвячені вивченню побажання в сакрально-оказіональній поезії, почали з'являтися лише у 60-х роках. Оптатив у них, звичайно, розглядався у контексті дослідження композиційної структури твору і досить часто згадувався під похідними термінами паралелізму та порівняння.
Найбільш показовою у цьому плані є стаття російського фольклориста І. Чернова [21]. Аналізуючи композицію любовних замовлянь, автор виокремив у ній "ядро" як головний елемент тексту. Після вивчення його структури було виділено два основні типи організації усних утворень цього тематичного виду. Перший тип є найбільш поширений. Його основу становить художній паралелізм. У другому типі текстів "паралелізм експліцитно не виражений". Як зазначав науковець, тут виявилася "більш складна і менш сувора система" [21, c. 170]. У ході подальшого аналізу та опису обох текстуальних типів дослідникові вдалося виявити їхні структурні схеми та загальні правила їх реалізації і цим самим розв'язати поставлені у статті наукові проблеми.
Як бачимо, інтерес до вивчення оптатива в І. Чернова виявлявся в опосередкованій формі через аналіз паралелізму, який, по суті, є однією з його реалізацій. Вклавши цей компонент в основу структури ядра, науковець наголошував, що в композиції замовлянь йому повинна відводитися особлива роль.
Цілком інший погляд на структурний статус побажань знаходимо в О. Пєскова. Учений виділяє у замовляннях низку стабільних поетичних елементів, які розглядаються як своєрідний "каталог" формул, що може використовуватися у майбутньому як основа для класифікації сакрально-оказіональних творів. Розподіливши поетичні формули замовлянь на два види, науковець виокремив серед "закріпок" – формул дії – кілька різновидів побажального характеру: паралелістичні, часові, цільові, компаративні та інфінітивні [22, c. 34-35]. На думку автора даної статті, усі оптативні закріпки виражають "замикання", "закріплення" сказаного в головній частині тексту, і, на відміну від інших, є композиційно вільними, бо можуть бути розташовані в будь-якому місці твору. Як і деякі інші формули, вони виражають функції помічника – одного з трьох персонажів сакрально-оказіональних текстів.
Останнім часом увага до теорії оптатива дещо зросла, а саме поняття "побажання" набуло в сучасній фольклористиці досить широкого значення. За академічним словником східнослов'янського фольклору під побажанням слід розуміти імперативну формулу, стійкий словесно-художній вираз, який у функціональному плані є замовлянням, молитвою і т. ін. і призначений забезпечити багатий урожай, здоров'я і благополуччя людини [23, c. 425]. З'явилося також чимало наукових розвідок, присвячених цьому питанню. Так більш ретельно оптатив розглядається у праці Т. Агапкіної та Л. Виноградової "Благопожелание: ритуал и текст", де проаналізовані основні параметри та характеристики цього явища. Однак цих досліджень не достатньо для повного вияснення місця та ролі оптатива у сакрально-оказіональних текстах, оскільки тему автори праць розробляли переважно на матеріалі календарно-обрядового, прозового та пісенного фольклору.
Оскільки на сьогодні узагальнюючих фольклористичних праць, присвячених вивченню оптативної одиниці в творах сакрально-оказіональної поезії, немає, необхідно сформулювати низку положень, які б вказували на найважливіші шляхи та аспекти дослідження теорії побажання. З огляду на попердній теоретичний доробок М. Крушевського, О. Потебні, М. Познанського, Є. Кагарова, В. Петрова, О. Пєскова, Л. Виноградової та інших фольклористів вивчати оптатив бажано у таких головних напрямках:
– двочленність (порівняльні) та одночленність побажання;
– сполучуваність з іншими інваріантними одиницями;
– виявлення структурних типів та головних мотивів;
– формування об'єктивного визначення оптатива та ін.
Література
Путилов Б. Метод структурно-типологический // Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии.– Минск, 1993.
Чистов К. Поэтика славянского фольклорного текста. Коммуникативный аспект // История, культура, этнография и фольклор славянских народов.– М., 1978.
Підвидове поняття (видове – сакральна поезія), у рамки якого входять уснопоетичні утворення, які в народі вважалися магічними за своїм впливом. До таких потрібно віднести примовляння (примівки), замовляння, молитви, прокльони, клятви та інші тексти.
Виноградова Л. Заговорные формулы от детской бессонницы как тексты коммуникативного типа // Исследования в области балто-славянской духовной культуры. Заговор.– М., 1993.
З цього приводу див.: Круть Ю. Величання і побажання в обрядовій поезії слов'ян // Розвиток та взаємовідношення жанрів слов'янського фольклору.– К., 1973.– С. 91-140; Виноградова Л. Заклинательные формулы в календарной поэзии славян и их обрядовые истоки // Славянский и балканский фольклор.– М., 1978.– С. 7-48; Агапкина Т., Виноградова Л. Благопожелание: ритуал и текст // Славянский и балканский фольклор.– М., 1994.
Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу.– М., 1865.– Т. 1.
Афанасьев А. Живая вода и вещее слово.– М., 1988.– С. 351.
Крушевский Н. Заговоры как вид русской народной поэзии // Варшавские университетские известия.– 1876.– № 3.– С. 33.
Див.: Гунчик І. Народні молитви та замовляння у фольклористичних дослідженнях О.Потебні // Фольклористичні зошити.– Луцьк, 1996.– Вип. 1.– С. 48-55.
Потебня А. Малорусская народная песня по списку ХVI века.– Воронеж, 1877.
Петров В. Український фольклор.– Мюнхен, 1947.
Сумцов Н. Пожелания и проклятия // Сборник Харьковского историко-филологического общества.– Т. 9.– Х., 1897.
Познанский Н. Заговоры. Опыт исследования происхождения и развития заговорных формул.– Петроград, 1917.
Петров В. Нова генетична теорія заговорів // Записки історико-філологічного відділу ВУАН.– К., 1923.– Кн. 3-4.– С. 230-236.
Наприклад, твердження про відсутність побажань в діалогічних замовляннях.
Елеонская Е. Заговорная формула в сказке // Сказка, заговор и колдовство в России.– М., 1994.
Елеонская Е. К изучению заговора и колдовства в России // Сказка, заговор и колдовство в России.– М., 1994.
Кагаров Є. Форми та елементи народньої обрядовости // Первісне громадянство та його пережитки на Україні.– К., 1928.– Вип. 1.
Кагаров Е. Древнегреческие таблички с проклятиями (De fixionum tabellae).– Х., 1918.
Рукописні фонди ІМФЕ. Ф. 8-2, од. зб. 133, арк. 36.
Чернов И. О структуре русских любовных заговоров // Труды по знаковым системам.– Тарту, 1965.– С. 159-172.
Песков А. Об устойчивых поэтических элементах русского заговора // Филология.– Вып.5.– М., 1977.– С. 34-35.
Шарая О. Формула пожелания // Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии.– Минск, 1993.– С. 425.