WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії - Реферат

Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії - Реферат

Отже, намагаючись звузити рамки замовляння як жанру, О. Потебня виділяє у ньому словесне порівняння як щось значно ширше, ніж побажання і водночас як елемент, що містить це побажання у собі – адже коли перший член паралелізму умовний і виконується фактично, залишається лише усне побажання.

Дослідження форм побажань продовжив у своїх фольклористичних працях М. Сумцов. Стаття, що з'явилася друком у Харкові наприкінці ХІХ ст. [12], значно поглибила вивчення двох різновидів побажань – благобажань та прокльонів, які розпочав ще О. Афанасьєв. М. Сумцов висунув і намагався обґрунтувати тезу, що благобажання як традиційні усні форми широко побутують в українському фольклорі, що вони містяться не лише в коротких привітаннях, а й у структурі багатьох жанрових різновидів пісень: родинних, весільних, різдвяних, жнивних [12, c. 2]. Скажімо, у колискових піснях у записах П.Чубинського "добрі" побажання висловлені у такій поетичній формі:

Рістоньки у кістоньки,соньки-дрімки в віченьки,розум добрий в головоньку.

Українські колядки, як зауважив М. Сумцов, теж багаті на побажання. Серед них можна виділити декілька головних мотивів: на хороший врожай, на приплід худоби та чимало інших.

Стосовно прокльонів автор зазначає, що ці коротенькі фольклорні тексти були звичайним явищем ще у княжі часи. Про це свідчать численні відомості з давніх літературних пам'яток. На відміну від художньої літератури, в усному пісенному фольклорі вони збереглися і функціонують дотепер, "відіграють підпорядковуючу і залежну роль, вводяться... як загальний засіб розширення змісту, іноді без тісного зв'язку з головною думкою" [12, c. 11]. Для української традиції, пише М. Сумцов, здебільшого, характерні побажальні вирази дуже стислої форми з двох-трьох слів. Власне, своєю основою вони генетично пов'язані з давніми клятвами і договорами, а в деяких випадках "органічно" зливаються з ними.

Крім пареміологічних і пісенних жанрів, побажання містяться також у фольклорній прозі. Обов'язковим елементом такого сюжету є побажання, яке переважно висловлює один з головних фольклорних персонажів. Як твердить М. Сумцов, саме віра в те, що зміст побажальних форм збувається, може виступати в таких прозових текстах головним принципом їхньої побудови. Приклад цього мотиву – міфологічна легенда про зустріч селянина з долею.

М. Сумцов висловив чимало інших цінних зауважень. Наприклад, що окремі пісенні твори, у яких оптатив є сюжетооформлюючим елементом, можуть містити оповідь про сам ритуал, у контексті якого висловлюється побажання [12, c. 12]. Такі випадки засвідчують, що дані пісенного тексту іноді можуть використовуватися як матеріал під час реконструкції обрядових явищ.

Отже, М. Сумцов у вивченні фольклорних оптативів не обмежувався дослідженням коротких сакральних текстів. Він вкладав у їхній зміст значно ширше значення. Думка про побажання як складовий сегмент фольклорного тексту не лише оказіонального, а й календарного чи родинного циклу, незалежно від того, позитивний чи негативний вкладений у нього зміст, є виразно домінантною у його статті.

Монографія М. Познанського про замовляння стала підсумковим етапом другої пол. ХІХ – початку ХХ ст. як у дослідженні сакральної поезії, так, зокрема, й у вивченні теорії побажання. Дослідник не вносить якихось нових кардинальних змін у це теоретичне питання, а лише зосереджує свою увагу на аналізі та систематизації наукових поглядів своїх попередників – М. Крушевського, О. Потебні, Ф. Зелінського. У цілому погоджуючись з тезою, що побажання і порівняння є характерними елементами замовлянь, М. Познанський додає до неї деякі корективи та доповнення. На його думку, у текстовому фонді замовлянь паралельно існують такі поетичні утворення, які зовсім не стосуються побажання та порівняння [13, c. 65]. У приклад наводяться два текстуальні типи. До першого належать замовляння, на означення яких у роботі використовується термін "епічні" (наприклад, про трьох сестер, які зашивають рану на тілі людини). Другий тип охоплює сакрально-оказіональні твори діалогічної форми, скажімо, від зубного болю та інші тематичні різновиди. Аналіз цих текстуальних типів дав ученому підставу стверджувати, "що окремі замовляння можуть не містити побажань та порівнянь" [13, c. 67].

Однак фольклорист не полишає думки, що, незважаючи на численні відхилення від основного канону, все ж елемент побажання в замовляннях розвинений дуже сильно, хоч і не завжди у формі порівняння. За його словами, побажання досить часто перетворюється в прохання, а замовляння завдяки цьому набуває форми молитви.

