WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Номінація як об’єкт лінгвістичних досліджень: історія становлення і сучасність - Реферат

Номінація як об’єкт лінгвістичних досліджень: історія становлення і сучасність - Реферат

Реферат на тему:

Номінація як об'єкт лінгвістичних досліджень: історія становлення і сучасність

Усі нові явища обов'язково потребують лінгвального осмислення, про що свідчить і вся історія лінгвістики як науки. Передусім завданнями "опікується" одна із галузей лінгвістики – ономасіологія. У цій роботі спробуємо простежити історію і сучасний стан вивчення теорії номінації на різних рівнях мови, визначити основні суперечності і причини їх потрактування. Джерела теоретичної ономасіології сягають часів античності. Теорія іменування була складовою важливу галуззю античної філософії та зумовлювала зацікавленість останньої питаннями природи мови. Це питання вирішувалося значною мірою на матеріалі аналізу виникнення імен, їх істинності або неправдивості, вмотивованості чи, навпаки, довільності зв'язку між змістом і формою слова [Языкознание 1998: 345]. Деякі засадничі положення ономасіології сформувалися задовго до утвердження її як самостійної дисципліни. Про це свідчать, зокрема, такі факти. Від середини ХІХ століття відбувається становлення ономасіології на лексичному рівні – в ідеографічній лексикографії (теорія і практика тезаурусних словників), а також пізніше – цикл досліджень назв тварин та рослин, термінах спорідненості тощо.

Вивчення слів як засобів мовного позначення речей, предметів матеріальної і духовної культури йде від початку ХХ-го століття у зв'язку з напрямком „Слова і речі" („Worter und Sachen"). У цьому напрямку працювали такі німецькі вчені, як Р. Мерінгер, Г. Шухардт та інші. Однак ономасіологія як самостійна лінгвістична галузь вивчення слів як засобів позначення зі своїм предметом і методами дослідження оформилася лише в середині ХХ-го століття. Її становлення пов'язують із працями Л. Вейсгербера, В. Краузе, Ф. Дорнзейфа, Б. Кводі.

Уперше сформулював завдання цієї науки німецький учений А. Цаунер: „Ми маємо в мовознавстві два розділи, перший відштовхується від зовнішнього, від слова і задає питання, яке поняття пов'язано з ним звідси – семасіологія; другий бере за вихідний пункт поняття і встановлює, яке позначення, найменування має мова для цього поняття, звідси – ономасіологія. Її завдання – ...досліджувати, чому мова використовує те або інше слово для позначення того або іншого поняття" [Quadri 1952:852]. Отже, теорія номінації розвивалася передусім як теорія, орієнтована на пояснення шляху від речі до її позначення, тобто шляху від предметного світу до номінації окремих фрагментів світу. Щоб бути одиницею номінації, ця одиниця повинна відповідати одній вимозі – позначати, бути назвою, виділяти об'єкт номінування як окрему сутність, здійснювати номінативну функцію, „тобто репрезентувати виділений в акті номінації об'єкт засобами мови і замінювати далі цей об'єкт його ім'ям у мовній діяльності" [Кубрякова 1986:38].

В основному в поле зору дослідників потрапляли власні імена, які й сприяли виділенню ономасіології як окремої дисципліни. Пізніше власні назви стали об'єктом ономастики, залишивши ономасіології галузь загальних назв.

Принципи іменування досліджено головним чином на іменних класах, ось чому в теорії номінації центральне місце посідає іменник. Поступово почали досліджувати інші частини мови. Такий підхід підготували російські дослідники [Кубрякова 1986: 38], у працях яких частини мови розглядувано як такі, що слугують позначенню різних сутностей предметного світу. Цей підхід сприяв визначенню номінативної специфіки слів різних частин мови і класифікації словесних знаків за тими функціями, які вони виконують [Уфимцева 1977:38].

Значний внесок у розвиток ономасіологічних концепцій зробили чеські лінгвісти. Саме в руслі Празької лінгвістичної школи в ході застосування функціонального підходу до мови сформувалася у 30 – 40-х рр. ХХ-го століття так звана функціональна ономатологія, метою якої було "вивчення засобів і способів називання окремих елементів дійсності і вивчення засобів і способів поєднання цих називань у реченні у рамках тієї іменної конкретної ситуації. За основу досліджень взято комунікативні потреби мовця: від мовлення до мови, від функціональних потреб до формальних засобів, за допомогою яких вони задовольняються" [Пражский лингвистический кружок 1967 : 228].

