WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтерпретація фольклорного образу відьми в українській літературі ХIХ ст. - Реферат

Інтерпретація фольклорного образу відьми в українській літературі ХIХ ст. - Реферат

Як зазначає В. Шевчук, другий струмінь розвитку фольклорно-фантастичної прози пов'язаний з іменем Г. Квітки-Основ'яненка. Чи не найяскравіший твір письменника – "Конотопська відьма" – виявив його замилування химерністю народної фантазії. У цьому творі Г. Квітка-Основ'яненко подає нам ретельний опис жінки-демона з Конотопа, про що В. Даль зазначав: "Весь домашній побут відьми, начиння, хазяйство, описані найправдивіше й найдокладніше, як поголос і повір'я народні про це розповідають" [6, c. 211].

Г. Квітка-Основ'яненко своєрідно знайомить читача з відьмою. Перші два розділи повісті ніби готують місце для розгортання подій, пов'язаних з проявами відьомства у Конотопі. Спочатку знаходимо описи, характеристики відьом у діалогах козацької старшини. І тільки згодом на "сцену" виходить відьма, але не одна, а аж сім. І тільки третьою у переліку виявляється головна героїня повісті – відьма Явдоха Зубиха: "Стара-стара та престаренна!.. вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє; а в саму глупу північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старітися і до схід сонця вп'ять стане така стара, як була вчора. Так вона як помолодіє, то й надіне білу сорочку і коси розпустить, як дівка, тай піде доїти по селу коров, овечат, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотам жаб, ящериць, гадюк... Уже пак така не здоїть, кого задума!" [7, c. 154]

Зав'язкою у творі є сцена топлення відьом – своєрідний тест. Читач постійно у напрузі, чекаючи і сподіваючись, що кожна нова жертва "відьмоборців" виявиться справжньою героїнею твору. І тут привертає до себе увагу своєрідна поведінка Явдохи Зубихи. Вона відверто глузує зі своїх "потопителів", запрошує їх до купелі. Потім напускає ману на екзекуторів, і ті, натхнені і засліплені люттю, карають різками ... вербову колоду. Сама ж відьма, насміхаючись з людей, примовляє казочку і регочеться. У такому промовистому епізоді Г. Квітка-Основ'яненко спромігся показати не лише страшну "нечисту" силу відьми, а й невігластво та тупуватість високопоставленого чиновництва Конотопа.

Письменник зробив цікаве подвійне вичленовування постаті відьми: спочатку з масиву інших конотопських "відьом", а вже потім – з усього громадського середовища містечка. Така увага до Явдохи Зубихи поступово загострюється, і відьма врешті стає центральною постаттю в повісті.

Зважаючи на особливе місце відьми у природі, письменник переносить роль медіуму у сферу людських стосунків: саме відьмі призначено за допомогою чарів одружити Забрьоху з Оленою Хорунжівною. Але розумна жінка-демон (у народних віруваннях усі відьми однозначно мудрі!) чинить усе на свій смак. Згадується Явдоха Зубиха як страшна і небезпечна, а водночас добра й симпатична істота. Однак при всій своїй прихильності до цього образу, письменник змушений покарати відьму, мабуть лише з тому, що в народних уявленнях ця істота, зазвичай, є вічним носієм зла. І згодом виявляється, що покарані всі: сотник – сімейним "щастям", писар – втратою посади, сама Зубиха – лютим кінцем: "Собаці собача смерть". Таке змалювання в сатиричному плані атмосфери темноти і тупості оточення Явдохи Зубихи, майстерно виписаний образ "відьми", як і химерність сюжету, підносять повість-казку на високий рівень художності.

Майже ціле століття еволюціонувала літературна подоба відьми, аж поки у М. Коцюбинського ми не натрапимо на зовсім інше тлумачення вірувань у нечисту силу. Написаний на фольклорній основі образок "Відьма" відкрив українській літературі шлях до психологічного осмислення усього, що пов'язане з цим, за народними віруваннями, вузьковживаним словом. Аналіз та спостереження глибокого психологічного переживання охоплює всю увагу письменника. В образку нема ані сцени топлення, ані сцени палення. Проте маємо два епізоди значно "сильніші" – у тому розумінні, що там, де нема кари тіла, стократ болючішими є тортури моральні, кари душі.

