WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна свідомість як поняття лінгвістики - Реферат

Мовна свідомість як поняття лінгвістики - Реферат

Дослідники пам'яток староукраїнської літературної мови кінця XVI – XVII ст. імпліцитно визнавали, що у свідомості граматистів того часу взаємодіяли й перетиналися різні мовні системи (окреслені й розмежовані сучасними лінгвістами). Явище паралельного наведення церковнослов'янських і українських форм спостерігаємо в граматиці 1591 р, відомій як "Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаяго языка", а також у "Граматиці словенській" Л.Зизанія 1596 р. Стверджуючи, що Л.Зизаній досить добре відрізняв церковнослов'янську мову від живої й книжної української мови XVI ст., В.В.Німчук разом із тим визнає, що у своїй граматиці чіткої межі між церковнослов'янською й живою мовою граматист не зробив, часто наводячи в парадигмах поруч із церковнослов'янськими й українські форми, що свідчить не тільки про прагнення зблизити церковнослов'янську мову з живими східнослов'янськими, але й про те, що "багато специфічних давніх елементів не було спостережено і ці мови Л.Зизаній ще чітко не розмежовував" (виділення наше – Л.Г.) [Німчук 1985: 72, 76, 81]; численні відхилення від церковнослов'янської мови в бік живих східнослов'янських мов, насамперед рідної авторові української, не були свавіллям ученого, а відбивали стан словенороської мови на Україні кінця XVI ст. [Німчук 1985: 88].

Зауважуючи, що Мелетій Смотрицький мав глибшу, ґрунтовнішу лінгвістичну підготовку й загальну освіту, ніж його попередники, В. Німчук стверджує, що "він краще, ніж його попередники, відрізняв живу й літературну українську мову від церковнослов'янської" [Німчук 1985: 97]. Отже, щоб розрізняти ці мовні системи, необхідно було мати ґрунтовну лінгвістичну підготовку. Разом із тим відомо, що М.Смотрицький свідомо чи несвідомо теж увів у свою граматику чимало елементів живої мови [Німчук 1985: 113, 126, 128, 135). У граматиці І.Ужевича, написаній латиною, словенороська (церковнослов'янська) й українська мови розглядаються як два різновиди однієї мови [Німчук 1985: 155].

Наведені приклади свідчать, що навіть староукраїнські граматисти кінця XVI – XVII ст. поставали перед проблемою розмежування церковнослов'янської й української мов, що зумовлено передусім специфікою їхньої і лінгвістичної, і мовної свідомості, остання з яких відбивала мовну свідомість епохи в цілому. Подібне явище мало місце і пізніше. Аналізуючи "Граматику слов'яно-руську" М.Лучкая (1830) – першу граматику літературної мови на західноукраїнських землях – П.Лизанець звертає увагу на те, що чіткого розмежування церковнослов'янської і розмовної мови в ній немає: у зразках відмінювання і дієвідмінювання автор подає форми як слов'яноруської, так і розмовної мови, багато форм розмовної мови підганяє під церковнослов'янські (слов'яноруські) і навпаки [Лизанець 1989: 13].

Розкриваючи поняття староукраїнської мовної свідомості, необхідно зважати не лише на генетичні та функціональні параметри, а й брати до уваги когнітивний аспект. У староукраїнський період мова виступає як спосіб пізнання. Пізнаючи мову, можна було наблизитися до пізнання як до процесу осягнення причиново-наслідкових відношень. Регулятивне місце мови в структурі пізнання мотивувало систематичну мовну і метамовну рефлексію, що виявлялася у формі критики й аналізу як власне мовного матеріалу, так і моделей, які описували цей мовний матеріал. Вважалося, що причини речей можна пізнати засобами досконалої мови [Запольская 1998: 268–270]. Звідси – підвищена увага староукраїнських книжників до слова, зокрема його внутрішньої форми, намагання осягнути глибини змістового наповнення через етимологізування, потреба зіставляти слова різних мов – слов'янських, класичних і нових європейських, як це робив зокрема Г.Сковорода, шліфування мовних засобів.