Отже, поняття номінації значно розширилося: з предметним рядом, з конкретною ситуацією співвідносяться у дослідженнях Празької школи не тільки слова як типові предметні імена, але і як одиниці мовлення. Становлення (в основному з 1960-х рр.) ономасіології як міжрівневої лінгвістичної дисципліни сприяло, таким чином, перенесенню уваги в розгляді номінативних засобів мови з іменників на всі повнозначні слова; переміщення центру ономасіологічних досліджень з лексичного на словотвірні одиниці мови (М. Докуліл, О. Кубрякова, І. Улуханов, Л. Капанадзе, І. Торопцев) і розгляд як засобів номінації також синтаксичних одиниць – словосполучень і навіть речень як позначень ситуації (з поєднанням в останніх номінативних і предикативних функцій) [Українська мова 2000 : 404].

Традиційно виділяють апелятивну та ономастичну (пропріальну) номінації, бо іменуванню підлягають реалії різного порядку – безіменні і такі, що уже мають свої загальні назви [Бучко 1993:113].

Як правило, вивчення пропріальної номінації потребує від дослідників етимологічного аналізу назв (В. Кравченко, В. Шульгач, І. Ільченко, Х. Зикань, В. Денисюк), семантичного й словотвірного аналізу (Л. Кравченко, С. Шестакова, Н. Кутуза, Н. Головчак), розглянуто запозичені назви (В. Кравченко, С. Шестакова, Н. Головчак). Предметом нашого дослідження є апелятиви, отже звернемося до стану вивчення в лінгвістиці апелятивної номінації, особливостей її потрактування.

Найкраще теорію номінації на різних рівнях мови розроблено у термінології на прикладі різних предметних галузей. Джерельною базою досліджень виступають перекладні і тлумачні загальномовні та термінологічні словники, енциклопедії, фахові монографії, підручники та інше. Науковці здійснюють комплексне дослідження відповідної термінологічної системи української мови: виявляють і аналізують особливості її формування, визначають мовний статус відповідної терміносистеми, досліджують шляхи, джерела її поповнення, способи термінотворення, вказують на основні словотвірні моделі, визначають статус і формальні характеристики формального складу терміна. Як бачимо, в основному науковці намагаються охопити всі шляхи входження терміна-номена в терміносистему (запозичення, словотворення, семантична номінація, синтаксична номінація тощо).

Однак зазначимо, що не завжди дослідники чітко й однозначно розрізняють поняття "номінація" та поняття "тип номінації". Адже, як правильно зазначає Т. Журавльова, "слововиведення, словотвір – основний елемент номінації. Однак між ними не можна ставити знак рівняння. Процес номінації ширший за процес словотворення: результат словотворення завжди виконує номінативну функцію, а номінація не завжди здійснюється словотвірним процесом. Номінація може здійснюватися трансформацією існуючого в мові слова або запозиченням лексичної одиниці" [Журавлева 1998:122]. Показовим у цьому є праця Л. Козак "Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект)". Авторка, зокрема, серед способів творення термінів означеної групи виділяє морфологічний спосіб творення (суфіксація, префіксація, префіксально-суфіксальний спосіб, композити, юкстапозити і абревіатури) та неморфологічний спосіб творення (лексико-семантичний, синтаксичний спосіб творення) [Козак 2002].

Отже, простежуємо ототожнення, накладання абсолютно різних явищ – способів словотвірної номінації (адже дослідниця визначає основний аспект вивчення термінів – словотвірний) і типів (видів) номінації як такої. До речі, у цьому вбачаємо продовження традицій, започаткованих ще задовго до появи цієї праці. Маємо на увазі класифікацію способів словотвору В. Виноградова [Виноградов 1951].

Інший практичний аспект, що досить розроблено в теорії української номінації, це номени в діалектах і говорах. Так, у діалектології залишається актуальним дослідження номінації елементів і явищ матеріальної культури, оскільки досі відсутні тематичні та зведений діалектні словники, Лексичний атлас української мови, недостатньо представлена діалектна лексика в Етимологічному словнику української мови. Це спонукає до опису кожної тематичної групи лексики з максимальною повнотою складу її одиниць та системних відношень між ними в усіх українських діалектах. До того ж зі змінами матеріальної культури окремі реалії втрачаються, заступаються іншими, що зумовлює зміни відношень між номенами однієї тематичної групи: перехід певних назв до пасивного запасу, стирання формальних і семантичних ознак номена чи й повну їх втрату; водночас з'являються нові назви на позначення нових реалій. Так, у діалектології широко досліджено побутові назви в українських говорах північного (Ф. Бабій, Л. Пономар, О. Неділько), південно-східного (Л. Лисиченко, Н. Клименко, О. Коваленко, Г. Мартинова, К. Глуховцева) та південно-західного наріч (Я. Ковалюк, Н. Пашкова, Е. Гоца, З. Бичко, Т. Ястремська) [Гоца 2001]. Кожна назва, як правило, характеризується у плані семантичної структури, з'ясовуються мотиви номінації, досліджується географія зафіксованих мовних одиниць у межах обстеженого континууму, виявляються зв'язки з відповідними мовними явищами в інших українських діалектах і діалектах суміжних мов.