Героїня "Відьми" – Параскіца – дівчина-підліток, вихованка мачухи і рідного батька, зазнає глуму і знущань з боку односельців через підозри у відьмацтві. Власне, М. Коцюбинський багато місця відвів у своєму творі для з'ясування такого психічного феномена, як автосуґестія. Причому робить це він ніби опосередковано, бо мотив шукання відьми подає навіть у двох варіантах. Перший – надто загальний, пов'язаний із селом, в якому звістка про відьму призводить до справжнього збурення і кожен ладен виявити відьму й на власні очі переконатись у нечистій силі. І цей, сучасною мовою, масовий психоз змальований через репліки, дії основних відьмошукачів. Апогеєм такого психозу можна вважати сцени випробування у церкві та оглядини вдома Параскіци. Гнітюча атмосфера села, яке шукає відьму здогадами, страхом і непевністю, поволі, мов зашморг на шиї, стискається навколо постаті Параскіци. І тут автор переходить до змалювання другого варіанту шукання відьми – надто індивідуального, пов'язаного із психічним життям самої жертви поговору – Параскіци. Розмови, вигуки дітей на вулиці, переслідування настирливих підлітків – усе це створює неймовірний тиск на психіку ще юної особи. Власні вади, що здаються їй причиною усіх попередніх нещасть, упевнюють її з потрійною силою, що щось таки є правдою у людських словах. Дівчина починає шукати у собі будь-які прояви цієї, як їй видається, недоброї хвороби. І несвідомо переконує сама себе у тому, що всі здогади є небезпідставними. Під час першого випробування – публічної молитви (за віруваннями, відьма, коли у церкві співають "Іже херувими...", не витримає і закричить не своїм голосом) – ніхто, на загальне розчарування (!) не почув крику. Проте Параскіца... "ледве здержала той крик. Вона конвульсійним рухом поклала на себе великий хрест і вдарила поклона, стискаючи міцно руки. Невже – правда?" [8, c. 32] Відтепер вона завжди боролася з цим притамованим криком під час кожної служби. Така криза в душі героїні призвела до того, що вона почала відчувати... хвоста. Почала відчувати те, чого насправді не було! Силою самонавіювання Параскіца довела себе до повного психологічного надлому. Друге випробування застає Параскіцу зненацька, воно жорстоке і антигуманне, здатне звести з розуму. Змальовуючи цей епізод, М. Коцюбинський намагався передати наелектризованість атмосфери, в якій проходили публічні оглядини "хвоста". Але поза цими зовнішніми характеристиками письменник прагне заглянути у суть психологічної проблеми самонавіювання, передаючи переживання і почування Параскіци кількома словами, що конденсують у собі страх, сум'яття, роздвоєність.

Усе те, що відігравало роль своєрідної розваги для села, стало страшною душевною травмою для Параскіци. Але дивно, що звільнення від впливу самонавіяних переконань у відьмацтві відбувається саме тоді, коли все спрямовано на трагічне завершення історії. Публічне упевнення у тому, що хвоста немає, скидає страшний тягар з душі бідної дівчини: "Серце радісно тріпало в грудях і якийсь солодкий спокій розливсь по всій її істоті: вона тепер напевно знала, як і всі люди, що вона не відьма" [8, c. 35].

М. Коцюбинський своєрідно змальовує "терапію душі" Параскіци. Для одужання необхідно пережити потужний стрес. Така спроба поставити проблему автосуґестії, пояснити психологічне підґрунтя людських страхів і переконань у нечистій силі виявилась у "Відьмі" напрочуд вдалою і новаторською. А опис кардіограми душевного переживання у процесі становлення хибних уявлень про власне "я" виводить цей образок М. Коцюбинського у кращі зразки психологічної прози.

Багатозначність образу відьми у фольклорі, свідоме зацікавлення у ньому письменників і художників пояснюється його складністю, різноманітністю втілення зла, з яким постійно йде боротьба.

Літертаура

  1. Котляревський І. Енеїда.– К.: Дніпро, 1968.

  2. Шевчук В. У світі фантазій українського народу // Огненний змій.– К., 1990.

  3. Сомов О. Київські відьми // Огненний змій.– К., 1990.

  4. Денисюк І. О. Любовні історії української белетристики // Український декамерон. Дияволиця: Новели, повість.– К., 1993.– Кн. 1.

  5. Мотив присилуваного "повідьмачення" ми вже виявляли у "Київських відьмах" О. Сомова, хоча це не властиво для народних уявлень: відьми-матері присвячують своїх дітей чортові одразу ж після народження. Письменники часто грішать проти науковості, але зрідка – проти художності.

  6. Цит. за: Зубков С. Григорій Квітка-Основ'яненко: Життя і творчість.– К., 1978.

  7. Квітка-Основ'яненко Г. Повісті та оповідання.– К., 1982.

  8. Коцюбинський М. Твори у семи томах.– К., 1974.– Т. 2.

Loading...

 
 

Цікаве