Наведені цитати дають змогу певним чином систематизувати думки дослідника про художній аспект побажання. Оптатив для науковця – це абстрактна одиниця, реалізація якої відбувається в двох формах: порівнянні та проханні, які, відповідно, властиві текстам замовлянь та молитв. Тому, формулюючи визначення замовляння, М. Познанський стверджував, що вкладати в його основу формули побажання і порівняння неможливо, хоча вони і є ознаками найбільш поширеними порівняно з іншими, проте не виражають спільної об'єднуючої риси для усього комплексу сакральних текстів [13, c. 101].

Цікавим у монографії М. Познанського є й спостереження над "паралелістичними формулами" замовлянь. Їх виникнення фольклорист пов'язує з впливом акціонально-предметних обрядових чинників на формування усного тексту. За його словами, у давні часи перший член паралелізму, з яким порівнювалося бажане, функціонував як дія (наприклад, веретено вертіли). З часом слово відірвалося від дії і стало самостійною магічною силою. Саме "несвідомий розрив з обрядом, – як стверджував учений,– дав широкий простір слову" [13, c. 148]. Внаслідок цього у фольклорі виник паралелізм, який з часом проник у народну поезію замовлянь. Ці та інші концептуальні думки стали приводом того, що В. Петров у позитивній рецензії на книгу М. Познанського вказав на появу у вітчизняній фольклористиці "нової генетичної теорії замовлянь" [14].

Як бачимо, побажання у фольклористичній концепції "заговора" М. Познанського, на відміну від попередніх дослідників, не відігравало ролі головного "стрижневого" фактора сакрального твору. Однак його функціональний статус аж ніяк не применшується: хоч він не є головним елементом, проте все ж залишається основою для більшості текстів. Висновки М. Познанського слід вважати цілком правомірними – адже дотепер їх не заперечив жоден науковець. Крім того, окремі думки вченого, наприклад про формульність фольклорних сакральних текстів, були розвинуті у працях пізніших дослідників і залишаються актуальними й сьогодні. Проте потрібно зауважити, що побажання у праці М. Познанського не завжди трактується послідовно. Це, очевидно, призвело до того, що інколи в монографії трапляються неадекватні висновки про форму оптатива [15].

Здавалося, що після авторитетних студій М. Крушевського, О. Потебні, а також ґрунтовної монографії М. Познанського, присвячених питанням сакрально-оказіональної поезії, інтерес до вивчення побажань мав би послабитися й дещо пригаснути. Однак ця тема у фольклористиці довоєнного періоду продовжувала активно розроблятися. Певним чином до неї долучилася і Є. Єлєонська – глибокий знавець російської "заговорної" традиції. Так в одній із статей, де вивчаються різновиди замовляльних формул у казковому епосі, дослідниця, крім наказів, з'єднаних зі зверненням, та наказів, пов'язаних із вказівкою або згадкою джерел, виділяє третій тип формул – побажання , що виражені в умовній формі (наприклад, "Штоб жа ти тут до вєку стояла" та ін.) [16, c. 70-71]. Оптатив і всі виділені типи формул казкового епосу, на думку дослідниці, мають імперативний характер і належать до найбільш архаїчних форм замовлянь.

Проте вже в більш пізніх працях побажання не потрапляють до сфери її зацікавлень. У праці про замовляння і знахарство серед проаналізованих семи формул, які найбільшою мірою властиві сакрально-оказіональним текстам, побажання не виділяються окремо. Основним сегментом творів дослідниця вважає прохання і наказ [17, c. 123-125], у межі якого входять і побажання. Це свідчить про те, що інтерес до вивчення форм оптатива в авторки вичерпався. Причина, очевидно, у тому, що Є. Єлєонська не відводила цьому компонентові значної ролі в структурі усного твору.

Проблематика побажань знайшла своє відображення у працях харківського фольклориста та етнографа Є. Кагарова. Досліджуючи замовляння, молитви, прокльони, які вчений називає "словесними елементами обряду", на основі не лише слов'янських, а й старогрецької, німецької та інших давніх традицій, науковець виводить логічну інваріантну модель найпоширенішого типу текстів – замовляння. Схема ( J + E + L + B + Z) складається з п'яти частин, які у праці дістали назву "постійних конструктивних елементів" [18, c. 28]. Саме третя її частина – лірична (L), як заявляє фольклорист, "може містити в собі прості побажання в третій особі (V3); наказ, звернений до об'єкта замовляння в другій особі (V2); побажання, висловлене у формі порівняння (q), або умову, яку не можна виконати (n)" [18, c. 29]. Побажання, як далі пояснює Є. Кагаров, спочатку вимовляється у формі двочленного паралелізму: магічний обряд пояснюється зіставленням навмисне відтвореного явища з бажаним. У випадку, коли з формули паралелізму випадає перший член, одержуємо просте побажання у формі третьої особи. Коли ж, з іншого боку, відпадає другий член паралелі (власне побажання), залишається сама епічна частина, яка може розростатися в довге оповідання. "Без сумніву, – узагальнює науковець, – принаймні, одне –

формула двочленного паралелізму була головним зерном чи ядром замовляння; окремим випадком негативного порівняння є формула умови, яку не можна виконати" [18, c. 30]. Ці ж думки про побажання містяться і в інших статтях автора [19].

Loading...

 
 

Цікаве