Особливе місце в українській номінації посідає історичний аспект. У цій галузі зроблено вже чимало, описано, зокрема, в діахронічному плані різні тематичні групи української лексики: назви спорідненості та свояцтва (А. Бурячок), метрологічна лексика (В. Винник), назви одягу, уборів, прикрас (Г. Войтів, Г. Миронова), назви кольорів (М. Чікало), назви осіб (О. Кровицька), торгівельна лексика запорізького козацького вжитку (Л. Бойко), оцінні назви осіб (Т. Вільчинська), історія назв грошей (Є. Чежов), назви посуду (Н. П'яст) та інші. Лексику схарактеризовано за походженням, мотивованістю, встановлено класифікаційні ознаки, описано семантичну структуру, визначено місце тематичної групи серед інших тематичних груп, встановлено внутрішнє членування назв.

Останнім часом активізувалося дослідження особливостей номінації у публіцистиці. Саме у мові засобів масової інформації досить помітно і на досить короткому часовому відрізку засвідчуються зміни, що відбуваються в суспільстві [Шаповал 2003].

Об'єктом наукових досліджень стають і особливості стилістично зниженої лексики в мові сучасної української публіцистики у плані словотвірної структури, семантики похідних одиниць [Коваленко 2003].

Отже, у сучасній лінгвістиці постала необхідність вивчення мовних одиниць не тільки з огляду структурно-семантичних ознак на якомусь із рівнів мови, а й з огляду виявлення загальних закономірностей і тенденцій у їх номінуванні, причин такого називання на найрізноманітніших складових національної мови (літературний, жаргонний, просторічний, діалектний) як єдиного явища, комплексне вивчення і встановлення загальних закономірностей типів номінації. Найкраще це можна зробити на прикладі тематичної групи, тому що велика кількість найменувань перебуває на межі літературної мови та спеціальних сфер. Це дасть змогу простежити шляхи поповнення словникового складу мови.

Література

  1. Бучко Д. Принципи номінації і класифікація українських ойконімів // Другий міжнародний конгрес україністів: Доповіді і повідомлення. Мовознавство. 22-28 серпня. Львів, 1993. С. 113-115.

  2. Виноградов В.В. Вопросы современного русского словообразования // Рус. язык в школе. 1951. № 2. С. 1-10.

  3. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове: Учебное пособие для вузов/ МГУ. М.;Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.

  4. Гоца Е.Д. Назви їжі й кухонного начинання в українських карпатських говорах. Автореферат дис... канд. філол. наук. Ужгород, 2003. 19 с.

  5. Журавлева Т.А. Особенности терминологической номинации. Монография. Донецк: АООТ Торговый Дом "Донбасс", 1998. 253 с.

  6. Коваленко Б.О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики. Автореферат дис... канд. філол. наук. К., 2003. 19 с.

  7. Козак Л.В. Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект). Автореферат дис... канд. філол. наук. К., 2002. 19 с.

  8. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 157 с.

  9. Ономасіологія // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл.ред.: В.Н. Ярцева. М.: Большая Росийская энциклопедия, 1998. С. 345-347.

  10. Ономасіологія // Українська мова. Енциклопедія / Авт.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, Н.П. Зяблюк та ін. К.: Укр.енцикл., 2002. С. 404.

  11. Тезисы Пражского лингвистического кружка // Пражский лингвистический кружок: Сборник статей / Гл. ред.: Н.А. Кондрашова. –М.: Прогресс, 1967. С. 17-42.

  12. Уфимцева А.А. Лексическая номинация (первичная нейтральная) // Языковая номинация (Виды наименований) / Авт.: А.А. Уфимцева, Э.С. Азнаурова, Е.С. Кубрякова и др. М.: Наука, 1977. С.5-86

  13. Шаповал О.В. Комунікативно-стильові параметри вторинної номінації в газетно-журнальній публіцистиці 80-90 рр. 20 ст. Автореферат дис... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 2003. 19 с.

  14. Quadri B. Aufgaben und Metoden der onomasiologischen Forschung. Bern, 1952.

Loading...

 
 

Цікаве