WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії - Реферат

Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії - Реферат

Висловлені Є. Кагаровим наукові міркування з приводу оптативів не є якоюсь новою теорією. Майже всі вони були взяті в М. Крушевського, О. Потебні, М. Познанського та інших дослідників. Однак новим є їх трактування: побажання вже розглядається як важливий елемент структури твору і цілого обрядового явища. Етнограф одним з перших зауважує, що конструктивні інгредієнти (термін.– Є.К.) жанрів сакральної поезії є постійними, тобто стабільними, інваріантними одиницями фольклорного тексту. Тим самим стверджується думка, що сакральні уснопоетичні утворення не є "закостенілими", незмінними за формою, що вони піддаються процесу імпровізації, у рамках якого статус статичних зберігають виділені частини: звернення, епічна, лірична та інші.

У передвоєнні роки наукові дослідження над побажаннями розпочав професор В. Петров. У своїх працях вивчення цієї теми він тісно пов'язував з питанням формульності фольклорної сакральної поезії. На його думку, оптатив, як і звернення, зсилання та інші складники, – це формули, що є складовими частинами словесного тексту "заговора" (термін В.П.), В архітектоніці тексту вони відбивають "послідовність окремих моментів замовляння" [20, арк. 36]. Дотримуючись класифікації О. Потебні, науковець розділив усі сакрально-оказіональні твори на два основні види: одночленні та двочленні [11, c. 28-48]. В основі двочленних усних утворень реалізований художній прийом порівняння, який водночас відтворює формулу побажання. Одночленні замовляння також містять у собі оптативні одиниці, які можуть існувати в двох варіантах: проханні та наказі-вигнанні [20, арк. 36-37]. Ці висновки дослідника стосуються не лише оказіональних, зокрема лікувальних текстів від хвороб, а й для "календарно-сезонних заговорів", для яких також властиві побажальні елементи, наприклад, у тексті запрошення Мороза до куті:

А не прийшов до оброку,абись не йшов до моїй худобі до року [11, c. 40].

Оцінюючи наукові погляди В. Петрова на формальний аспект оптатива, потрібно відзначити, що їм властиве узагальнення і концептуальність осмислення, чого бракувало багатьом дослідникам цього питання. Закономірно, що його праця не виникла на голому ґрунті. Найбільше вона співвідносна з теоретичними розробками етнографа Є. Кагарова, з яким учений підтримував наукові зв'язки, а також з працями М. Крушевського, О. Потебні, М. Сумцова, М. Познанського. Однак ученому вдалося зробити значно більше, ніж його попередникам. Узагальнюючи попередні здобутки дослідників цієї проблеми і додаючи власний науковий доробок, В. Петров вибудував логічну й цілісну концепцію теорії побажання в рамках традицій вітчизняної фольклористичної науки другої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.

У післявоєнний період наукові публікації, присвячені вивченню побажання в сакрально-оказіональній поезії, почали з'являтися лише у 60-х роках. Оптатив у них, звичайно, розглядався у контексті дослідження композиційної структури твору і досить часто згадувався під похідними термінами паралелізму та порівняння.

Найбільш показовою у цьому плані є стаття російського фольклориста І. Чернова [21]. Аналізуючи композицію любовних замовлянь, автор виокремив у ній "ядро" як головний елемент тексту. Після вивчення його структури було виділено два основні типи організації усних утворень цього тематичного виду. Перший тип є найбільш поширений. Його основу становить художній паралелізм. У другому типі текстів "паралелізм експліцитно не виражений". Як зазначав науковець, тут виявилася "більш складна і менш сувора система" [21, c. 170]. У ході подальшого аналізу та опису обох текстуальних типів дослідникові вдалося виявити їхні структурні схеми та загальні правила їх реалізації і цим самим розв'язати поставлені у статті наукові проблеми.

Як бачимо, інтерес до вивчення оптатива в І. Чернова виявлявся в опосередкованій формі через аналіз паралелізму, який, по суті, є однією з його реалізацій. Вклавши цей компонент в основу структури ядра, науковець наголошував, що в композиції замовлянь йому повинна відводитися особлива роль.

Цілком інший погляд на структурний статус побажань знаходимо в О. Пєскова. Учений виділяє у замовляннях низку стабільних поетичних елементів, які розглядаються як своєрідний "каталог" формул, що може використовуватися у майбутньому як основа для класифікації сакрально-оказіональних творів. Розподіливши поетичні формули замовлянь на два види, науковець виокремив серед "закріпок" – формул дії – кілька різновидів побажального характеру: паралелістичні, часові, цільові, компаративні та інфінітивні [22, c. 34-35]. На думку автора даної статті, усі оптативні закріпки виражають "замикання", "закріплення" сказаного в головній частині тексту, і, на відміну від інших, є композиційно вільними, бо можуть бути розташовані в будь-якому місці твору. Як і деякі інші формули, вони виражають функції помічника – одного з трьох персонажів сакрально-оказіональних текстів.