Визначальною рисою мовної свідомості освічених староукраїнських книжників, вихованців переважно Київської академії, була полікодовість. Навчаючись протягом 1734 – 1750 років (за Л. Махновцем) у Київській академії, Г.Сковорода жив у "мовному многосвітті" (Л. Ушкалов), яке традиційно плекалося в цьому навчальному закладі. З одного боку, староукраїнська літературна мова як складна система, в якій поєднувалися генетично різнорідні, але функціонально часто тотожні одиниці – передусім східнослов'янські і південнослов'янські (церковнослов'янські), в контексті чого засвоювана з дитинства з азбукою, Псалтирем і Часословом церковнослов'янська мова не сприймалася як чужа; з іншого – класичні (латина, давньогрецька, давньогебрейська) та нові європейські мови (передусім німецька й польська). Зрозуміло, що при зверненні студента до тієї чи тієї мови відбувалося переключення коду, яке з часом ставало звичним і навіть необхідним для глибшого осягнення сутності багатовимірних речей, органічною рисою осмислення світу і творчості. Ця полікодовість була необхідною умовою тієї високої культури мислення, яку прищеплювали вихованцям Київської академії, складником їхньої мовної компетенції, визначальною рисою мовної свідомості.

Отже, мовні явища і процеси, засвідчені літературною мовою попередніх епох, потрібно розглядати "зсередини", крізь призму мовної (де можливо – і лінгвістичної) свідомості авторів тієї доби, що допоможе уникнути помилок і непорозумінь, спричинених застосуванням сучасних критеріїв до мовної реальності минулого.

Література

  1. Вендина Т.И. Словообразование как источник реконструкции языкового сознания // Вопросы языкознания. 2002. № 4. С. 42 - 72.

  2. Виноградов В.В. О художественной прозе. М. Л.: Государственное изд-во, 1930.

  3. Єрмоленко С.Я. "Енеїда" І.П.Котляревського і нормативна основа сучасної літературної мови // Культура слова. 2000. Вип. 53 - 54. С. 15 32.

  4. Єрмоленко С.Я. Концептуально-знаковий вимір історії української літературної мови // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць. 2003. Вип. 10. С. 12 - 23.

  5. Живов В. М. Язык и культура в России XVIII века. М.: Языки русской культуры, 1996.

  6. Запольская Н.Н. Модели "общеславянского" литературного языка XVII - XIX вв. // Славянское языкознание. XII Международный съезд славистов. Краков, 1998 г. Доклады российской делегации / Отв. ред. акад. О.Н.Трубачев. М.: Наука, 1998. С. 267 - 294.

  7. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2002.

  8. Мацюк Г.П. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина XIX ст.) Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. 373 с.

  9. Німчук В.В. Мовознавство на Україні в XIV XVII ст. К.: Наукова думка, 1985.

  10. Русанівський В.М. Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов. К.: Наукова думка, 1985.

  11. Силина В.Б. Проблема идентификации старославянизмов в русском литературном языке // Аванесовский сборник: К 100-летию со дня рождения чл.-кор. Р.И.Аванесова / Отв. ред. Н.Н.Пшеничнова. М., 2002. С. 198 - 206.

  12. Сиромаха В.Г. Языковые представления книжников Московской Руси второй половины XVII в. // Вестник МГУ. Сер. 9. Филология. 1979. № 1.

  13. Успенский Б.А. Языковая ситуация и языковое сознание в Московской Руси: восприятие церковнославянского и русского языка // Успенский Б.А. Избранные труды. 2-е изд., испр. и доп. Т.2: Язык и культура. М.: Языки русской культуры, 1996. С. 29 - 52.

  14. Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада / Нац. акад. наук України. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К, 2000.

  15. GołąbZ., HeinzA., PolańskiK. Słownik terminologii językoznawczej. Warszawa: PWN, 1968.

Loading...

 
 

Цікаве