WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії - Реферат

Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії - Реферат

Реферат на тему:

Орtаtіоnes у народній сакрально-оказіональній поезії

Структурно-типологічна методологія дослідження у сучасній фольклористиці одним із першочергових завдань передбачає виявлення інваріантних моделей і розкриття глибинної семантики усних творів, що дає змогу прокласти шлях до історико-генетичного вивчення окремих їх пластів [1, c. 142]. Успішну спробу реалізувати ці теоретичні ідеї зробив В. Пропп у праці "Морфология сказки" (1928). Автор у ході аналізу виокремив стабільні структури чарівних казок, що дало змогу розкрити внутрішні закономірності їхнього текстоутворення. Це, у свою чергу, стало основою для наступного етапу дослідження – у книзі "Исторические корни волшебной сказки" (1946), в якій зроблено акцент на діахронічному – історико-генетичному аспекті вивчення фольклорного матеріалу.

Однак структурному дослідженню чарівних казок, зокрема вивченню інваріантних моделей, передував ще один об'єктивно важливий і вихідний етап дослідження. Він полягав у з'ясуванні інваріантних стабільних одиниць епічних текстів (за В. Проппом – функцій), які були виділені шляхом виокремлення статичного і динамічного елемента фольклорних творів. К. Чистов, називаючи їх формулами, зазначав, що це одиниці прозового тексту, які внутрішньо організовані системою повернень малого масштабу, але в процесі розгортання тексту співвідносні з одиницями крупного масштабу [2, c. 316].

Як і чарівні казки, твори сакрально-оказіональної поезії [3] структурно складаються з аналогічних інваріантних одиниць. На цю особливість більшу чи меншу увагу звертали як дослідники минулого, так і сучасні фольклористи – адже її виокремлення дало змогу виявити специфіку та утилітарне призначення цього шару усного фольклору.

Побажання (optationes) – одна з головних інваріантних одиниць, властива певній групі сакрально-оказіональних утворень. До них, на думку Л. Виноградової, належать такі порівняно невеликі фольклорні тексти, для яких характерна "комунікативна маркованість", що виявляється у формальних і семантичних ознаках, притаманних мовленнєвому спілкуванню [4, c. 153]. Важливість ролі оптативного сегмента в структурі усного твору зумовлена тим, що у функціональному плані він виступає переломним етапом фольклорного акту, оскільки дає змогу виконавцеві тексту, наприклад під час замовляння від хвороб, розв'язати для адресата дилему бінарної опозиції хворий – здоровий, а це призводить до набуття ним якісно нового стану, діаметрально протилежного вихідному.

Вивчення побажальної одиниці в сакрально-оказіональних текстах як у вітчизняній, так і в сучасній фольклористиці за рубежем усе ще залишається відкритим питанням. За браком чіткого методологічного інструментарію дослідження актуалізує потребу у визначенні пріоритетних напрямів та завдань, які дали б змогу якнайповніше з'ясувати її поетико-функціональну специфіку. Першим кроком до розв'язання цієї методологічної проблеми повинен бути аналіз рівня її вивченості. Лише після об'єктивної оцінки попередніх здобутків, а також урахування найсуттєвіших положень, які стосуються вивчення побажального елемента в календарних і родинних обрядових текстах [5], з'явиться реальна можливість визначити і сформулювати найважливіші аспекти та завдання для наукового дослідження оптатива.

Історіографічні відомості про вивчення смислово-функціонального аспекту побажання належать до ХІХ ст. Серед дослідників фольклору одним з перших, хто висловив свої міркування з приводу цієї проблеми, був О. Афанасьєв [6, c. 412-419]. Що ж розумів під цим поняттям фольклорист і який вкладав у нього зміст?

На думку вченого, до побажань належать пареміологічні сакрально-оказіональні утворення, що мають магічний характер ("чародійну силу") і досить часто використовуються в родинно-обрядовій сфері та щоденному вжитку. Як зазначав автор, віра у здійснення форм побажань, що є відголосками первісної доби, до недавнього часу збереглася у багатьох індоєвропейських народів й особливо міцно затрималася у слов'ян [7, c. 351].

Вказавши на амбівалентну векторність фольклорних творів такого типу, О. Афанасьєв умовно поділив їх на два різновиди – "добрі" та "злі". До перших він відносить привітання та поздоровлення, що є побажанням здоров'я під час зустрічей, або проголошені на урочистостях "заздравні кубки". Ці словесні формули мають сприяти щастю, здоров'ю та успіху у справах. Сюди ж належать і благословення – доброзичливі слова, покликані благодатно впливати на людину. До другого типу творів належать "недобрі слова", так звані прокльони, які накликають хвороби і різні біди. Навіть звичайна похвала, за твердженням дослідника, проте нещиро й зі злим умислом висловлена, може зурочити людину і завдати їй шкоду.

На підтвердження своїх думок О. Афанасьєв наводить цікавий порівняльний фольклорний матеріал. "В албанців, – пише він, – віра в могутність виказаного бажання виражалася в живому уособленні: міфічна істота Ора подорожує по землі, прислухаючись до мольб і прокльонів людей, і відразу ж їх виконує... Тому жебраки, отримавши милостиню і виказуючи за це своєму благотворцю добрі побажання, закінчували їх так: "Нехай пройде тут Ора, і нехай виконає все це!" [7, c. 352]

Характеризуючи складніші сакрально-оказіональні – замовляльні творів О. Афанасьєв не виділяв у них побажань як певних складових елементів їхньої структури, а лише зазначав, що сила замовлянь іноді полягає у вираженому бажанні, яке "виходить не від неї особисто, а від визнаних нею богів" [7, c. 344].

