WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Давність української мови (пошукова робота) - Реферат

Давність української мови (пошукова робота) - Реферат

латинське stipes це відозмінене stives. Російське столб та польське stub більше відрізняються від українького, ніж санскритське та латинське! Скандинавською stolpe означало стовб, а також бога війни.
Сліди закінчень подібних до закінчень на -в зустрічаємо й зараз у новгородців та в інших слов'ян, навіть не дивлячись на панування (у писемності) старослов'янської мови. У збірникові Святослава 1073 р. зустрічаємо українське дав, але це все ж не завадило декому стверджувати, що українське -в уже у нові часи перероблено з -л! Ті самі панове так само "науково" стверджують, що українське дж (напр. буджу) так само, як і російське ж (бужу), з'явилося лише у 16 сторіччі та було перероблене зі старослов'янського жд. У такому випадкові виходило б, що польське dz, санскритське g (дж, дз), італійське ge, gi, анґлійське j (дж), також не старіше від 16-го сторіччя? Навпаки, старослов'янське жд є вже перероблене українське дж. Потебеня виводить його не від д, а від ж, але дуже помиляється, бо російське бужу (польське budze) походить від будить (укр. будити), так само українське ходю, ходжу (польське chodze) походить від ходити.
Ми бачили, що санскр. abhuwam (я був) це теж саме, що й укр. бувем, польськ. bujem, лат. fui, ex foui, fuvi; проте у інших мовах досить часто відкидається в, наприклад: українське бравем (я брав), убравем (я забрав, прибрав), польське zabrajem, але санскритське abharam (я ніс), латинське ferebam, грецьке eferon. Український корінь бра, бер, бир, брати, санскритською - bhar, bhri, грецькою та латиною - fer, ґотською - bajra, означає нести. Українське беримо, польське bierzmi, санскр. bharama (несимо), отже поняття нести походить від брати, забирати [порівняй анґлійське to take - брати, to take away - уносити, хоча й корінь інший, проте механізм утворення поняття подібний], бо корінь бр є той самий, що й пр від слова яти, ять, звідси українське прийняти, польське prizyiac, російське принять.
Нарешті, додамо ще, що не лише українське закінчення -в знаходиться у санскриті, латині, а також у італійській, іспанській, французькій мовах, але й ґотській - gaft українською означає дав, тобто д замінене на g, а в на f. Анґлійське he gave (він дав) ближче підходить до типу, але не слов'янського, російського чи польського, а до українського, санскритського та інших. Такий самий первісний тип являє собою й український корінь бу, бути, але не старослов'янський быти, російське быть, польське byc. Ще Максимович помітив, що корінь бу відповідає санскритскому bhu (бути). Латинське fuerev, французьке futv (був) також пишемо через u (у) , як і українське бути. Проте первісне у зустрічаємо і в похідних російських формах: буду, будь, будто, будни, будничать тощо. Вже анґлійське to be (читаємо "ту бі") є зіпсутим, так само як і німецьке ich bin (я є), кельтське bott (бути), санскритське byan (мешкати, перебувати), ґотське bauanале й російський тамбовський діалект вживає бавать замість загальноросійського бывать (укр. бувати).
На початку цього дослідження від слова ходити ми виводили знаходити, знахар та знати, але від цього кореня походять і багато інших. Так від українського сходити, схід походить сансритське hand, латинське scando (входжу, вступаю), Scandinavia, scandula, scala, французьке escalier (сходи), польське schody. Таким чином, уже від українських форм походять іншомовні форми! Від (з)находити походить нормандське fundu (знайти), анґлійське to find, німецьке finden; але й новгородці часто говорять "фодить" замість ходить, а українці "фатати" замість хватати. Вже від зіпсутої української форми фатати походить латинське facio (роблю), буквально "беруся, хапаюся за роботу". Так само від українського лапати (хапати), польське lapac, походять грецьке labein (брати), латинське labor та анґлійське labour (робота, праця); звідси ж українське робити, робота, польське robic, російське работа, литовське loba. Й сансритське labhe також, як і в українців, змінюється на rabhe.
Від українського виходити, вийти, вистя походить польське wyjscie, що означає вихід та відхід; звідси німецьке та анґлійське west (захід), французьке l'ouest, а від схід, сходити походить німецьке ost, анґлійське east, французьке l'est. Латинське ascendo, таким чином, також від сходити. Від українського уходити походить укр. устя (місце, де ріка "уходить" до моря), польське ujscie, російське устье, італійське uscio (двері, вихід); звідси також укр. вуста або уста, польськ. usta, санскр. ashta, asya, as, лат. os (вуста), ostium, грецьке estia (камін), французьке l'issue. Від схожий походить майже таке саме арабське schaden (схожий). Від сходитися (у значенні миритися) походить укр. згодний, згода!, польськ. zgoda! (хай буде так! добре!), анґл. good!, санскр. hauta! (добре!), німецьке gut!, в а також українське годі! Слід пам'ятати, що в українській мові порівняно мало вживається звук, що відповідає латинському і польському g та російському г [українське ґ], які часто вимовляються як тверде h [наше г], тому перехід від сходитися до згодний є дуже природнім та зрозумілим. Німецькі вчені стверджують, що й нормандці та германці у давнину вживали h замість g. Вже м'яке h переважає і у санскриті, при тому з'являється й g, що я відношу теж до носових звуків, що не були властивими первісним аріям. [Можливо, але в українській мові поряд з г (латинський відповідник - h) досить широко вживається й ґ (лат. - g) і не лише у запозиченнях (наприклад: конґрес, маркетинґ тощо), але й у давніх суто українських словах (ґанок, ґудзик, ґава тощо). Таким чином в українській мові тонкішерозрізняються нюанси цього звуку, існують окремі літери для г, ґ та х. У інших мовах, натомість, зазвичай чітко розрізняються лише два з них. Так, наприклад у романо-германських (анґлійська, німецька, французька...) та у деяких слов'янських мовах (польська, чеська...) окремо позначаються лише h (укр. г) та g (укр. ґ), але не розрізняється х (хоча іноді цей звук позначається як сполучення букв kh чи ch, проте частіше зливається з h та на письмі передається відповідно). Натомість у російській мові не розрізняється звук h (укр. г), який зливається у росіян з g та у написанні частіше передається як російське г (вимовляється "ґ") або рідше як х. Наприклад, імена Gabi та Helmut російською обидва пишуться та вимовляються з г - Габи, Гельмут (українською - Ґабі, Гельмут). Те саме стосується й іншої ґрупи літер: і (лат. - i, рос. - и), и (лат. - y, рос. - ы), й (рос. й) та ї . Остання також характерна лише для української мови та у більшості інших індо-європейських мов не розрізняється. Літера й існує в російській та деяких інших слов'янських, проте її немає у романо-германських мовах. Отже, збереження цієї уваги до тонкощів звукової передачі в українській мові є додатковим свідченням на користь її давності та первинності. Тож не дивно, що за часів СССР літера ґ була безпідставно вилучена з української абетки за сприяння "партійних мовознавців" й відновлена лише з набуттям Україною незалежності у 1991 році.]
Українське годити має багато значень, деякі з яких уже забулися іншими слов'янами, а саме:
1. Мирити, задовольняти, наймати на службу.
2. Співставляти, узгоджувати; звідси ґотське gadeti (діло, робота).
3. Нападати, потрапити; польське godzic, ugodzic, російське угодить.
4. Бути корисним або придатним до чогось; польськ. godnosc (гідність), анґл.
Loading...

 
 

Цікаве