WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Перспективи вивчення дискурсології у вищій школі - Реферат

Перспективи вивчення дискурсології у вищій школі - Реферат

Отже, зіставивши визначення тексту і дискурсу, припускаємо, що дискурс є ширшим, порівняно з текстом, феноменом за рахунок властивих для нього екстралінгвістичних характеристик: знань про світ, думок, цілей і намірів мовця тощо. Відповідно, поняття "текст" і "дискурс" не є синонімічними. Звідси випливає, що доцільно використовувати обидва терміни, проте сам вибір одного з них як більш значущого для кола досліджуваних явищ зумовлений тим, який із них найточніше відображає сутність аналізованого дослідником поняття. Для цього необхідно лише мати уявлення про найбільш важливі характеристики дискурсу, що спільні для всіх мовленнєвих витворів, так і про специфічні. З-поміж ознак, характерних і для дискурсу, і для тексту, ми виділяємо: 1) зв'язність, 2) цілісність, 3) завершеність, 4) композиційна оформленість, 5) належність до певного типу. До специфічних параметрів дискурсу ми зарахували ті, що пов'язані з екстралінгвістичними властивостями акту спілкування і ситуації; а саме: 1) комунікативні наміри й комунікативні цілі мовця та слухача; 2) співвіднесеність дискурсу з конкретними учасниками акту комунікації, їх соціальним статусом, складом, їх рольовими стосунками; 3) умови спілкування (форма контакту, місце, час, різновид тощо); 4) сфера спілкування (офіційна, неофіційна, професійна, побутова і т.ін.).

Як бачимо, одним з найбільш суттєвих екстралінгвістичних параметрів, які визначають створення конкретного дискурсу, виступають комунікативна мета і комунікативні наміри, або інтенції, його автора. Комунікативна мета – це планований акт спілкування, який досягається шляхом здійснення низки відповідних комунікативних намірів. Комунікативний намір становить домовленнєву фазу комунікації; він зумовлює відбір мовних засобів, їх комбінування, впливає на вибір типу дискурсу і його форми, що повинні втілити завдання автора – інформувати адресата або спонукати його виконання предметно-практичної, інтелектуальної чи мовленнєвої дії.

Таким чином, розгляд притаманних дискурсу характеристик доводить, що сьогодні під час навчання, зокрема, усного спілкування, викладачеві неможливо обмежитись використанням лише поняття "текст", оскільки воно не охоплює всіх властивостей мовленнєвого спілкування, які слід враховувати. На нашу думку, в теорії і практиці вивчення рідної мови часом краще послуговуватись терміном дискурс, особливо в тих випадках, коли, по-перше, виникає потреба дещо нейтралізувати уявлення про письмову форму мовленнєвого витвору, як це доволі нерідко характерно для тексту; по-друге, коли виникає потреба показати різницю між двома рівнями лінгвістичних структур: граматичним і дискурсивним; і, по-третє, якщо необхідно звернути увагу студентів на мінімальну одиницю спілкування, якою, згідно з відомою теорією Дж. Остіна та інших послідовників сучасної прагматики [Новое в зарубежной... 1986], є мовленнєвий акт, а не речення. Необхідність використовувати дискурси в навчальному процесі підготовки філолога спричинена й тим, що саме дискурс являє собою взірець мовленнєвої і немовленнєвої поведінки носіїв української мови, адже реальне спілкування відбувається в умовах певної ситуації, тобто на тлі конкретного ситуативного контексту.

На жаль, дотепер методика формування дискурсивної компетенції в майбутніх учителів української філології остаточно не розроблена, а тому чекає на своїх дослідників. Однак самий термін "дискурсивна компетенція" в загальних рисах можна окреслити, як невід'ємну складову комунікативної компетенції, що передбачає знання й володіння різними типами дискурсів і їхньою організацією залежно від параметрів комунікативної ситуації, в якій вони породжені та інтерпретовані.

Таким чином, ми довели, що:

  • в останні десятиліття ХХ століття провідними парадигмами лінгвістики стають прагматичні та когнітивні теорії, що розглядають текст у комунікації як вираження намірів мовців;

  • у центрі уваги сучасної науки – комунікативно-дискурсивні процеси та їхні прагматичні складові, як-от: інтенції мовця, реципієнт тексту, спільні для комунікантів фонові знання про світ тощо;

  • для забезпечення успішної комунікації у мовця і слухача повинен бути спільний прагматичний і когнітивний простір, який створюється спільною концептуальною картиною світу;

  • мовленнєва діяльність втілюється в конкретних ситуаціях, у межах соціально-культурного контексту, тому особливу роль у зв'язку тексту в комунікації з культурним контекстом відіграє особистість автора, з характерними для певної епохи ціннісними параметрами.

Отже, найбільш відповідним сучасній концепції навчання і вивчення рідної мови є поняття "дискурс", тому в практиці вищої школи перспективніше використовувати саме його, адже, на відміну від тексту, дискурс залучає й екстралінгвістичні умови спілкування, що є необхідною передумовою формування комунікативної компетенції, тобто спроможності зіставити мовні засоби з конкретними сферами, ситуаціями, умовами й завданнями спілкування.

Література

  1. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1974. 446 с.

  2. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.

  3. Гальперин И.Р. О понятии "текст" // Вопросы языкознания. 1974. № 6. С. 71-72.

  4. Караулов Ю.Н., Петров В.В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса // Т.А.Ван Дейк. Язык. Познание. Коммуникация. Вступительная статья. М.: Прогресс, 1989. С. 5-11.

  5. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды пространств текста и дискурса // Материалы научной конференции "Категоризация мира: пространство и время". М.: Диалог-МГУ, 1997. С. 15-25.

  6. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: БРЭ, 1998.

  7. Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М., 1986.

  8. Орлов Г.А. Современная английская речь. М.: Высшая школа, 1991. 240 с.

  9. Програми педагогічних інститутів: Лінгвістичний аналіз тексту для студентів спеціальності 2102 "Українська мова і література" / Укл. М.Я.Плющ, Л.І.Мацько, І.І.Ковалик. К.: РНМК Міносвіти УРСР, 1985. 11 с.

  10. Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. К.: Київ.нац.ун-т ім.Т.Шевченка, 2002. 392 с.

  11. Степанов Ю.С. Язык и метод. К современной философии языка. М.: Языки русской культуры, 1998. 779 с.

  12. Халеева И.И. Наративный текст как форма национального социокультурного сознания // Актуальные проблемы преподавания перевода и иностранных языков в лингвистическом вузе: Труды МГЛУ. М., 1996. Вып. 423. С. 72-73.

Loading...

 
 

Цікаве