На відміну від О. Афанасьєва, який головну увагу приділив розгляду одного з різновидів примовлянь, що є власне побажальним мінімальним утворенням, варшавський дослідник М. Крушевський вже розглядав побажання як основний "цементуючий" елемент цілого замовляння. Щоб підкреслити важливість цього складника у структурі твору, фольклорист вніс його у саму дефініцію замовляння, яке набуло такого формулювання: "...виражене словами побажання, з'єднане з відомим обрядом або без нього, побажання, яке повинне обов'язково здійснитися" [8, c. 33]. Коментуючи визначення, учений відзначив: "Я вжив слово "побажання", а не "молитва" тому, що останнє передбачає божество, до якого звертається замовлювач, а такого божества, як побачимо, у багатьох замовляннях немає – обставина вагома" [8, c. 23].

Отже, згідно з теоретичними положеннями М. Крушевського, побажання як структурний компонент властивий не всім, а лише певній групі замовлянь, зокрема саме тим, які не мають звернення до божества. До них треба зараховувати замовляння, суть яких полягає у порівнянні бажаного з подібним, уже існуючим – адже за "переконанням первісної людини не тільки явище, яке існує в дійсності, але й явище, яке існує на словах, повинне витворити інше, подібне на ділі" [8, c. 27]. Молитви, зі слів ученого-словесника, належать до цілком іншого типу текстів, і побажання, очевидно, для них не є обов'язковим компонентом. Оптатив відсутній і в замовляннях апокрифічного походження, які, за словами дослідника, "потребують іншої підготовки" [8, c. 23]. До них науковець відносить фольклорні епічні наративи християнського змісту з чітко вираженою зовнішньою позицією виконавця.

Як підсумок зауважимо, що М. Крушевський був першим дослідником, котрий чітко сформулював і обґрунтував визначення побажання, і в цьому полягає його велика заслуга. Автор не помилявся, коли твердив, що оптатив є фундаментальним компонентом замовляння. Хоча з часом у фольклористичних працях О. Потебні, Ф. Зелінського, М. Познанського окремі його положення піддавалися корекції та доповненням, однак це суттєво не похитнуло основ концепції М. Крушевського.

Крім висловлених думок про порівняльні або двочленні побажання, які згодом підхопив і розвинув О. Потебня, увагу привертає ще одна важлива особливість його наукової праці: виділивши дві сторони поетичного сакрально-оказіонального мистецтва, а саме – віру в силу людського слова та можливість нав'язати ним волю, фольклорист чітко зазначив, що в основу розуміння як самого побажання – "істотної частини замовляння" [8, c. 31], так і самого замовляльного твору вкладає ціннісний критерій не божественного, а людського, індивідуально-суб'єктивного фактора.

Розпочаті О. Афанасьєвим та М. Крушевським студії на тему побажань продовжив О. Потебня. Як представник психологічного напряму він у праці "Малорусская народная песня по списку ХVІ века" (1877) аналіз побажальної сторони фольклорних творів, як і його попередник, спроваджує в русло з'ясування суті явища замовляння [9]. О. Потебня не заперечує визначення М. Крушевського про замовляння як вираженого словами побажання, однак вважає, що воно "досить широке" і "не вказує на вихідну точку розвитку замовлянь як особливої форми побажань", тому що "приєднує до них, наприклад, звичайні прокльони та лайки під умовою віри в те, що вони збуваються" [10, c. 21].

Зрозуміло, що фольклориста не задовольняє ні та всеосяжність поняття "побажання", яку вкладав у свою дефініцію М. Крушевський, ні приналежність до неї окремих пареміологічних оказіональних утворень – привітань та прокльонів, як у О. Афанасьєва. Тому вчений намагається уникнути вживання цього терміна, замінити іншим, і надає йому більш конкретного значення. Як зазначав В. Петров, дотримуючись думки про "тотожність фольклорних, пізнавальних і психологічних явищ форм" [11, c. 18-19], О. Потебня зводить зміст побажання, а отже, і самого замовляльного твору, до "словесного порівняння даного і навмисне витвореного явища з бажаним, яке має на меті витворити останнє" [10, c. 21].

Отже, звузивши замовляння до паралелізму, дослідник основне своє завдання вбачає у вивченні "суб'єктивного процесу порівняння і зображення". На його думку, воно "пов'язане зі створенням категорії причини із відношень "cum hoc" і "post hoc", зокрема із відношень подібності". Оскільки для поетичного порівняння необхідні два елементи: зображуване (зовнішнє, об'єктивне) і зображення (слово та особиста дія), то основною формою є саме двочленне замовляння. Крім того, у фольклорі є твори із вкороченою формою, у якій може залишатися "одне застосування, одне побажання, одна молитва". Мова йде про замовляння, у яких перший член асоціації іноді може бути умовним або існувати на акціонально-предметному рівні. Наявність таких реальних магічних операцій і доданої до них словесної формули дали підставу О. Потебні стверджувати, що чари – акціональний компонент ритуалу – супроводжують замовляння, тобто вербальний компонент.

Loading...

 
 

Цікаве