Останнім часом увага до теорії оптатива дещо зросла, а саме поняття "побажання" набуло в сучасній фольклористиці досить широкого значення. За академічним словником східнослов'янського фольклору під побажанням слід розуміти імперативну формулу, стійкий словесно-художній вираз, який у функціональному плані є замовлянням, молитвою і т. ін. і призначений забезпечити багатий урожай, здоров'я і благополуччя людини [23, c. 425]. З'явилося також чимало наукових розвідок, присвячених цьому питанню. Так більш ретельно оптатив розглядається у праці Т. Агапкіної та Л. Виноградової "Благопожелание: ритуал и текст", де проаналізовані основні параметри та характеристики цього явища. Однак цих досліджень не достатньо для повного вияснення місця та ролі оптатива у сакрально-оказіональних текстах, оскільки тему автори праць розробляли переважно на матеріалі календарно-обрядового, прозового та пісенного фольклору.

Оскільки на сьогодні узагальнюючих фольклористичних праць, присвячених вивченню оптативної одиниці в творах сакрально-оказіональної поезії, немає, необхідно сформулювати низку положень, які б вказували на найважливіші шляхи та аспекти дослідження теорії побажання. З огляду на попердній теоретичний доробок М. Крушевського, О. Потебні, М. Познанського, Є. Кагарова, В. Петрова, О. Пєскова, Л. Виноградової та інших фольклористів вивчати оптатив бажано у таких головних напрямках:

– двочленність (порівняльні) та одночленність побажання;

– сполучуваність з іншими інваріантними одиницями;

– виявлення структурних типів та головних мотивів;

– формування об'єктивного визначення оптатива та ін.

Література

  1. Путилов Б. Метод структурно-типологический // Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии.– Минск, 1993.

  2. Чистов К. Поэтика славянского фольклорного текста. Коммуникативный аспект // История, культура, этнография и фольклор славянских народов.– М., 1978.

  3. Підвидове поняття (видове – сакральна поезія), у рамки якого входять уснопоетичні утворення, які в народі вважалися магічними за своїм впливом. До таких потрібно віднести примовляння (примівки), замовляння, молитви, прокльони, клятви та інші тексти.

  4. Виноградова Л. Заговорные формулы от детской бессонницы как тексты коммуникативного типа // Исследования в области балто-славянской духовной культуры. Заговор.– М., 1993.

  5. З цього приводу див.: Круть Ю. Величання і побажання в обрядовій поезії слов'ян // Розвиток та взаємовідношення жанрів слов'янського фольклору.– К., 1973.– С. 91-140; Виноградова Л. Заклинательные формулы в календарной поэзии славян и их обрядовые истоки // Славянский и балканский фольклор.– М., 1978.– С. 7-48; Агапкина Т., Виноградова Л. Благопожелание: ритуал и текст // Славянский и балканский фольклор.– М., 1994.

  6. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу.– М., 1865.– Т. 1.

  7. Афанасьев А. Живая вода и вещее слово.– М., 1988.– С. 351.

  8. Крушевский Н. Заговоры как вид русской народной поэзии // Варшавские университетские известия.– 1876.– № 3.– С. 33.

  9. Див.: Гунчик І. Народні молитви та замовляння у фольклористичних дослідженнях О.Потебні // Фольклористичні зошити.– Луцьк, 1996.– Вип. 1.– С. 48-55.

  10. Потебня А. Малорусская народная песня по списку ХVI века.– Воронеж, 1877.

  11. Петров В. Український фольклор.– Мюнхен, 1947.

  12. Сумцов Н. Пожелания и проклятия // Сборник Харьковского историко-филологического общества.– Т. 9.– Х., 1897.

  13. Познанский Н. Заговоры. Опыт исследования происхождения и развития заговорных формул.– Петроград, 1917.

  14. Петров В. Нова генетична теорія заговорів // Записки історико-філологічного відділу ВУАН.– К., 1923.– Кн. 3-4.– С. 230-236.

  15. Наприклад, твердження про відсутність побажань в діалогічних замовляннях.

  16. Елеонская Е. Заговорная формула в сказке // Сказка, заговор и колдовство в России.– М., 1994.

  17. Елеонская Е. К изучению заговора и колдовства в России // Сказка, заговор и колдовство в России.– М., 1994.

  18. Кагаров Є. Форми та елементи народньої обрядовости // Первісне громадянство та його пережитки на Україні.– К., 1928.– Вип. 1.

  19. Кагаров Е. Древнегреческие таблички с проклятиями (De fixionum tabellae).– Х., 1918.

  20. Рукописні фонди ІМФЕ. Ф. 8-2, од. зб. 133, арк. 36.

  21. Чернов И. О структуре русских любовных заговоров // Труды по знаковым системам.– Тарту, 1965.– С. 159-172.

  22. Песков А. Об устойчивых поэтических элементах русского заговора // Филология.– Вып.5.– М., 1977.– С. 34-35.

  23. Шарая О. Формула пожелания // Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии.– Минск, 1993.– С. 425.

Loading...

 
 

Цікаве